Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 лютого 2025 року справа №520/3276/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Тітова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї документи за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, в якій просить:
- припинити обтяження - заборону на нерухоме майно: об'єкт обтяження - житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження: 18439071; державний реєстратор: Папуч Юрій Віталійович, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл., підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33308373 від 30.12.2016 (номер запису про обтяження до перенесення інформації про обтяження до новостворених об'єктів нерухомого майна - 3442544);
- припинити обтяження - заборону на нерухоме майно: об'єкт обтяження - житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження: 18439089; державний реєстратор: Папуч Юрій Віталійович, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл., підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33308373 від 30.12.2016 (номер запису про обтяження до перенесення інформації про обтяження до новостворених об'єктів нерухомого майна - 2982782).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_1 , на праві спільної часткової власності, належить частка у праві власності на будинок АДРЕСА_1 . Вона бажає розпорядитися належною їй часткою у будинку, але цьому перешкоджають записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесені державним реєстратором Харківського міського управління юстиції. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки: 380630818) Позивачці стало відомо про наявність обтяжень (вид обтяження - заборона на нерухоме майно, номери запису про обтяження: 18439071 та 18439089). Підставою внесення запису про обтяження стали:
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 7029317 від 21.10.2013, державний реєстратор: Коваленко Антон Володимирович, Харківське міське управління юстиції;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 8096060 від 19.11.2013, державний реєстратор: Коваленко Антон Володимирович, Харківське міське управління юстиції. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
В позовній заяві позивач зазначає, що для державної реєстрації вказаних обтяжень було подано:
1) лист, серія та номер: 879, виданий 11.07.2013, видавник: Служба у справах дітей Фрунзенського району м. Харкова;
2) лист, серія та номер: 220, виданий 11.07.2013, видавник: Служба у справах дітей Фрунзенського району м. Харкова;
3) копія рішення, серія та номер: 362, виданий 12.06.2013, видавник: ХМР. У зв'язку зі змінами в законодавстві щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Харківського міського управління юстиції припинило свою діяльність. Правонаступником по реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Департамент реєстрації Харківської міської ради. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. № 99 було затверджено Перелік територіальних органів Міністерства юстиції, що ліквідуються (далі - Перелік). Відповідно до даного Переліку, було ліквідовано Харківське міське управління юстиції. Згодом державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_2 переніс інформацію про обтяження до новостворених ОНМ. Листом від 13 травня 2024 року №05-22/567/24 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради повідомив, що «рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 12.06.2013 №362 «Про надання дітям статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлення над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, опіки, піклування, звільнення опікуна від наданих повноважень, влаштування дитини до закладу для дітей, закріплення за дітьми права проживання, користування житловою площею» та пп. 8, 9 витягу з додатку 2 до вищезазначеного рішення, у якому за малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закріплювалось право проживання та користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 » (копія листа додається). Додатково вказаним листом було повідомлено, що «за адресою: АДРЕСА_1 , право проживання та користування житловою площею за малолітніми не закріплювалось та звернень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обтяження права користування житловим приміщенням за даною адресою НЕ надавалось».
Так, позивач, виходячи з викладеного, вважає що підстави для накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 - відсутні.
Записи про обтяження вказаного об'єкта нерухомості було внесено помилково. Внаслідок ситуації, що склалася, власники будинку АДРЕСА_1 , тривалий час зазнають порушень свого права власності. 22 травня 2024 року Позивачка звернулася із заявою до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, якою просилося внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про зняття обтяжень з нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (виключення запису про обтяження). заяви. Так, листом від 12.06.2024 №1679/0/50-24 було повідомлено про неможливість внесення інформації про зняття обтяжень, з огляду на те, що заборони на зазначене нерухоме майно № 18439071 та №18439089 «…були внесені до Державного реєстру прав 30.12.2016 державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради шляхом перенесення зазначених обтяжень із записів №3442544 та №2982782 спеціального розділу Державного реєстру прав.
… до спеціального розділу об'єкту нерухомого майна за вказаною адресою зазначені обтяження були внесені 21.10.2013 державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області.
… Департамент реєстрації Харківської міської ради створений та здійснює повноваження в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з січня 2016 року та не є правонаступником Харківського міського управління юстиції. Дії державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо перенесення вказаних обтяжень зі спеціального розділу Державного реєстру прав до розділу об'єкта нерухомого майна при його відкритті є цілком правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства». Звернувшись за захистом своїх прав до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із відповідною заявою, листом від 24.06.2024 №31499/ Ко-2208/15.1 було повідомлено, що «…Відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (в редакції, чинної на момент проведення державної реєстрації обтяжень за №№ 18439071, 18439089 від 21.10.2013) нотаріус накладає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, зокрема, за зверненням органу опіки та піклування з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів дитини, яка має право власності або проживає у жилому будинку, квартирі, іншому приміщенні, на відчуження якого накладається заборона. Статтею 74 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв'язку із, зокрема, зверненням органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини». 05 серпня 2024 року мною, як представником Позивачки, було скеровано до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради заявою, якою я просила: «Повідомити про можливість направлення Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради до органів нотаріату відповідного звернення про скасування (зняття) обтяжень (вид обтяження - заборона на нерухоме майно, номери запису про обтяження: 18439071 та 18439089)». Зі спливом 30-денного строку для надання розгляду заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян» відповідь на вказану заяву отримана не була. Тому, 11 вересня 2024 року мною, як представником Позивачок, на офіційну електронну пошту було направлено адвокатський запит на ім'я директора Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Олександра МАЛЬКО, в якому я просила «Відповідь, підготовлену за наслідками розгляду заяви від 05.08.2024 про можливість направлення Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради до органів нотаріату відповідного звернення про скасування (зняття) обтяжень (вид обтяження - заборона на нерухоме майно, номери запису про обтяження: 18439071 та 18439089), - надіслати на наступну адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 та надіслати в паперовому вигляді на адресу: АДРЕСА_2 , п/і 61153». Зі спливом 5-денного строку для надання відповіді на адвокатський запит відповідь надана не була. З телефонної розмови з представницею Департамента служб у справах дітей ХМР стало відомо про те, що електронна пошта через велику завантаженість працює несправно, й що мій запит до них не надходив. З цієї причини, 09 жовтня 2024 року мною, як представником Позивачок, було продубльовано адвокатський запит засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на юридичну адресу Департаменту (трек-номер листа: 6115305232428). У відповідь, листом від 18 грудня 2024 року №05-22/1165/24 було повідомлено про «неможливість направлення Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради до органів нотаріату звернення про скасування (зняття) обтяжень за адресою: м. Харків, вулиця Васнецова, буд. № 6, у зв'язку з відсутністю правових підстав».
Позивач зазначає, що вказані обставини позбавляють її можливості реалізації свого права на користування та розпорядження вказаним нерухомим майном, у зв'язку з чим звернулася з цією позовною заявою до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України після одержання позовної заяви суд з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства (п. 4 ч.1 цієї статті).
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Слід зазначити, що визначальною відмінністю адміністративної юрисдикції є те, що особа звертається за захистом від неправомірних дій чи бездіяльності з боку суб'єкта владних повноважень.
У даному випадку, позивач не оскаржує правомірність накладення обтяження на нерухоме майно, а - лише просить припинити вказане обтяження - заборону на нерухоме майно, оскільки таке, на сьогоднішній день, порушує її право власності, позбавляє змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Приписами статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій або бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Суд звертає увагу, що позивачем не заявлено вимог щодо визнання протиправним рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), що в свою чергу виключає наявність публічно-правового спору.
Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового, приватного права чи інтересу. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №826/12775/15, від 04.02.2020 у справі №910/7781/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 06.03.2020 у рамках справи №640/23588/19, адміністративне провадження №К/9901/3619/20 (ЄДРСРУ №88062088) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності оскарження дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно.
Верховний Суд зазначив, що частинами першою та п'ятою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Верховний Суд вказав, що виходячи з приписів частин третьої-п'ятої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як зазначено Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас статтею 59 цього закону законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно.
Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.
Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися у порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Такі висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України, статті 20 Господарсько-процесуального кодексу України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Аналогічні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/1247/18).
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №815/4232/17; від 22.04.2019 у справі №757/53656/17-а, від 12.02.2020 у справі №813/1341/15 (11-38апп19), від 05.05.2020 №554/8004/16-ц (14-431цс19), у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №643/5597/19.
Суд також зазначає, що вирішуючи питання забезпечення єдності судової практики (у зв'язку з різною практикою) та залишаючи попередні судові рішення без змін, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 24.05.2021 (справа 712/12136/18) зробив такі правові висновки:
"Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно з частиною другою статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Як слідує з матеріалів справи, суть спору полягає у знятті арешту з майна позивача з метою відновлення позивачу майнових прав (скасування чинного обтяження) на нерухоме майно.
Відтак суд зазначає, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, та відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного, вирішення вказаних вимог за правилами адміністративного судочинства законом не передбачено".
Беручи до уваги положення частини другої статті 30 ЦПК України, суд вважає, що заявлений у позові спір з приводу припинення обтяження - заборону на нерухоме майна не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Отже, даний спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу припинення обтяження - заборону на нерухоме майна не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.10.2019 у справі №320/1140/19.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 2, 5, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі №520/3276/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Тітов