25 лютого 2025 рокум. Рівне№460/14055/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 09.10.2024 про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Позивачем подано рапорт командиру кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 (за підпунктом 7 пункту 3 частини 12) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) через такі сімейні обставини, а саме вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років. Однак, відповідач відмовив у задоволенні рапорту з тих підстав, що окрім батька, наявна матір, яка згідно Сімейного кодексу України також зобов'язана займатися вихованням дитини. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом та просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що умовою для звільнення з військової служби у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років є відсутність інших осіб, які зобов'язані також виховувати таку дитину. Законодавство України містить вичерпний перелік відповідних обставин, які підтверджують, що один із батьків самостійно виховує дитину: позбавлення матері батьківських прав, відбування матір'ю покарання у місцях позбавлення волі, визнана матері безвісно відсутньою чи померлою або встановлення юридичного факту про те, що права та обов'язки у вказаному випадку матері щодо дитини є припиненими і свідчать про те, що батько здійснює самостійне виховання дитини з інвалідністю. Позивач не надавав жодних документів, які підтверджують, що щодо матері дитини виконується одна із чітко визначених обставин. Оскільки матір дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана померлою чи безвісти відсутньою, так само як і не встановлено судом юридичний факт самостійного виховання, відповідно у позивача відсутні правові підстави для звільнення з військової служби.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 16.11.2024 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 18.11.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 25.11.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду 26.11.2024 відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на посаді водія кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи рапортом позивача від 09.10.2024 і не заперечується сторонами.
Позивач має доньку ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 12.10.2010, а також є законним представником ОСОБА_2 , що підтверджується посвідченням про державну соціальну допомогу серії НОМЕР_3 від 27.08.2018.
Вказана донька позивача має інвалідність з дитинства, що підтверджується корінцем медичного висновку на дитину-інваліда віком до 16 років №1113 від 22.11.2017, №1007 від 20.11.2019, №611 від 30.11.2021, №780 від 20.12.2023, а також Формою індивідуальної програми реабілітації інваліда №781 від 20.12.2023 року.
09.10.2024 позивач звернувся з клопотанням до відповідача про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 (за підпунктом 7 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ (зі змінами), а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати. Позивачем до рапорту долучено копії таких документів:
- копія паспорта НОМЕР_4 ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про народження НОМЕР_5 ОСОБА_2 ;
- копія посвідчення серії НОМЕР_3 про державну соціальну допомогу на дитину-інваліда ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_1 ;
- копія корінця медичного висновку КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Ювілейний» Рівненської міської ради №780 від 20.12.2023 року;
- копія форми індивідуальної програми реабілітації інваліда №781 від 20.12.2023 року;
- копія закордонного паспорта НОМЕР_6 ОСОБА_3 з відмітками про виїзд за кордон;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 НОМЕР_7 ;
- копія свідоцтва про народження НОМЕР_8 ОСОБА_5 ;
- копія довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ;
- копія витягу з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 .
За результатами розгляду рапорту відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, про що до рапорту позивача внесено відповідний запис помічником командира частини з правової роботи - начальником юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 . Вказана відмова мотивована тим, що підставою звільнення з військової служби є виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати. Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Крім того, позивачем не додано жодного документу про сімейний стан військовослужбовця (рішення суду про розлучення або свідоцтво про шлюб). З огляду на зазначене, поданий рапорт з долученими до нього додатками, не є належними підтверджуючими документами для звільнення його зі служби в Збройних Силах України за підпункту “г» пункту 2 частини 4 (за підпунктом 7 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-Х11 (зі змінами), оскільки є мати яка не позбавлена батьківських прав та може виховувати дитину.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 09.10.2024 про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
В ході судового розгляду справи суд встановив, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач є військовослужбовцем, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому порядок звільнення його як військовослужбовця з військової служби регламентується Законом №2232-ХІІ, відповідно до якого підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, визначені в статті 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у редакції станом на 09.10.2024 (на дату подання рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії особливого періоду, зокрема з підстав виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати
Таким чином, станом на час звернення позивача з рапортом та прийняття рішення по його суті законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення з військової служби, як підтвердження відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до ст. 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції №170).
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут ЗСУ) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом "г" пункту 1 частини 4, підпунктом "ґ" пункту 2 частини 5, підпунктом "г" пункту 2 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років. Водночас, як судом вже зазначалось вище, законодавець визначив обов'язковою умовою такого звільнення - відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Так судом встановлено, що позивач 09.10.2024 звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 (за підпунктом 7 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-ХІІ (зі змінами), а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Рапорт позивача розглянуто юридичною службою Військової частини № НОМЕР_1 , а саме помічником командира частини з правової роботи - начальником юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_6 .
За результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не доведено відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, а зокрема наявність матері дитини, яка не позбавлена батьківських прав та може виховувати дитину.
Позивач обґрунтовуючи вимоги позовної заяви зазначає про те, що в нормі Закону не вказана необхідність доведення відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину, а лише контекстуально випливає припущення про наявність іншого члена сім'ї, який в силу Закону зобов'язаний виховувати.
Водночас, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки законодавство чітко вимагає наявності такої умови для звільнення з військової служби, як відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, про що йдеться в пункті 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби відповідач також зазначив про відсутність документів про сімейний стан позивача, зокрема рішення суду про розлучення або свідоцтво про шлюб.
Суд зауважує, що позивачем ні до рапорту про звільнення його з військової служби, ані до позовної заяви не долучено документів про його сімейний стан, проте, матеріали справи містять свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 12.10.2010, з якого вбачається, що матір'ю ОСОБА_2 є ОСОБА_7 , а батьком - ОСОБА_1 .
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно частин 1 - 5 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання.
Отже, з наведених норм СК України слідує, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою і при цьому, звільнення особи від обов'язків щодо виховання дитини відбувається у зв'язку з позбавленням такої особи батьківських прав.
Суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві визнається та не заперечується той факт, що його донька ОСОБА_2 перебуває разом з її матір'ю ОСОБА_7 за кордоном. При цьому, суд констатує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що матір ОСОБА_7 позбавлена батьківських прав та не здійснює догляд за дитиною, що не дає суду підстав вважати, що позивач є єдиним членом сім'ї на утриманні і вихованні якого перебуває його донька ОСОБА_2 .
Враховуючи встановлені обставини справи, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що станом на день подання та розгляду рапорту позивача до нього позивачем не було надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Таким чином, у позивача були відсутні підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством та в межах своїх повноважень.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби та для визнання протиправною відмови відповідача у звільнення позивача з військової служби, суд вважає, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб'єкта владних повноважень, а відповідач не подав до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_9 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_10 ).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК