24 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/2531/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року в адміністративній справі №160/2531/24 (головуючий суддя першої інстанції - Озерянська С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 26.01.2024 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 року по 27.12.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 року по 27.12.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 року по 26.12.2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20252,93 грн..
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якому просив у прийнятому рішенні слова та цифри «в розмірі 20252,93 грн.», замінити словами та цифрами «у розмірі 220963,62 грн.».
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що до внесення змін з 19.07.2022 року до статті 117 КЗпП України, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ. Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення та розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, повинен був період стягнення середнього заробітку по справі поділити на 2 частини до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 25.12.2020 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 26.12.2023 року, тому в останній період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції із внесеними змінами, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.08.2018 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.12.2020 року №719 старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/10982/21 від 04.10.2021 року, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), та за період з 01.03.2018 року по 25.12.2020 року із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вказаного рішення суду від 04.10.2021 року відповідачем 28.01.2022 року та 22.02.2022 року згідно відомості розподілу витрат нараховано та виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 149009,82 грн. та 63634,17 грн. відповідно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/16159/22 від 20.02.2023 року зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року до 24.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, грошової допомоги при звільненні із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду від 20.02.2023 року відповідачем 27.12.2023 року згідно відомості розподілу витрат нараховано та виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 24608,88 грн..
Відповідно довідки відповідача №2382/ФЕС від 28.03.2024 року грошове забезпечення позивача за жовтень 2020 року складає 12101,10 грн., за листопад 2020 року складає 12101,10 грн., середньоденна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням, складає 396,76 грн..
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не провівши нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 року по 26.12.2023 року діяв неправомірно.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Предметом спору у даній справі є виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 31.10.2019 року у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 року у справі № 822/3307/17, Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (чинній на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції (чинній на момент звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Апеляційний суд враховує правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Як встановлено вище, остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.12.2023 року, тобто вже під час дії нової редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження строку виплати середнього заробітку за затримку розрахунку шістьма місяцями.
Таким чином, з 19.07.2022 року строк, за який може бути відшкодовано середній заробіток за час затримки розрахунку, став обмежений шістьма місяцями.
Тобто, хоча період повного розрахунку складає період з 24.12.2020 року по 27.12.2023 року, проте, відповідач повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Апеляційний суд не погоджується із посиланнями позивача в апеляційній скарзі, що період з 24.12.2020 року по 27.12.2023 року повинен бути поділений на 2 частини: до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 25.12.2020 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 26.12.2023 року з огляду на таке.
Як зазначає позивач в адміністративному позові, він звертався до суду з позовними вимогами до військової частині двічі:
- 06.07.2021 року про перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 25.12.2020 року (справа №160/10982/21);
- 17.10.2022 року з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року до 24.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, грошової допомоги при звільненні (справа №160/16159/22).
При цьому, суд звертає увагу, що на час звернення до суду 17.10.2022 року на виконання рішення суду від 04.10.2021 року у справі №160/10982/21 відповідачем вже було виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 149009,82 грн. та 63634,17 грн. відповідно 28.01.2022 року та 22.02.2022 року.
Таким чином, звертаючись до суду 17.10.2022 року з позовними вимогами, про які позивач з незрозумілих підстав не заявляв у позові від 06.07.2021 року, він тим самим штучно збільшив строк для вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
На переконання колегії суддів, хоча повний розрахунок з урахуванням рішення суду у справі №160/16159/22 (нарахована за рішенням суду становить 24608,88 грн., яка виплачена 27.12.2023 року) складає період з 24.12.2020 року по 27.12.2023 року, проте, відповідач повинний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно довідки про розмір грошового забезпечення №2382/ФЕС від 28.03.2024 року грошове забезпечення позивача за жовтень 2020 року складає 12101,10 грн., за листопад 2020 року складає 12101,10 грн., середньоденна заробітна плата, за останні два місяці перед звільненням, складає 396,76 грн..
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», за період середній заробіток за затримку розрахунку становить 72210,32 грн. (396,76 грн. х 182 дн.).
На думку колегії суддів, такий розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.
Крім того, оскільки судом при прийнятті рішення вже обрахована сума середнього заробітку за затримку розрахунку, то у відповідності до вимог частини 2 статті 9 КАС України апеляційний суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та стягнути зазначену суму з відповідача на користь позивача.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України належить скасуванню, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року в адміністративній справі №160/2531/24 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року в адміністративній справі №160/2531/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2020 року по 26.12.2023 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 72210 (сімдесят дві тисячі двісті десять) гривень 32 копійки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко