24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3370/24 пров. № А/857/17391/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Лозовським О.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Волинській області, ГУ ПФУ в Закарпатській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №033050001590 від 05.02.2024 про відмову у переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України “Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889) та зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області здійснити переведення та виплату пенсії по віку відповідно до Закону №889 з дати звернення 26.02.2024, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в податкових органах з 01.09.1993 по 08.10.2018 та з визначенням розміру пенсії відповідно до наданих із заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Ковельської районної державної адміністрації (далі - Ковельська РДА) №46/1.16/2-24, №47/1.16/2-24 від 23.02.2024.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення та зобов'язано ГУ ПФУ в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 з 26.02.2024 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) на пенсію за віком відповідно до Закону №889, з визначенням розміру пенсії відповідно до наданих із заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Ковельської РДА №46/1.16/2-24, №47/1.16/2-24 від 23.02.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України “Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач з 08.10.2018 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону №1058.
26.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перехід на пенсію по віку відповідно до Закону №889, яку за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого №033050001590 від 05.02.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у переведені на пенсію за віком відповідно до Закону №889 з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ.
За змістом оспорюваного рішення, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком згідно Закону №1058. Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.06.1981, заявник працював в Державній податковій інспекції з 01.09.1993 по 08.10.2018, посади яких не відносяться до посад, віднесених до категорій державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністру України незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи досягнення позивачем пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби станом на 01.05.2016 понад 20 років, суд підсумовує, що станом на момент звернення до відповідача із заявою, позивач набув право на призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону №889. Щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Ковельської РДА, суд зазначив, що вказані довідки є актуальними на час розгляду справи судом і повинні бути враховані пенсійним органом при виконанні судового рішення. При цьому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно, позаяк ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у перерахунку пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом №889, відповідно до статті 90 якого, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058.
Пунктом 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п.12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Згідно ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 цього Закону і пунктами 10, 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, зокрема, щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а, від 17.05.2021 по справі №607/5615/17.
Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно ч.18 ст.37 Закону №3723-XII, період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 було затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №283) (діяв до набрання чинності Законом №889), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до абз.2, 3 п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апаратів державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Спеціальним законом, який визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України “Про державну податкову службу в Україні» №509-XII від 04.12.1990 (далі - Закон №509), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Частиною першою статті 4 Закону №509 визначено, що державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у містах, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, відповідно до ч.1 ст.15 Закону №509, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч.1, 4 ст.15 Закону №509).
Згідно ст.6 Закону №509, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.
Згідно п.343.1 - 343.2 ст.343 ПК України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Відповідно до абз.1, 2 п.344.1 ст.344 ПК України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу». Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №465/7218/16а, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, де суд зазначив, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Підставою для відмови позивачу у переході на пенсію за віком на підставі Закону №889 слугувала відсутність у нього необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. На думку пенсійного органу, періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ.
Як видно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.06.1981, ОСОБА_1 02.06.1994 прийняв присягу державного службовця та з 01.09.1993 по 08.10.2018 працював в органах державної податкової служби.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення, наявності підстав для його скасування та зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи в органах державної податкової служби з 01.09.1993 по 08.10.2018.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року по справі №140/3370/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук