25 лютого 2025 року Справа № 280/11570/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про зобов'язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні,-
13.12.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 16.09.2024 року по день фактичної виплати (28.09.2024 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
18.12.2024 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/11570/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
23.01.2025 від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд замінити відповідача на ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Разом з цим, позовні вимоги викладено в наступній редакції:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 16.09.2024 року по день фактичної виплати (28.09.2024 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Ухвалою суду від 24.01.2025 замінено в адміністративній справі №280/11570/24 первісного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на належного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) та прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 29.01.2025 за вх. №4471. З позиції відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_5 є органом військового управління, державною організацією, що фінансується з державного бюджету. Отже, виконання вимог законодавства щодо розрахунку при звільненні залежить не від дисциплінованості або волевиявлення керівництва, а від наявності на розрахункових рахунках грошових коштів, призначених для відповідної мети. Під час звільнення Позивача Відповідач не мав можливості розрахуватись з останнім своєчасно за відсутністю грошових коштів на його рахунку, та здійснив цей розрахунок безпосередньо по факту надходження цих коштів. Таким чином, вини відповідача у даному випадку не має.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 280 від 16.09.2024, наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 11.09.2024 року № 32-РС звільненого у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) вважається таким, що з 16.09.2024 справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
28.09.2024 відповідачем проведено виплату заробітної плати у сумі 83769,90 грн, що підтверджується випискою банку.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, наявні підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві середній заробіток.
Суд зауважує, що позивачем заявлено вимогу про протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточно розрахунку при звільненні.
Дії є активною формою поведінки суб'єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, у зв'язку із чим в подальшому виникає публічно-правовий спір. У свою чергу, бездіяльність є формою пасивної поведінки.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом з наказу відповідача позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 16.09.2024.
Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 17.09.2024, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Таким чином, враховуючи, що ненарахування та невиплата середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні є формою пасивної поведінки суб'єкта владних повноважень, то суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно довідки відповідача від 28.01.2024 №937/ВФЗ про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням, позивачу за липень-серпень 2024 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 43 683,09 грн. За таких обставин, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 704,56 грн (43 683,09 грн / 62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024 становить 12 календарних днів. Відповідно, середній заробіток становить 8 454,72 грн (12 днів х 704,56 грн).
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024 включно в сумі 8 454,72 грн.
Стосовно заявленої вимоги представника позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частин 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин 5-7 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з частини 3 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору №134/24 про надання правничої допомоги від 14.10.2024; копію акта №4 прийому-передачі виконаних робіт від 14.10.2024; копію розрахунку витрат на правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги №134/24 від 14.10.2024; копію квитанції №4 про сплату послуг у наданні правової допомоги від 14.10.2024.
Згідно з розрахунком витрат на правову допомогу загальна сума понесених позивачем витрат складає 5000,00 грн.
Надаючи оцінку акту прийому-передачі виконаних робіт, судом встановлено, що адвокатом Плужником Максимом Валерійовичем надано наступні послуги:
- складання адміністративного позову про стягнення середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні - 5000,00 грн.;
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 5000 грн 00 коп не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, щодо неспівмірністі заявленої суми витрат на правничу допомогу, а також сталу практику та типовість позовної заяви, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на неї у сумі 5000 грн 00 коп є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 2000 грн 00 коп.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про зобов'язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2024 по 28.09.2024 включно в сумі 8 454,72 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 25.02.2025.
Суддя М.С. Лазаренко