25 лютого 2025 року м. Чернігів Справа № 620/2118/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіна М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
18.02.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 24.02.2025), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток, а саме: за 2016 рік - 45 діб основної та додаткової відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
зобов'язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток, а саме: за 2016 рік - 45 діб основної та додаткової відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Досліджуючи питання щодо пропуску строку звернення до суду позивачем та наявність правових підстав для поновлення вказаного строку суд виходить із такого.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, згідно зі статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Враховуючи, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом лише 18.02.2025, то суд приходить до висновку, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23 та від 27.12.2024 у справі № 420/15311/23.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особа, якій вона здійснюється, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
Відповідно до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на зміни в законодавстві, які відбились з 19.07.2022, після яких звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, позаяк, на думку позивача, вони поширюються тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності цих змін.
Враховуючи викладене вище, суд не визнає вказані позивачем обставини поважними, оскільки зі служби позивач був звільнений 30.07.2020 та ним наведено жодного обґрунтування, що зважало йому вчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом права на оплату праці в умовах воєнного стану після змін, які відбулись у законодавстві стосовно окресленого вище строку, що має наслідком залишення позову без руху з наданням позивачу десятиденного строку на усунення вказаного недоліку шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних підстав пропуску цього строку, підтверджених належними доказами.
Керуючись статтями 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків його позовної заяви.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Марія ДУБІНА