24 лютого 2025 року Справа № 280/11797/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, пр. Берестейський, 10, м. Київ, 01135),
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення інформації до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту»;
зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до інформації, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 , який навчається на денній формі навчання освітньо-кваліфікаційного рівня “фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю “ 201 Агрономія» у Бердянському фаховому коледжі Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного, про відсутність порушення послідовності здобуття ним освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з метою реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу, звернувся до навчального закладу для отримання довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, форма якої визначена Додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024). Вказує, що 20 серпня 2024 року закладом освіти було сформовано відповідну довідку № 200843 в якій у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено - Ні, порушує. Стверджує, що позивачем фактично не порушено послідовності навчання, яка визначена в частині 2 статті 10 Закону України «Про освіту» № 2145-VIII від 5 вересня 2017 року. Покликається на те, що позивач у 2005 році закінчив загальноосвітню вечірню середню школу № 31 (II-III ступенів) м. Запоріжжя, де здобув базову загальну середню освіту (свідоцтво серії АР номер 26413534). Згодом, у 2007 році, позивач здобув повну загальну середню освіту в цій школі (атестат серії АР номер 32658303). Покликається на те, що у 2011 році позивач вступив до «Бердянського університету менеджменту і бізнесу для здобуття освіти рівня «Бакалавр» за спеціальністю «6.030601 Менеджмент» на вечірню форму навчання, проте не виконав у повному обсязі освітню програму та не отримав диплом бакалавра, оскільки був відрахований до закінчення навчання. Зазначає, що наразі позивач здобуває освітній рівень фахового молодшого бакалавра в Бердянському фаховому коледжі Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного. Вважає, що відповідачем протиправно внесено до ЄДЕБО відомості щодо порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 ЗУ № 2145-VІІІ, що порушує право позивача на відстрочку від мобілізації на особливий період. Просить задовольнити позов.
Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 08.01.2025 вх.№765 посилається на те, що відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» та з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, згідно з дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 № 1/34-Д-24 встановлено алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, здійснено розроблення технічного опису та забезпечено доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Зазначає, що згідно з інформацією в ЄДЕБО, у 2011 році позивач вступив до «Бердянського університету менеджменту і бізнесу для здобуття освіти рівня «Бакалавр» за спеціальністю «6.030601 Менеджмент» на вечірню форму навчання та був відрахований до закінчення навчання, у 2024 році зарахований на навчання до Бердянського фахового коледжу Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного для здобуття освітнього рівня «Фаховий молодший бакалавр» на денну форму навчання за спеціальністю «201 Агрономія», освітня програма - Виробництво і переробка продукції рослинництва. Вважає, що здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним. Покликається на те, що саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Враховуючи вищевикладене, повідомляє про відсутність підстав для внесення змін до ЄДЕБО в частині формування відповідної довідки. Звертає увагу, що не вважається порушенням послідовності здобуття освіти у разі, якщо здобувача освіти було поновлено на навчання або переведено з іншого закладу освіти, а попереднє навчання було за таким же рівнем, що й поточне навчання. Вважає, що позивач мав можливість продовжити здобуття рівня вищої освіти шляхом поновлення до того самого або іншого закладу вищої освіти. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 24.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/11797/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до відомостей з Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 у 2005 році закінчив загальноосвітню вечірню середню школу № 31 (II-III ступенів) м. Запоріжжя, де здобув базову загальну середню освіту, згідно свідоцтва серії АР номер 26413534, у 2007 році здобув повну загальну середню освіту в цій школі, згідно атестату серії АР номер 32658303, у 2011 році вступив до «Бердянського університету менеджменту і бізнесу для здобуття освіти рівня «Бакалавр» за спеціальністю «6.030601 Менеджмент» на вечірню форму навчання, проте був відрахований до закінчення навчання.
ОСОБА_1 згідно наказу №57-С від 15.08.2024 зарахований на навчання до Бердянського фахового коледжу Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного для здобуття освітнього рівня «Фаховий молодший бакалавр» на денну форму навчання за спеціальністю «201 Агрономія», освітня програма - Виробництво і переробка продукції рослинництва.
20.08.2024 Бердянським фаховим коледжем Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного було сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №200843, де у графі “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти на порушує послідовності, визначеної частиною другою стаття 10 Закону України “Про освіту» зазначено “Ні, порушує».
Не погоджуючись зі змістом довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО у частині встановлення факту порушення порядку отримання послідовності освіти, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024. Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.12.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Відповідно до пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Суд враховує, що одним з документів, необхідних для надання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання відстрочки на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII є довідка, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти. Спір у цій справі виник, зокрема, з підстав неправильного, на думку позивача, відображення інформації щодо порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 освіти.
Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII) регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Відповідно до частин першої-третьої статті 3 Закону № 2145-VIII кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частин першої-третьої статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII) вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Згідно з абзацами першим-п'ятим частини першої статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Статтею 7 Закону №1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Отже, наведеними нормами передбачено умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII. При цьому обов'язковим є завершеність певного етапу освіти та отримання відповідного документа про освіту.
Судом встановлено, що відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 у 2005 році закінчив загальноосвітню вечірню середню школу № 31 (II-III ступенів) м. Запоріжжя, де здобув базову загальну середню освіту, згідно свідоцтва серії АР номер 26413534, у 2007 році здобув повну загальну середню освіту в цій школі, згідно атестату серії АР номер 32658303.
Тобто, наступним рівнем освіти для позивача згідно із частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII є професійна (професійно-технічна) освіта (та фахова передвища освіта) або вища освіта (що починається з першого (бакалаврського) рівня вищої освіти).
Так, у 2011 році позивач був зарахований до Бердянського університету менеджменту і бізнесу для здобуття освіти рівня «Бакалавр» за спеціальністю «6.030601 Менеджмент» на вечірню форму навчання, проте був відрахований до закінчення навчання, інформація про отримання ним диплому відсутня.
Вказані обставини не є спірними між сторонами.
Суд зауважує, що відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
При цьому позивач не проходив атестацію на здобуття бакалавра екзаменаційною комісією навчального закладу, а також не отримував диплома бакалавра з Бердянського університету менеджменту і бізнесу, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію та додатку до диплома, у якому наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України, що означає що позивачем не було завершено перший (бакалаврський) рівень вищої освіти як наступний етап (рівень) освіти.
Також, судом встановлено, що у 2024 році зарахований на навчання до Бердянського фахового коледжу Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного для здобуття освітнього рівня «Фаховий молодший бакалавр» на денну форму навчання за спеціальністю «201 Агрономія», освітня програма - Виробництво і переробка продукції рослинництва.
При цьому встановлені судом факти (відрахування з Бердянського університету менеджменту і бізнесу) не можуть свідчити про здобуття відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти. За таких обставин, оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем бакалавра, його повторне зарахування на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем фаховий молодший бакалавр не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту».
Суд зауважує, що факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, наявність якого не підтверджується матеріалами справи.
Посилання сторін на судові рішення судів першої інстанції не приймаються судом, оскільки за нормами частини п'ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а не в постановах суду першої і апеляційної інстанції.
Стосовно посилання відповідача на лист Міністерства освіти і науки України №1/9758-24 від 03.06.2024 суд зазначає наступне.
03.06.2024 Міністерство освіти і науки України надіслав керівникам закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, Міністерству оборони України та Державному підприємству «Інфоресурс» лист № 1/9758-24 (перегляд доступний за посиланням: https://mon.gov.ua/npa/pro-osoblyvosti-formuvannia-v-iedebo-dovidky-pro-zdobuvacha-osvity), яким визначив алгоритм для заповнення інформації про здобувача освіти за денною або дуальною формою стосовно того, порушує чи не порушує на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Основна мета цього листа полягає в уточненні процесу формування довідок на підставі інформації, що надається закладами освіти.
Суд акцентує увагу, що з наведених вище положень Закону №2145-VIII та Закону №1556-VII слідує, що єдиним документом, який підтверджує здобутий особою рівень вищої освіти, є сам документ про вищу освіту. Водночас листи міністерств є службовою кореспонденцією, вони не є нормативно-правовими актами, носять лише роз'яснювальний характер, що неодноразово підкреслював Верховний Суд у своїх рішеннях. Тобто, вказаний вище лист носить інформаційний характер та не тягне для позивача правових наслідків.
У контексті наведених обставин справи суд висновує, що позивач, маючи повну загальну середню освіту, почав здобувати освітній рівень «Фаховий молодший бакалавр» вищої освіти лише з 15.08.2024, дати початку здобуття освіти у Бердянському фаховому коледжі Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного, що не свідчить про порушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі - Положення), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує, зокрема: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.
За таких обставин, враховуючи роль Міністерства освіти і науки України як розпорядника ЄДЕБО у спірних правовідносинах, суд вважає протиправними дії Міністерства освіти і науки України у частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини першої частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведених норм та встановлених обставин справи, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», щодо позивача на денній формі навчання, рівня освіти «Фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю «201 Агрономія», освітня програма - Виробництво і переробка продукції рослинництва у Бердянському фаховому коледжі Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо правової допомоги, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 13.12.2024 укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» предметом якого є надання правничої допомоги.
Згідно акту прийому-передачі послуг від 18.12.2024 адвокатом надано наступні послуги: підготовлено текст позовної заяви до Міністерства освіти і науки України щодо зобов'язання вчинити дії. Загальна вартість послуги - 6000,00 грн.
Квитанцією до платіжної інструкції від 18.12.2024 підтверджується оплата послуг за актом приймання-передачі від 18.12.2024 у сумі 6000 грн.
Суд зауважує, що у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Дослідивши подані докази суд доходить висновку що з урахуванням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 4000,00 грн.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, пр. Берестейський, 10, м. Київ, 01135) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України у частині внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходи щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації щодо ОСОБА_1 про відсутність порушення послідовності здобуття ним освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», на денній формі навчання, рівня освіти «Фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю «201 Агрономія», освітня програма - Виробництво і переробка продукції рослинництва у Бердянському фаховому коледжі Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24 лютого 2025 року.
Суддя Л.Я. Максименко