Справа № 240/24969/24
Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва Вікторія Анатоліївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
25 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області", в якому просив:
- визнати протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України та Державної установи "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Житомирській області" щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та її виплату в неповному обсязі у зв'язку з отриманням 2 групи інвалідності під час проходження служби в ОВС України;
- зобов'язати Державну установу "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Житомирській області" повторно подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок про призначення невиплаченої суми одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 у розмірі 240 000, 00 грн;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення щодо виплати ОСОБА_1 недоплаченої суми одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності в результаті захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ України та відповідно до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 у розмірі 240000,00 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовно заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
14 лютого 2025 року від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник відповідача просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1, 2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду з огляду на таке.
Як встановлено з матеріалів справи ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позовну заяву було залишено без руху з підстав недотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом та встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху 06.01.2025 позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в якій зазначає, що з моменту виявлення порушення прав заявника до дати звернення в Житомирський окружний адміністративний суд минуло більше 6 місяців, так як заявник протягом цього періоду робив спробу поновити свої порушені права, згідно ст.ст. 383, 382 КАС України, що позбавляло його можливості звернутися до суду з новою позовною заявою до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовно заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи також не містять. Також суд сказав, що подання позивачем заяв в порядку ст.ст. 382 та 383 КАС України не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 1-2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Так, приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а підстави, наведені ним у заяві про поновлення цього строку, не є поважними.
Колегія суддів вважає хибними такі доводи суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності в результаті захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ України.
Зобов'язано Державну установу "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Житомирській області" повторно подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення та виплатити одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності в результаті захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ України та відповідно до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.
В решті позову відмовлено.
24 грудня 2023 року на картковий рахунок позивача, на виконання рішення суду по справі №240/11530/22 від ДУ «ТМО Міністерства внутрішніх справ по Житомирській області« надійшли кошти в сумі 180400 грн. одноразової грошової допомоги, натомість розмір такої допомоги повинен складати 420400 грн.
03 січня 2024 року (через 8 днів, коли дізнався про порушення своїх прав) ОСОБА_1 звернувся до Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» про вжиття заходів щодо повного виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду по справі №240/11530/22 від 12.06.2023 року по виплаті одноразової грошової допомоги та доплати невиплаченої суми у розмірі 240 000 грн.
23 квітня 2024 року (у зв'язку неотриманням відповіді, як вказує апелянт) ОСОБА_1 особисто отримав копію відповіді на звернення та висновку про призначення одноразової грошової допомоги в Державній установі «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області».
12 червня 2024 року (в межах строку визначеного КАС України) позивач звернувся з заявою до Сьомого апеляційного адміністративного суду згідно ст. 383 КАСУ про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України та Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» на виконання постанови від 12.06.2023 року у справі №240/11530/22 здійснити заходи по виконанню рішення суду в повному обсязі та встановлення судового контролю.
З вересня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу про повернення заяви ОСОБА_1 заявнику.
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направив до Сьомого апеляційного адміністративного суду нову заяву згідно ст. 382 КАСУ про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 року по справі №240/11530/22.
18 листопада 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу по справі №240/11530/22 про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, при цьому вказавши у мотивувальній частині ухвали, що позивач має право звернутись до суду із новою позовною заявою.
18 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії, вказавши, що протягом цього періоду робив спробу поновити свої порушені права, згідно ст. ст. 383,382 КАС України, що позбавляло його можливості звернутися до суду з новою позовною заявою до цих самих Відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Однак, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
В контексті зазначеного вище колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07.04.2020 у справі №540/2608/18, за якою очікування позивача на завершення апеляційного перегляду є виправданим, логічним та має правомірну мету - не нести зайвих витрат та не створювати паралельних процесів. Маючи вибір - подати новий позов (формально щоб дотриматися строку звернення до суду) чи дочекатися апеляційного перегляду ухвали про передачу справи до іншого суду за підсудністю, обираючи другий варіант, позивач діяв добросовісно. Щойно результат апеляційного перегляду став відомим, позивач наступного дня звернувся до суду. Позбавлення позивача права на звернення до суду через пропуск строку у зв'язку із тим, що він очікував рішення суду апеляційної інстанції щодо правильності визначення підсудності у його справі, було б явно непропорційним.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чекаючи завершення перегляду в апеляційному порядку заяв згідно ст. ст. 383,382 КАС України позивач не допускав безпідставного зволікання із поданням заяви про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання судового рішення в рамках даної справи.
Так, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до відповідного державного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення в частині зумовило утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, а саме у праві розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Також, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропущення строку звернення до суду, та не врахував усі обставини у справі.
Стаття 242 КАС України визначає, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.