П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 947/948/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Ніц Анатолія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року, прийняту у складі суду судді Куриленко О.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
07 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 4 від 13 червня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, якою накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 25500,00 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та разом із доданими документами повернути позивачу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Ніц Анатолій Сергійович звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вважає оскаржувану ухвалу такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, а також стягнути на користь позивача сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не надав позивачу можливості обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду, внаслідок чого було порушено норми процесуального права. Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не було достеменно встановлено день ознайомлення позивача із спірною постановою.
Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог ч.3 ст.123 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 286 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, та частина друга якої встановлює спеціальні у відношенні до статті 295 КАС строк звернення до суду (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Згідно ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, процесуальним законодавством передбачений обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
При цьому дії судді першої інстанції, які мають вчинятись за наслідком отриманням позовної заяви визначені в статті 171 КАС України.
За приписами частини тринадцятої статті 171 КАС України вказано, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Слід звернути увагу, що положення частини тринадцятої статті 171 КАС України кореспондується із приписами вже наведеної частини третьої статті 123 КАС України, яка, при її буквальному аналізі, вказує про обов'язок суду оцінити доводи позивача про пропуск ним строку на звернення із позовом до суду, якщо такий факт був виявлений судом після відкриття провадження у справи.
Звідси виплаває висновок, який вже напрацьований Верховним Судом у справі № 620/244/19, постанова від 12 березня 2021 року, згідно із яким суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 КАС України має спершу залишити позовну заяву без руху, надавши строк позивачу для надання заяви із вказівкою в ній підстав для поновлення пропущеного строку звернення із цим позовом до суду.
Із встановлених матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не залишав позовну заяву без руху, а надавши оцінку доводам позивача щодо поновлення строку, які були викладені у позовній заяві, повернув позовну заяву без розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, оскільки в силу частини першої статті 123 КАС України суд першої інстанції не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачу можливості повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2023 року (справа № 640/35137/21).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо клопотання апелянта про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на положення 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Аналіз положень ст. 139 КАС України дає обґрунтовані підстави вважати, що розподіл судових витрат, зокрема судового збору за подання апеляційної скарги, здійснює суд першої інстанції, який ухвалив рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Право ж суду апеляційної інстанції на зміну цього розподілу виникає у випадку зміни судового рішення або ухвалення нового по суті позовних вимог.
Отже, за правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції.
Аналогічні висновки було викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року по справі № 756/6141/16-а.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 286, 311, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Ніц Анатолія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року - задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко