24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № ЗД/380/34/24 пров. № А/857/30884/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Примак Христини Богданівни на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року (постановлену головуючою-суддею Братичак У.В. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час його мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі за його позовом до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства “ІНФОРЕСУРС» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог заяви позивач зазначає, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин), як здобувач освіти, який навчається за денною формою навчання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представниця позивача Примак Х.Б. подала апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою вжити заходи забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що у випадку явки по повістці та мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , останній перейде у статус військовослужбовця, що унеможливлює його звільнення з військової служби по даній підставі. У зв'язку з наявними обґрунтованими підставами було здійснене звернення до суду із заявою про забезпечення позову, одночасно з поданням позовної заяви.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що факт прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не може визнаватися достатнім для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються лише на припущеннях.
Суд дійшов висновку про відсутність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Третім відділом Львівського РТЦКСП ОСОБА_1 було відмовлено у наданні відстрочки від призову у зв'язку з тим, що надана ним довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №349657 від 18.09.2024, містить інформацію про порушення ним послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України “Про освіту».
З зв'язку з наведеним, представниця позивача заявила про намір подати до суду позов про зобов'язання Міністерства освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яким є Державне підприємство “Інфоресурс», внести зміни до даних, які містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ст.10 Закону України “Про освіту».
Також представниця позивача зазначила, що до даного повідомлення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 була долучена повістка №1251, в якій зазначено про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення облікових даних та проходження Військово-лікарської комісії о 10 год 00 хв 11.11.2024.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано до суду результатів проходження ВЛК (зокрема, рішення (постанови) військово-лікарської комісії щодо придатності позивача до проходження військової служби). Також до заяви про забезпечення позову не надано належних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації (зокрема, вручення позивачу повістки із вказаною метою виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки тощо) та, відповідно, вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Лише сам факт надсилання позивачу повістки №1251 для проходження ВЛК має наслідком направлення позивача на медичний огляд для визначення придатності до військової служби чи перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, а не самого призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, подані до суду першої інстанції докази не підтверджують очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача, або ускладнення чи неможливості виконання рішення суду.
Згідно ч.1, 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено : 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.
Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби; процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі - Порядок №560, в редакції станом на час спірних правовідносин).
Із долученої до матеріалів справи повістки не вбачається того, що вона є бойовою повісткою чи/або повісткою на відправку, адже у ній лише вказано позивачу з'явитися 11.11.2024 за відповідною адресою.
При цьому, твердження представника скаржника про те, що у зв'язку з тим, що одна повістка вже була і ОСОБА_1 не з'явився по ній, оскільки існує загроза його мобілізації та той факт, що є ймовірність що ІНФОРМАЦІЯ_3 направить ще одну повістку, та у разі якщо позивач з'явиться за повісткою без належним чином оформленої відстрочки, він буде призваний на військову службу під час мобілізації, є безпідставними, оскільки такі посилання ґрунтуються виключно на власних припущеннях та не підтверджені жодними доказами.
Судом першої інстанції вірно враховано, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Водночас слід вказати, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
При вирішенні заяви позивача суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
При цьому, підстави вважати, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації має очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають з'ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
Ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову. Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Так само в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Таким чином, враховуючи, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.150-152, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представниці позивача ОСОБА_1 - Примак Христини Богданівни залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі №ЗД/380/34/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук