Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 лютого 2025 року Справа № 520/35579/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати бездіяльність Височанської селищної ради щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на запити від 19.11.2024 № 346/02-29, №347/02-29 неправомірною; - зобов'язати Височанську селищну раду надати інформацію на інформаційний запит № 346/02-29 від 19.11.2024, а саме: копію табелю виходів на роботу у жовтні 2024 року ОСОБА_2 і розмір нарахованої ОСОБА_3 за жовтень 2024 року заробітної плати; - зобов'язати Височанську селищну раду надати інформацію на інформаційний запит № 347/02-29 від 19.11.2024, а саме: стосовно витрати коштів на функціонування “Молодіжного центру High Hub» по рокам окремо: 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік.
В обґрунтування позову позивач покликається на те, що звернувся до відповідача із інформаційними запитами від 19.11.2024 № № 346/02-29, №347/02-29. Попри те, у п'ятиденний строк не отримав жодної відповіді від відповідача. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідачем подано до суду відзив, який мітить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивачу надано відповідь на інформаційні запити разом із запитуваною інформацією 25.11.2024, що підтверджено копіює журналу вихідної кореспонденції відповідача. Разом із тим, позивачу повторно направлено разом із відзивом копії запитуваних документів у інформаційних запитах від 19.11.2024. Просить у позові відмовити.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить пояснення про те, що журнал вихідної кореспонденції відповідача не може підтверджувати надсилання відповідей на інформаційні запити. Окрім цього, отримані разом із відзивом на позов документи містять недостовірні відомості. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, 19.11.2024 позивач звернувся до відповідача із інформаційними запитами, зареєстровані за № 346/02-09 та № 347/02-09. Запити стосувались надання: копії табелю виходів на роботу у жовтні 2024 року ОСОБА_2 і розмір нарахованої ОСОБА_3 за жовтень 2024 року заробітної плати: стосовно витрат коштів на функціонування «Молодіжного центру High Hub» по рокам окремо: 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік.
Позивач наводить аргументи про те, що на момент подання адміністративного позову до суду не отримано жодної відповіді та запитуваних документів.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб'єктів стосовно отримання публічної інформації, врегульовані Конституцією України та відповідними спеціальними законами, а саме Законом України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі по тексту - Закон № 2657-XII) та Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі по тексту - Закон № 2939-VI).
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34 Конституції України).
За змістом ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, зазначено, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
У абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016 Конституційний Суд України відмічено, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019).
У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 № 1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини даного Рішення).
Відповідно ст. 1 Закону України "Про інформацію" № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року інформація - є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно з статей 5 та 7 Закону України «Про інформацію» №2657-ХІІ від 02.10.1992, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.
Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 5 указаного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011.
За визначенням в ч. 1 ст. 1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації; 2) надання інформації за запитами на інформацію (ст. 5 Закону).
За визначенням в ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
При цьому запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI).
Згідно приписів ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 вказаного Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI).
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI).
Аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що орган, до якого направлено запит громадянина на отримання публічної інформації, зобов'язаний об'єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, та надати запитувачу достовірну, точну й повну інформацію на його запит у встановлені законом строки.
В п. 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону.
Суд повторно зазначає, що спірні правовідносини стосується не отримання у межах установлених законом строків відповіді (запитуваних документів) на інформаційні запити передбачених ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Закону України “Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
29.09.2016 Пленум Вищого адміністративного суду України для забезпечення однакового застосування адміністративними судами положень законодавства про доступ до публічної інформації надав судам роз'яснення, викладені в постанові №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» такого змісту: «[…] 9.5. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. При вирішенні питання, в який момент часу цей обов'язок вважається виконаним у разі пересилання відповіді на запит поштою, суди повинні за аналогією застосовувати положення частини дев'ятої статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за яким під таким моментом мається на увазі здача документа на пошту; реєстрація відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу згаданого строку. Якщо відповідь на запит здається на пошту разом з іншою кореспонденцією того ж виду та категорії, належним і допустимим доказом відправлення такого запиту є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв'язку про його прийняття (пункт 66 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270) […]».
Відповідач наводить аргументи про те, що відповідь на інформаційні запити позивача від 19.11.2024 були направлені позивачу 25.11.2024, що підтверджено відомостями із журналу реєстрації вихідних документів Височанської селищної ради (2 частина), запис за номером 2844, дата 25.11.2024, вказано відомості щодо відповідь на запит № 346/02-09.
Суд критично оцінює докази направлення офіційної письмової відповідь на ім'я позивача, адже копія із журналу реєстрації вхідних документів містить лише номер та дату реєстрації вихідної кореспонденції, проставленої самим органом в односторонньому порядку, самі по собі не свідчать про дату отримання письмової відповіді на інформаційний запит № 346/02-09, адже ведення журналу реєстрації вихідної кореспонденції залежить від волевиявлення самого відповідача, є його внутрішнім документом та має суб'єктивний характер; тим часом як належним доказом отримання офіційної письмової відповіді на інформаційний запит від 19.11.2024 № 346/09-02 є поштовий конверт зі штрих кодовим ідентифікатором та відмітками відділення поштового зв'язку або належним чином завірена його копія, список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв'язку про його прийняття, однак такі докази суду не подано.
Разом із тим, суд не установив надання відповіді та запитуваних документів на інформаційний запит від 19.11.2024 № 347/02-09.
Відтак суд прийшов до висновку про те, що відповідь на інформаційні запити позивача від 19.11.2024 не була надана відповідачем у межах п'ятиденного строку установленого ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Щодо доводів позивача про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, суд зазначає, що протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд бере до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо неможливості надання відповіді на інформаційні запити та запитувані документи у межах строку установленого законом, а відтак допустив бездіяльність.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що позивачу направлено повторно запитувані документи разом із відзивом на позов, адже вчинення відповідних дій на стадії розгляду справи судом, не позбавляє позивача права на отримання відповіді на свої інформаційні запити у визначений законодавством строк, так само як і не звільняє відповідача від надання такої відповіді у визначений термін.
У зв'язку із наведеним, суд критично оцінює наведені доводи сторони відповідача, адже даний позов направлено на захист конкретного, індивідуально визначеного права позивача саме на отримання публічної інформації, яка була у розпорядженні суб'єкта владних повноважень та існувала на момент подання відповідних інформаційних запитів позивачем, оскільки протилежного судом не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваної відмови не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
З огляду на викладене вище, суд прийшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу офіційної відповіді на інформаційні запити від 19.11.2024, у визначений законодавством строк, чим порушено права позивача, а отже, враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне з метою належного захисту прав позивача зобов'язати відповідача надати офіційну письмову відповідь на інформаційні запити від 19.11.2024 № 346-02-09 та № 347/02-09, а позов задовольнити.
Щодо доводів позивача у відповіді на відзив про те, що отримані разом із відзивом на позов запитувані документи містять недостовірні відомості, суд прийшов переконання про те, що оскільки вказані обставини не стосуються предмету доказування, а відтак такі суд не бере до уваги. Лише незгода позивача з отриманою інформацією, яка викладена відповідачем у відповіді на інформаційні запити, не є свідченням про порушення прав позивача.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
У відповідності до с. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З огляду на викладене у разі порушення відповідачем п. 6 ч. 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
У відповідності до ст. 139 КАС України питання розподілу судових витрат не вирішується зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір», згідно з ухвали суду.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 до Височанської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Височанської селищної ради Харківської області щодо не надання відповідей на інформаційні запити ОСОБА_1 від 19.11.2024 № 346/02-09 та № 347/02-09.
Зобов'язати Височанську селищну раду Харківської області дати ОСОБА_1 офіційну відповідь на інформаційні запити від 19.11.2024 № 346/02-09 та від 19.11.2024 № 347/02-09.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Височанська селищна рада Харківської області, місцезнаходження - Харківська область, смт Високий, вулиця Бульварна,12, код ЄДРПОУ 04396503.
Повне судове рішення складено суддею 25.02.2025.
Суддя М. І. Садова