24 лютого 2025 року м. Київ № 400/7739/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства оборони України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови,
Міністерство оборони України звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо накладення штрафу в розмірі 5 100 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 протиправними;
скасувати постанову від 24 липня 2024 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 липня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на Міністерство оборони України за невиконання без поважних причин рішення суду накладено штраф в розмірі 5 100 грн. Міністерство оборони України не погоджується з постановою про накладення штрафу ВП НОМЕР_2 від 24 липня 2024 року (отримана 05 серпня 2024 року докази додаються) та вважає її такою, що підлягає скасуванню оскільки рішення суду було виконано в межах повноважень Міністерства. Просить суд задовольнити позов.
Відповідно до ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року адміністративну справу №400/7739/24 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду. Провадження у справі судом не відкривалось.
Згідно з супровідним листом Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 матеріали адміністративної справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної їх реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено головуючою суддею Шевченко А.В.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження було встановлено недоліки позовної заяви, у зв'язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позовну заяву було залишено без руху.
На виконання вимог ухвали недоліки позовної заяви усунуті у строк та у спосіб, що визначені в ній.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач не виконує судове рішення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 02.11.2017 військову службу в Міністерстві оборони України не проходив. Нарахування та виплата боржником індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 не відповідає рішенню суду у справі №420/11923/22. З цих підстав, постанова державного виконавця про накладення штрафу від 24.07.2024 у виконавчому провадженню № НОМЕР_2 не підлягає скасуванню, а позовна заява Міністерства оборони України задоволенню. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що Міністерство оборони України вважає, що державним виконавцем безпідставно не враховане повідомлення про фактичне виконання рішення суду, викладене в листі №220/13/2103 від 14.03.2024, а також пояснення, викладені в листі №220/13/2781 від 11.04.2024 щодо поважності причин часткового виконання рішення суду по справі №420/11923/22, а тому, вважає, що державний виконавець, незаконно та необґрунтовано наклав штраф на Міністерство оборони України.
Відповідач в запереченнях зазначає, що згідно виконавчого документу у ВП № НОМЕР_2 обов'язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення покладається на Міністерство оборони України. Позивач не зазначив, з яких підстав державний виконавець повинен був звернутись до суду за роз'ясненням судового рішення щодо нарахування та виплати стягувачу індексації грошового забезпечення, в чому на думку позивача, нечіткість, незрозумілість судового рішення, в чому неясність резолютивної частини. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №420/11923/22, зокрема зобов'язано Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про Індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2023 року залишено без змін.
Миколаївським окружним адміністративним судом 15 травня 2023 року видано виконавчий лист №420/11923/22.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 04.03.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа № 420/11923/22, виданого 15.05.2023 Миколаївським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про Індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
26 березня 2024 року до відповідача надійшла заява Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.03.2024 № 220/13/2103 про закінчення виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа Миколаївського адміністративного суду у справі № 420/11923/22 щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
У заяві зазначалось, що Міністерством оборони України здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018 в розмірі 16 413,25 грн на картковий рахунок ОСОБА_1
01 квітня 2024 року головним державним виконавцем Берегових В.С. винесено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано Міністерство оборони України протягом 10 робочих днів з моменту отримання вимоги виконати рішення суду з повною відповідністю до резолютивної частини.
Листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 11.04.2024 № 220/13/2783, який адресовано Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України, копія - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України просив оскаржити вимогу державної виконавчої служби в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.11.2017 індексації грошового забезпечення.
24 липня 2024 року головним державним виконавцем Берегових В.С. винесено постанову про накладення штрафу на боржника - Міністерство оборони України в розмірі 5 100 гривень.
Не погоджуючись із постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 липня 2024 року в рамках ВП НОМЕР_2 позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями частин першої - третьої статті 63 Закону №1404-VIII, згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наведене в сукупності свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Суд зауважує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що не виконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішенням про накладення штрафу має бути встановлено факт не виконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 №554/13475/15-ц.
Тобто, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Листом від 14.03.2024 № 220/13/2103 Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України повідомив державного виконавця про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.11.2017 по 28.02.2018, при тому, що у виконавчому документі зазначено період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
В якості поважності причин невиконання рішення суду позивач зазначає, що в період з 01 січня 2016 року по 02 листопада 2017 року стягувач ОСОБА_1 не проходив військову службу в Міністерстві оборони України, а тому у Міністерства відсутні правові підстави та можливість здійснювати нарахування індексації його грошового забезпечення за вказаний період.
З огляду на що, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи свідчать судом встановлено, що позивачем не було виконано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №420/11923/22.
На думку, суду позивачем задля виконання судового рішення не було вчинено всіх можливих дій, спрямованих на відновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1 .
Так, позивач вважаючи, що рішення суду у справі №420/11923/22 в частині індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 листопада 2017 року не підлягає виконанню, не вчинив жодних дій, щодо звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення чи зміну способу та порядку виконання рішення, або визнання виконавчого листа у вказаній частині таким, що не підлягає виконанню не звертався.
До вказаного ствердження позивача суд ставиться критично з огляду на наступне.
Згідно вимог частини четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наводячи підстави неможливості виконання рішення суду, позивач не подавав доказів вчинення дій, спрямованих на те, щоб посприяти виконанню рішення, або за наявності підстав зупинити проведення виконавчих дій чи відстрочити/розстрочити виконання судового рішення. Не вчиняв, жодних дій, які б були спрямовані на виконання рішення суду у строк, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, суд робить висновок, що боржник не виконав рішення суду від 19.01.2023 у справі №420/11923/23 без поважних причин.
З огляду на зазначене, суд робить висновок, що відповідач, приймаючи оскаржену постанову ВП НОМЕР_2 від 24.07.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, тому підстави для скасування спірної постанови відсутні.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Шевченко А.В.