Справа № 753/859/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1756/2025
19 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
суддя-доповідач Слюсар Т.А.
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Шкляр Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 та комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року у складі судді Гусак О.С., та за апеляційною скаргою комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року у складі судді Шаповалової К.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулися у суд із позовом до КП виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів, у якому просив:
- визнати протиправним проведений КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у грудні 2020 року перерахунок нарахування в опалювальному сезоні 2018-2019 років належних для сплати сум за централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 ;
- визнати відсутність у КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» права вимоги у нього 1 234 грн 44 коп за послуги опалення нарахованих в грудні 2020 року;
- зобов'язати КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок послуги централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 , виходячи з даних загального обсягу споживання теплової енергії кожною квартирою вищевказаного будинку наведених у листі від 27 вересня 2021 року № 30/3/2/15369;
- вирішити питання судових витрат.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 .
У вказаному будинку з жовтня 2018 року по квітень 2019 року відповідач надавав позивачу послуги з централізованого опалення. Жодної простроченої заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення квартири позивач після закінчення опалювального сезону 2018/2019 не мав, що не заперечується відповідачем. В той же час, в грудні 2020 року відповідачем по будинку АДРЕСА_1 , в якому знаходиться квартира позивача, проведено перерахунок послуги з централізованого опалення за опалювальний сезон 2018/2019. За наслідками даного перерахунку відповідач надіслав позивачу в січні 2021 року рахунок-повідомлення на оплату послуги з централізованого опалення відповідно до якої у позивача виник борг у розмірі 1 234 грн 44 коп.
Позивач вважає, що дана заборгованість нарахована відповідачем неправомірно виходячи із наступного. Підставою позову слугував незаконний перерозподіл теплової енергії спожитої в будинку АДРЕСА_1 у грудні 2020 за опалювальний сезон 2018/2019. Внаслідок даного перерозподілу теплової енергії в будинку позивачу було нараховано заборгованість у розмірі 1 234 грн 44 коп. Даний перерозподіл теплової енергії в будинку відбувався шляхом штучного зменшення обсягу теплової енергії спожитої на опалення квартирами у вищевказаному будинку (цей обсяг теплової енергії є сумою обсягів споживання теплової енергії кожною квартирою будинку і зафіксований квартирним лічильником теплової енергії кожної квартири) і одночасного, пропорційного збільшення обсягу теплової енергії витраченого на опалення місць загального користування (даний обсяг теплової енергії не фіксується жодним приладом будинку і визначається відповідачем розрахунковим методом, що дає йому можливість маніпулювати цим показником).
Таким способом було перерозподілено обсяг теплової енергії - 116,15 Гкал за опалювальний сезон 2018/2019, тим самим додатково покладено на власників квартир будинку тягар оплати вищевказаного обсягу теплової енергії, що їм до цього протягом опалювального сезону 2018/2019 вже було нараховано до оплати за опалення їх квартир.
Тобто відповідач фактично один і той самий обсяг теплової енергії нарахував двічі і зобов'язав власників квартир будинку оплатити двічі: спочатку у якості оплати опалення квартири під час опалювального сезону 2018/2019, а потім внаслідок перерахунку проведеного в грудні 2020 у якості оплати обсягу тепла витраченого на опалення місць загального користування.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано відсутнім у КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» права вимоги до ОСОБА_1 1 234 грн 44 коп за послуги опалення нарахованих в грудні 2020 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року заяву адвоката Шкляр О.В. про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 500 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Шкляр О.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; вирішити питання судових витрат та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надмірне нарахування позивачу суми 1 234 грн 44 коп сталось виключно через те, що відповідач не здійснював вчасно зняття показників споживання теплової енергії квартирами в будинку.
Посилається на те, що висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи і спростовується відомостями обліку споживання теплової енергії за опалювальний період 2018/2019, що надані відповідачем на запит ОСОБА_1 листом від 27 травня 2021 року № 30/3/2/7738 в жовтні 2018 року.
Крім того, вважає що оскільки перерахунок є протиправним, то ефективним способом відновлення порушеного права позивача є проведення відповідачем перерахунку нарахування в опалювальному сезоні 2018-2019 років належних для сплати сум за централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 відповідно до дійсних (коректних) показників обсягу теплової енергії спожитої квартирами, які були штучно змінені відповідачем, щоб здійснити додаткове нарахування.
Звертає увагу суду, що оскільки дійсні дані загального обсягу споживання теплової енергії кожною квартирою вищевказаного будинку наведені у листі відповідача від 27 вересня 2021 року №30/3/2/15369, то відповідача належить зобов'язати здійснити відповідний перерахунок послуги централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 .
Окрім цього, у випадку задоволення позовних вимог позивача, відповідач буде зобов'язаний відновити первісний стан, який існував до проведення відповідачем в грудні 2020 року протиправного перерахунку, тобто використати дійсні, а не спотворені показники лічильників теплової енергії спожитої квартирами будинку. Оскільки відновити первісний стан нарахувань позивачу за опалювальний сезон 2018-2019 років виходячи лише з реальних показників споживання теплової енергії квартирою позивача неможливо через порушення загального балансу розподілу теплової енергії в будинку, позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок послуги централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 , виходячи з дійсних даних споживання теплової енергії всіма квартирами будинку.
В апеляційній скарзі КП виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року, просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок щодо суперечливої позиції відповідача стосовно проведеного перерахунку за надання послуги з централізованого опалення та покладання відповідальності за нього на підприємство з підстав ненадання у визначений строк споживачами показань вузла обліку теплової енергії.
Зазначає, що нарахування плати за централізоване опалення проводиться відповідно до Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119 (Закон № 2119), який визначає облік споживання послуг на підставі даних вузла комерційного обліку (облік споживання по будівлі) та/або вузла розподільного обліку (індивідуальний - квартирний облік).
Посилається на те, що після отримання показань вузлів розподільного обліку (квартирних вузлів) теплової енергії по будинку АДРЕСА_1 , якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкового засобу обліку, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» здійснює коригування плати за надану послугу ЦО в наступному розрахунковому періоді шляхом зміни обсягів спожито кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі (квитанції) наступного за здійсненням коригування розрахункового періоду.
Вказує, що основним чинником, який впливає на суму перерахунку за опалення для мешканці) житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є зміна показників індивідуальних лічильників теплової енергії. Тобто, при коригуванні показників індивідуальних лічильників теплової енергії по певних квартирах в бік зменшення, по всіх квартирах, які оснащено індивідуальними лічильниками ЦО - буде здійснено коригування.
Звертає увагу суду на те, що підприємство правомірно проводило нарахування позивачеві за послугу: централізованого опалення на підставі чинних на час виникнення спірних правовідносин Правил № 630 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Методики № 359 та на виконання ст. 11 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119, отже й стягнення за перерахунок який передбачений чинним законодавством є обґрунтованим та сума у розмірі 1 234 грн 44 коп нарахована на законних підставах, відповідно до діючого законодавства.
Вважає, що такий спосіб захисту, як визнати відсутність права вимоги у розмірі 1 234 грн 44 коп за послугу опалення, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права, а тому не підлягає розгляду в судовому порядку.
В апеляційній скарзі КП виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року в частині стягнення з КП «Київтеплоенерго» витрат на правову допомогу у розмірі 4 500 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 4 500 грн. В іншому випадку зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та процесуального права.
Зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Посилається на те, що позивачем недоведено розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу та неправомірно покладено ці витрат на іншу сторону судового процесу.
Вказує, що представник позивача подав заяву до Дарницького районного суду м. Києва про стягнення судових витрат посилаючись на те, що під час підготовки до розгляду справи поніс виграти на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не в повній мірі були досліджені документи на підтвердження розміру понесених витрат, та не прийнято до уваги доводи відповідача щодо заперечень про неспівмірність заявлених позивачем витрат та проханням відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
Вважає, що правова допомога, яка полягає в зустрічах з замовником, аналізу документів, надання усних консультацій, вивчення судової практик, збору доказів, зокрема, підготовка адвокатських запитів, запитів на інформацію, досудове врегулювання спору мають організаційний характер, є складовими підготовки позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремої послуги, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації, оскільки, не відповідають критерію їх необхідності та не підлягають відшкодуванню.
Окрім цього, судом першої інстанції не прийнято до уваги та не досліджено в повній мірі перелік документів, наданий до позовної заяви. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу КП виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» просить апеляційну скаргу позивача на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шкляр О.В. в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шкляр О.В. в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року залишити без задоволення.
У судовому засіданні представник комунального підприємства Ральчук Н.В. просила апеляційні скарги подані в інтересах відповідача задовольнити.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою.
Разом з тим, колегія суддів визнає причину неявки позивача не поважною з підстав відсутності доказів на підтвердження вказаних ним у клопотанні обставин, а також враховує участь позивача під час розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 18 грудня 2024 року та надання ним пояснень по справі (а.с. 25-26 т. 2).
За наведених підстав колегія суддів вважає за можливе завершувати розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зі справи убачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 17537937 від 08 лютого 2014 року.
Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 4 травня 2018 року за № 224, закріплено за КП "Київтеплоенерго" на праві господарського відання з дня, наступного за днем підписання акту прийняття-передання основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які передаються КМДА з володіння та користування ПАТ "Київенерго", у зв'язку з припиненням угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між КМДА та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго".
КП "Київтеплоенеро", отримавши у користування на праві господарського віддання основні засоби виробництва та постачання теплової енергії м. Києва, з 1 травня 2018 року набуло статусу виконавця послуги з централізованого опалення.
Житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 обладнано будинковим засобом обліку теплової енергії, що встановлений на загальному тепловому вводі будинку.
Представник відповідача підтвердив, що в квартирі АДРЕСА_3 вказаного житлового будинку облік споживання послуг з централізованого опалення здійснюється індивідуальним засобом обліку теплової енергії зав. № 1357850 марки LQM.
Відповідно до справи, у грудні 2020 року відповідачем по будинку АДРЕСА_1 , в якому знаходиться квартира позивача, проведено перерахунок послуги з централізованого опалення за опалювальний сезон 2018/2019. За наслідками даного перерахунку відповідач надіслав позивачу в січні 2021 року рахунок-повідомлення на оплату послуги з централізованого опалення відповідно до якої у позивача виник борг у розмірі 1 234 грн 44 коп.
Районний суд задовольняючи позов в частині визнання відсутнім у КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» права вимоги до ОСОБА_1 1 234 грн 44 коп за послуги опалення нарахованих в грудні 2020 року, виходив з підстав доведеності останнім вказаної вимоги.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог суд першої інстанції вказав, що вони стосуються інших власників квартир вказаного будинку, які не позбавлені права самостійно звернутися до суду, якщо вони вважають, що їх права порушені.
З такими висновками колегія суддів погоджується в повній мірі, з наступних підстав.
Правовідносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого постачання гарячої води, урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
За пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Стаття 6 Закону України "Про теплопостачання" передбачає, що державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.
Згідно із частиною сьомою статті 4 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
На підставі частини четвертої статті 6 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов'язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт.
Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Статтею 32 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
За наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно із статтею 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання": вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Частина перша статті 4 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначає, що оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.
Механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості врегульовано Порядком проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року №151.
Згідно з пунктами 5 та 7 частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію (п. 5 ч. 1 ст. 21): ціну продукції визначено неналежним чином (п. 7 ч. 1 ст. 21).
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги).
Як убачається з пояснень відповідача, з листопада 2018 року всі квартири вищезгаданого житлового будинку обладнано квартирними засобами обліку теплової енергії, розрахунок плати за опалення місць загального користування його мешканцям здійснюється відповідно до п. 2.1.3 Методики № 359. Через нестачу персоналу підприємство не встигало зняти показання засобу обліку теплової енергії в останні дні місяця, показання фіксуються протягом останнього тижня календарного місяця. Нарахування за спожите будинком тепло протягом решти днів проводиться за середньодобовими показниками споживання тепла будинком протягом цього місяця, коригування обсягів споживання відповідно фактичних показань засобу обліку здійснюється наступного місяця. У грудні 2020 року в програмного комплексу для проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги було проведено перерозподілення обсягу теплової енергії, використаної на потреби централізованого опалення будинку.
Таким чином, нарахування позивачу як споживачу послуг плати за теплопостачання за нормами споживання за наявності у позивача лічильника у періоді такого нарахування, є незаконним. Нездійснення відповідачем, як виконавцем послуг, періодичної повірки лічильника є порушенням договірних та законодавчо встановлених зобов'язань саме відповідача, а не позивача. Вказані нарахування є порушенням прав споживача.
При цьому, відповідач не повідомляв позивача про необхідність здійснення повірки лічильника, жодних письмових або усних повідомлень отримано не було. Боргів по оплаті послуг за теплопостачання позивач до моменту незаконних нарахувань по нормі не мав, умови договору виконував належним чином.
Окрім цього, під час апеляційного розгляду справи представнику відповідача було рекомендовано надати додаткові пояснення з відображенням інформації про те, на підставі яких даних було установлено необхідність доплати ОСОБА_1 за спожите теплопостачання в заявлений період саме 1 234 грн 44 коп.
Установлено, що представником комунального підприємства було надано додаткові пояснення, долучені до справи, проте у них не відображено порядок визначення заборгованості в сумі 1 234 грн 44 коп.
Отже, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач не позбавлений був права використати дані індивідуальних лічильників теплової енергії й володіти актуальною інформацією щодо споживання теплової енергії кожною квартирою та загальним обсягом споживання теплової енергії, проте правомірність здійснення перерозподілення обсягу теплової енергії та перерахунок коштів за отриману послугу централізованого опалення для позивача матеріалами справи не доведено.
За таких обставлених обставин, КП "Київтеплоенерго", яке є виконавцем послуг з централізованого опалення квартири позивача, всупереч положенням Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обмежило право останнього здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії відповідно до даних встановленого індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії у належній йому квартирі.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Згідно із статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, матеріалами справи доведено, що відповідач своїми незаконними діями здійснивпозивачу перерахунок за послуги з централізованого опалення за опалювальний сезон 2018/2019 та в січні 2021 року надіслав йому рахунок-повідомлення про наявність боргу у розмірі 1 234 грн 44 коп.
З таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання відсутнім у КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» права вимоги до ОСОБА_1 1 234 грн 44 коп за послуги опалення нарахованих в грудні 2020 року є обґрунтованим.
Посилання та доводи апеляційної скарги відповідача, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Позивачем рішення суду в цій частині неоскаржено.
Щодо інших вимог позову, а саме визнання протиправним проведений відповідачем у грудні 2020 року перерахунок нарахування в опалювальному сезоні 2018-2019 років належних для сплати сум за централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 та про зобов'язання здійснити перерахунок послуги централізоване опалення у будинку АДРЕСА_1 , виходячи з даних загального обсягу споживання теплової енергії кожною квартирою вищевказаного будинку наведених у листі від 27 вересня 2021 року № 30/3/2/15369, то колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність правових підстав до його задоволення, остільки такі вимоги ОСОБА_1 заявлено в інтересах співвласників будинку АДРЕСА_1 у відсутність наданих указаними особами передбачених законом на те повноважень щодо представлення та захист їх інтересів у суді.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незадоволення позову у цій частині є неспроможними та відхиляються апеляційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення, варто зазначити наступне.
Районний суд задовольняючи частково понесені позивачем витрати в загальному розмірі 4 500 грн взяв до уваги заперечення представника відповідача на заяву позивача про розподіл судових витрат та врахував, що розгляд справи відбувся спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, фактичний розмір вимог позивача (1234,44 грн).
Такий висновок районного суду є обґрунтованим.
Статтею 270 ЦПК України, встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Убачається, що позивач звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення просив стягнути з відповідача на свою користь 10 000 грн.
Сторона відповідача подала заперечення на заяву та просила відмовити у її задоволенні.
Враховуючи складність справи, обсяг, якість та характер фактично наданих послуг адвоката, а також вимоги розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав до стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 4 500 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та не впливають на правильність додаткового рішення суду.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" не вирішувалося.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Шкляр Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та апеляційні скарги комунального підприємства виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: