25 лютого 2025 року м. Рівне №460/15623/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
Релігійної громади Свято-Вознесенської парафії Української православної церкви московського патріархату с. Бугрин Гощанського району
доУправління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району (далі по тексту позивач) до Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (далі по тексту відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача у внесенні змін до Статуту релігійної організації «Релігійна громада Свято-Вознесенської парафії Української Православної Церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району Рівненської області»;
зобов'язати відповідача зареєструвати в новій редакції Статут релігійної громади з юридичною назвою - «Релігійна громада Свято - Вознесенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Бугрин Рівненського району Рівненської області» із внесенням змінених відомостей у назві громади до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача було порушено право релігійної громади на свободу совісті та віросповідання у конкретних суспільних правовідносинах та підриває її авторитет.
Ухвалою від 30.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім цього, ухвалою від 30.12.2024 суд зобов'язував відповідача надати належним чином завірену копію реєстраційної справи релігійної організації «Релігійна громада Свято-Вознесенської парафії Української Православної Церкви московський патріархат с.Бугрин Гощанського району Рівненської області», код ЄДРПОУ 22585225.
Однак, відповідач у встановлений судом строк так і на момент розгляду цієї справи таких не надав.
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Релігійна організація «Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району» зареєстрована як юридична особа 03.12.1991, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ №595864.
Статут релігійної організації був ухвалений парафіяльними зборами 18.08.1991 та затверджений керуючим Рівненської єпархії Української Православної Церкви.
Відповідно до п. 1.1. Статуту с.Бугрин Св.Вознесенська парафія є релігійне об'єднання, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Рівненської єпархії.
Згідно з п.4.1 Статуту парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статуту Української Православної Церкви, Статуту Рівненської єпархії, а також цього Статуту.
Наказом від 30.12.2022 №79 ОСОБА_1 був призначений настоятелем релігійної громади та керівником парафіяльної ради Свято-Вознесенської парафії села Бугрин Гощанського благочиння Рівненської єпархії Української Православної Церкви з 30.12.2022.
28.01.2024 проведено загальні збори релігійної організації «Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району».
З протоколу вказаних загальних зборів вбачається, що за рішення про внесення змін до Статуту «Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району» щодо назви релігійної громади з виключенням слів «московський патріархат» та зміни Гощанського району на Рівненській район із 89 присутніх проголосувало «за» - 89 осіб, «проти» - 0, «утрималось» - 0. Протокол підписали: голова зборів ОСОБА_2 , секретар зборів ОСОБА_3 .
Статут у новій редакції релігійної організації був ухвалений парафіяльними зборами 28.01.2024 та затверджений керуючим Рівненською єпархією Української Православної Церкви 01.02.2024.
13.08.2024 до Рівненської обласної державної адміністрації надійшла заява уповноваженого представника релігійної організації ««Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району» Дмитра Григор'єва з проханням провести реєстрацію змін до Статуту шляхом реєстрації його в новій редакції, до якої було долучено Статут в новій редакції та протокол загальних зборів та чинний Статут на момент подання документів.
Листом від 27.08.2024 за вих№8320/0/01-61/24 позивача повідомлено, що поданий статут «Релігійної громади Свято-Вознесенської парафії Української православної церкви Рівненського району Рівненської області» потребує доопрацювання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Свобода віросповідання передбачена ст. 35 Конституції України, згідно якої, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ).
Відповідно до змісту статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).
Відповідно до змісту статті 12 Закону №987-ХІІ статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону №987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч.ч. 19, 20 статті 14 Закону №987-ХІІ орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.
Ч.3-5 ст.14 Закону №987-ХІІ передбачено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
У разі зміни місцезнаходження релігійної громади має бути подано належним чином засвідчену копію документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної громади, зазначеним у статуті (положенні).
У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.
У разі якщо релігійна організація не усунула виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються їй супровідним листом із роз'ясненням причин такого повернення.
Відповідно до ч. 21 статті 14 Закону №987-ХІІ перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Згідно статті 15 Закону №987-ХІІ у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації, в реєстрації статуту (положення) релігійної організації у новій редакції із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний строк. Таке рішення може бути оскаржено до адміністративного органу вищого рівня. У разі відсутності адміністративного органу вищого рівня скарга подається до того самого адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, вчинив процедурні дії та/або прийняв процедурне рішення чи допустив бездіяльність, що оскаржуються, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг. У разі якщо такий адміністративний орган не утворив комісію з розгляду скарг, позовна заява на адміністративний акт, процедурне рішення, дію чи бездіяльність адміністративного органу подається до суду відповідно до закону.
З матеріалів справи суд встановив, що відповідач не вказував про те, що статут (положення) або діяльність позивача суперечать чинному законодавству, а також про те, що позивачем не подано передбаченого законодавством переліку документів для реєстрації статуту (положення) релігійної громади.
Натомість, у листі від 27.08.2024 за вих№8320/0/01-61/24 відповідач вказував на те, що Законом України від 20.12.2018 № 2662-VIII упродовж трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом всі релігійні організації УПЦ зобов'язані були у повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев'яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об'єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання). Жодна релігійна організація УПЦ упродовж вищезазначених термінів не внесла змін до власних статутів, лише тривали судові слухання, в результаті чого було відмінено дію нормативно-правового акту Міністерства культури України, що зобов'язував здійснити таке перейменування щодо всіх релігійних організацій УПЦ, крім релігійних громад. Таким чином, після 26 вересня 2019 року статути всіх релігійних громад УПЦ в Україні, у тому числі і у Рівненській області, втратили чинність у частині офіційної назви релігійної громади. В результаті чого відповідач вказав, що враховуючи вищевикладене та керуючись ст.15 Закону, поданий статут потребує доопрацювання.
Так, Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнено частинами сьомою та восьмою такого змісту:
«Релігійна організація (об'єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.
Входження релігійної організації (об'єднання) до релігійної організації (об'єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов'язуючими для релігійної організації (об'єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов'язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) з правом вирішального голосу».
У розділі ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 встановлено таке:
« 1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об'єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).
3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур'єр» та письмово інформує релігійні організації (об'єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.
4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев'яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об'єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання).
5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об'єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з'єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом».
Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним):
- Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018;
- статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-ХІІ від 23.04.1991 зі змінами, унесеними Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону У країни «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018.
26.01.2019, за результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України щодо встановлення переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до розділу II «Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, у газеті «Урядовий кур'єр» № 17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Поряд з цим, позивач у такому переліку відсутній.
Отже, у позивача був відсутній обов'язок у встановлений термін внести передбачених законом змін до своєї офіційної назви і подати відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію.
У Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань відсутня інформація про те, що статут позивача втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
Жодного рішення про припинення діяльності цієї релігійної організації відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Окрім цього, відповідачем не вказано в чому саме поданий статут підлягає доопрацюванню.
Так, Згідно із ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Інших підстав для відмови у задоволенні такої заяви чинне законодавство не передбачає.
З огляду на викладене, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району в новій редакції.
Щодо вимог зобов'язального характеру як способу відновлення порушених прав позивача, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України).
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади
Суд зазначає, що Управління є органом, який має виключну компетенцію в питаннях реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Враховуючи, що заява позивача від 13.08.2024 не розглянута по суті і по ній не ухвалено рішення, зокрема, не здійснено перевірку відповідності Статуту чинному законодавству, вимога щодо прийняття рішення про реєстрацію Статуту громади в новій редакції є передчасною та не підлягає задоволенню.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Управління розглянути заяву щодо реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району в новій редакції з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у даній справі виник внаслідок бездіяльності відповідача з приводу не прийняття рішення щодо реєстрації статуту у його новій редакції, суд вважає за можливе на підставі частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю. З огляду на наведене, за рахунок бюджетних асигнувань Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації витрати у виді судового збору у сумі 3028 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району до Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району відповідно до заяви від 13.08.2024.
Зобов'язати Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації розглянути заяву від 13.08.2024 щодо реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району в новій редакції з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь Релігійної громади Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району за рахунок бюджетних асигнувань Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації витрати у виді судового збору у сумі 3028 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Релігійна громада Свято-Вознесенська парафія Української православної церкви московський патріархат с. Бугрин Гощанського району (вул. Богдана Хмельницького, 36,с. Бугрин,Рівненський р-н, Рівненська обл.,35442. ЄДРПОУ/РНОКПП 22585225)
Відповідач - Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, буд. 1,м. Рівне,Рівненська обл.,33013. ЄДРПОУ/РНОКПП 35103248)
Повний текст рішення складений 25.02.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО