25 лютого 2025 року Справа № 280/5922/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Більди Валентина Валентиновича (Полтавська область, м. Кременчук, а/с 93), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Більди Валентина Валентиновича, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (В/Ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити мені ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 по 24.04.2024. Відповідно до наказу від 05.04.2024 №92 о/с позивача звільнено з військової служби відповідно до частини 5 пункту 3 підпункту «Г» ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас (через такі сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснювання постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), з правом носіння військової форми з 24 квітня 2024 року. Позивачу, окрім іншого, було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Проте на думку позивача, він як військовослужбовець, який звільнений з військової служби (під час проведення мобілізації та дії воєнного стану) через сімейні обставини або інші поважні причини, за наявності вислуги років 27 років 09 місяців 02 дні календарних років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. В зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач нарахував та виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у неналежному розмірі - 25 відсотків, що свідчить про вчинення ним активних дій з порушенням встановленого законом порядку, а тому з цими діями він не погоджується, вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 26.06.2024 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначено без виклику (повідомлення) сторін, запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов.
09.07.2024 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до приписів статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічне положення закріплено також в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393. Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства в своїй сукупності дає достатні підстави для висновку, що законодавцем встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше. Виходячи із вищевказаного, позивача було звільнено з військової служби у запас за наявності сімейних обставини, а саме у зв'язку з необхідністю здійснювання постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), з правом носіння військової форми одягу, 24 квітня 2024 року. В зв'язку з чим, відповідач не вбачає підстав, які б були достатніми та аргументованими для нарахування та виплати позивачу під час звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням наявності вислуги 10 календарних років і більше. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України по 24.04.2024.
Відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 05.04.2024 №92 о/с підполковника ОСОБА_2 звільнено відповідно до частини 5 пункту 3 підпункту «Г» ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас (через такі сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснювання постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), з правом носіння військової форми одягу, 24 квітня 2024 року.
Відповідно до витягу з Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №138 від 24.04.2024 підполковника ОСОБА_2 (Г-001097), 24.04.2024 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виплатити грошову компенсацію за невикористані 59 (п'ятдесят дев'ять) календарних днів щорічної основної відпустки (з них: за 2022 рік - 07 днів, за 2023 рік - 45 днів, за 2024 рік - 07 днів).
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200 грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік виплачена, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані 140 (сто сорок) календарних днів додаткової відпустки згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» (з них: за 2015 рік - 14 днів, за 2016 рік - 14 днів, за 2017 рік - 14 днів, за 2018 рік - 14 днів, за 2019 рік - 14 днів, за 2020 рік - 14 днів, за 2021 рік - 14 днів, за 2022 рік - 14 днів, за 2023 рік - 14 днів, за 2024 рік - 14 днів).
Згідно з наказом МВС України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200, виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 квітня по 24 квітня 2024 року в розмірі 420 % посадового окладу.
Вислуга років на 24 квітня 2024 року становить: час служби в календарному обчисленні - 27 років 09 місяців 02 дні; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 01 рік 09 місяців 24 дні.
Вважаючи, що відповідач нарахував та виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у неналежному розмірі - 25 відсотків, замість - 50 відсотків, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у не виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах, зокрема, від 24 січня 2024 року справі №140/1143/23, від 02 травня 2024 року у справі №280/7090/22 та від 30 травня 2024 року у справі №520/3474/23 сформував правові висновки щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII) та підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною першою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Пункт 2 частини четвертої цієї статті передбачає підстави звільнення під час воєнного стану з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Законом України від 01 квітня 2022 року №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», який набрав чинності з 13 квітня 2022 року, підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ викладено в такій редакції:
"г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 2013 року №413 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до Постанови №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
У справі №140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону №2011-ХІІ у взаємозв'язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зауважив на тому, що стаття 26 Закону №2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону №2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, Верховний Суд у справі №140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивачки через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ.
У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону №2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки у справі №140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункті «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону.
З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону №2232-ХІІ колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою №413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданій Постанові №413).
Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тож правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі №140/1143/23, висновки у якій підлягають врахуванню до обставин цієї справи.
За позицією Верховного Суду у справі №140/1143/23 норми Закону №2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом №2232-ХІІ.
При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 15 Закону №2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки позивач звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом №2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою №413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція у подібних справах викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі №380/14051/23, від 17 жовтня 2024 року у справі №420/26319/23 та від 06 грудня 2024 року у справі №240/12225/23.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням висновків викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду суд констатує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Більди Валентина Валентиновича (Полтавська область, м. Кременчук, а/с 93), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «25» лютого 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль