Справа № 320/22183/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
25 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо внесення подання про позбавлення статусу біженця громадянина рф ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.10.2023 №172-23 про позбавлення статусу біженця громадянина рф ОСОБА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов задоволено.
В апеляційних скаргах відповідачі, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
07 січня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
16.04.2021 Державною міграційною службою України прийнято рішення №104-21, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано біженцем в Україні.
Згідно зазначеного Рішення ДМС України №104-21 від 16.04.2021 ОСОБА_1 перебуває за межами країни громадянської належності у зв?язку з цілком обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідування за ознакою політичних переконань.
Позивачу було видано посвідчення біженця серії НОМЕР_1 строком дії до 16 квітня 2026 року.
02.05.2024 представником позивача було направлено адвокатський запит до ДМС про надання інформації щодо чинності/дійсності посвідчення біженця серії НОМЕР_1 .
07.05.2024 у відповідь на адвокатський запит від 02.05.2024 на адресу електронної пошти представника позивача надійшов лист відповідача №8.6-4516/1-24 від 07.05.2024, яким повідомлено, що 11.10.2023 посвідчення біженця серії НОМЕР_1 визнано недійсним.
Також, представником позивача було подано адвокатський запит до ДМС та до ГУ ДМС в Одеській області від 10.05.2024 про надання актуальної інформації щодо статусу біженця ОСОБА_1 та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів.
15.05.2024 у відповідь на адвокатський запит від 10.05.2024 було рекомендовано звернутись до територіального органу ДМС, на обліку якого перебуває особа.
У відповідь на адвокатський запит ГУ ДМС в Одеській області надано інформацію, що на підставі відомостей від ДБР, відповідно до рішення ДМС від 05.10.2023 №172-23, реалізована процедура, що передбачена ст.11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особу позбавлено статусу біженця як таку, що становить загрозу національної безпеці України.
На підставі вказаного рішення ГУ ДМС в Одеській області сформовано повідомлення про позбавлення статусу біженця від 11.10.2023 №193.
Відповідно до повідомлення про позбавлення статусу біженця від 11.10.2023 №193, яке додано до відповіді на запит, на підставі п.3 ч.1, ч.14 ст.11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пп. "а" п.7.7 розд. VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, ДМС України прийняла рішення про позбавлення статусу біженця у зв?язку з тим, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України, на підставі чого прийнято рішення ДМС від 05.10.2023 №172-23.
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" 8 липня 2011 року №3671-VI (надалі за текстом - «Закони № 3671-VI») додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частиною 5 ст.11 Закону № 3671-VI визначено, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
У відповідності до положень ч. 7, 8 ст.11 Закону № 3671-VI підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Відповідно до ч.9 ст.11 Закону № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частинами 11,12 ст.11 Закону №3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень ч.14 ст.11 Закону № 3671-VI на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649.
Так, п. 7.1. Правил №649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до п.7.2 Правил №649 підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а)відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п'ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.
Згідно п. 7.3. Правил №649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 7.4. Правил №649 визначено, що у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання; в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.
У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У цьому поданні обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
У відповідності до положення 7.6. Правил №649 під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.
Як вбачається з подання Управління шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.09.2023, підставою для реалізації процедури, передбаченої статтею 11 Закону України № 3671-VI, стало подання ДБР від 26.09.2023.
Так, в тексті подання ДБР від 26.09.2023 зазначено, що під час оперативно-розшукових заходів здобуто інформацію, яка свідчить, що ОСОБА_1 є одним з організаторів осередку міжнародного злочинного угрупування, яке займається вербуванням в Україні спеціалістів хімічної галузі для відкриття та функціонування лабораторій з незаконного виготовлення (синтезу) наркотичних і психотропних речовин з метою їх подальшого збуту в Україні, а також контрабандного переміщення до Європейського Союзу, РФ та інших країн пострадянського простору, що становить загрозу національній безпеці України та негативно впливає на міжнародний імідж нашої країни.
Отже, згідно повідомлення про позбавлення статусу біженця, на думку відповідачів, позивач займається діяльністю, "що становить загрозу національній безпеці України", а тому був позбавлений статусу біженця згідно ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Підставою позбавлення статусу біженця визначено частину 5 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а як зазначено в повідомленні від 11.10.2023 №193 - на підставі "пункту 3 частини першої" цієї статті.
Крім цього, в повідомленні вказано, що відповідач керувався "пп. "а" п.7.7 Правил".
Проте, відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: " 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань."
Також, згідно пп. "а" п.7.7 Правил, за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає, зокрема, рішення: "а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту".
Наведені норми Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлюють, що рішення про позбавлення особи статусу біженця може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу Служби безпеки України або іншого органу державної влади та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.
Також, колегія суддів звертає увагу, що орган ДМС при прийнятті рішення повинен оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для особи.
Окрім того, всупереч вимогам Правил №649 у діях відповідачів не вбачається будь-якої перевірки інформації наданої ДБР або ж ознак її аналізу.
Зокрема, Державною міграційною службою України в Одеській області не проведено всебічного вивчення наведеної у поданні інформації, відповідач не запитував додаткову інформацію ні в ініціатора подання, ні в інших органів, про яких зазначено у поданні, а лише на основі зазначеного, без будь-якої перевірки та з'ясування обставин, отримання пояснень від іммігранта, прийняв рішення про позбавлення статусу біженця.
Водночас, викладені у поданні ДБР відомості не містили належно підтвердженої та конкретної інформації, яка б дозволяла відповідачу одразу прийняти спірне рішення про позбавлення статусу біженця.
Наведене підтверджується правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах по справі №260/5694/22 від 14.02.2024 та по справі №500/1254/23 від 21.02.2024.
Також в оскарженому рішенні зазначено про те, що листом Головного управління від 26.09.2023 №5100.5.1-11341/5100.5.1.1-23 ОСОБА_1 повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього статусу біженця, а також роз'яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону. Однак, останній до Головного управління не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Вказаний лист датований 26.09.2023, однак відсутні докази його направлення, а 27.09.2023 (одразу на наступний день) ГУДМС в Одеській області було затверджено подання про позбавлення позивача статусу біженця.
Тобто, не було забезпечено передбачений порядок щодо можливості особою, відносно якої вирішується питання, брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону.
Крім того, лист-повідомлення щодо проведення процедурних заходів датований 26.09.2023 та містить адресу позивача - АДРЕСА_1 , проте адреса реєстрації позивача - АДРЕСА_2 .
Також, квитанція, яка міститься в матеріалах особової справи, не підтверджує відправлення листа-повідомлення позивачу щодо проведення процедурних заходів, оскільки ця квитанція про відправлення датована - 19.10.2023, лист сформований 26.09.2023, спірне рішення про позбавлення статусу біженця прийнято - 05.10.2023.
Сукупність зазначених фактів свідчить про неповідомлення позивача про початок процедури припинення стосовно нього статусу біженця, що є суттєвим порушенням прав позивача бути обізнаним стосовно прийняття щодо нього оскаржуваного рішення.
Крім того, з вищевказаних положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил, чинних на дату прийняття оскаржуваного рішення про позбавлення статусу біженця, вбачається, що рішення органу ДМС України про позбавлення статусу біженця, повинно містити обґрунтовану та підтверджену відповідними матеріалами та доказами інформацію про те, що особа, яка позбавляється статусу біженця, займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України.
Аналогічний висновок був зроблений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 15.04.2020 у справі №640/5486/19.
Також колегія суддів вчергове звертає увагу, що для прийняття рішення про позбавлення статусу біженця, необхідною умовою є обґрунтована та підтверджена належними доказами інформація про те, що особа, яка позбавляється статусу біженця, займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України.
Крім того, як вже зазначалось, відповідно до пунктів 7.1, 7.2 розділу VII Правил, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
3 аналізу наведених норм вбачається, що формуванню подання передує обов'язок територіального органу ДМС здійснити перевірку документів, шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації.
Також ГУ ДМС в Одеській області, в порушення п. 7.4 розділу VII Правил, не проінформовано позивача у письмовій формі про наявність підстав для втрати чи позбавлення його статусу біженця або додаткового захисту, чим позивача позбавлено права брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії: присяги від 18.03.2022, контракту добровольця територіальної оборони з добровольчим формуванням " ІНФОРМАЦІЯ_2 " територіальної громади №28 від 18.03.2022, характеристики командира Добровольчого формування територіальної громади №28 від 23.03.2022, складеної стосовно ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ДМС України про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 №172-23 від 05.10.2023 не відповідає вимогам, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, а саме: обґрунтованості та вмотивованості, та, як наслідок, підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.