м. Вінниця
24 лютого 2025 р. Справа № 120/14639/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №025750011507 від 03.10.2024 про відмову у призначені пенсії за віком.
Ухвалою суду від 07.11.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом, розгляд справи вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.11.2024 представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подала до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказала, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не є суб'єктом прийняття рішення, тому відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити певні дії, оскільки заява позивача про перерахунок пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача.
Крім того зазначила, що проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.
По суті спору вказала, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, доданих до неї документів та наявних у Пенсійному фонді відомостей, органом Пенсійного фонду встановлено, що до страхового стажу не можливо зарахувати період роботи у колгоспі з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року, згідно наданих архівних довідок від 28.08.2024 № 778 та №780, а також довідки про заробітну плату №779 (1990-1995), оскільки у первинних документах особа щодо якої видані вказані довідки зазначена як « ОСОБА_2 », в той час як позивач згідно паспорту « ОСОБА_1 ».
Таким чином, з огляду на викладене, за наданими позивачем документами та наявними у Пенсійному фонді відомостями, пільговий стаж роботи тракториста-машиніста склав 21 рік 3 місяці 28 днів. Вказаного стажу достатньо для призначення даного виду пенсії.
Однак, страховий стаж позивача склав 24 роки 7 місяців 11 днів, що є недостатньо для призначення зазначеної пенсії.
На підставі викладеного вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято правомірне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
02.12.2024 до суду надійшов відзив, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позов заперечує та зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, доданих до неї документів та наявних у Пенсійному фонді відомостей, органом Пенсійного фонду встановлено, що пільговий стаж роботи позивача на посаді тракториста-машиніста склав 21 рік 3 місяці 28 днів, якого вистачає для призначення пенсії, однак страховий стаж позивача склав 24 роки 7 місяців 11 днів, якого є недостатньо для призначення пенсії віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вказує, що до страхового стажу не можливо зарахувати період роботи у колгоспі з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року, згідно наданих архівних довідок від 28.08.2024 № 778 та №780, а також довідки про заробітну плату №779 (1990-1995), оскільки у первинних документах особа щодо якої видані вказані довідки зазначена як « ОСОБА_2 », в той час як позивач згідно паспорту « ОСОБА_1 ».
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив такі обставини справи.
26.09.2024 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області з прийняттям рішення № 025750011507 від 03.10.2024 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
Зазначено, що пільговий стаж роботи позивача на посаді тракториста-машиніста склав 21 рік 3 місяці 28 днів, якого достатньо для призначення пенсії віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак страховий стаж становить 24 роки 07 місяців 11 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу позивача не зараховано період роботи у колгоспі з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року, згідно наданих архівних довідок від 28.08.2024 № 778 та №780, а також довідки про заробітну плату №779 (1990-1995), оскільки у первинних документах особа щодо якої видані вказані довідки зазначена як « ОСОБА_2 », в той час як позивач згідно паспорту « ОСОБА_1 ».
Зазначене рішення є предметом оскарження за цим позовом. Похідною вимогою є вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача спірний період його трудової діяльності та призначити пенсію за віком на пільгових умовах.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV).
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 цього Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
В силу положень пункту 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Відтак, для призначення пенсії про яку просить позивач достатнім є загальний страховий стаж 30 років та спеціальний стаж роботи трактористом-машиністом 20 років.
Отже, умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є досягнення відповідного віку, наявність необхідного загального стажу та стажу роботи на посадах тракториста-машиніста, підтвердження безпосередньої зайнятості у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства.
Як свідчать матеріали справи, до пільгового стажу роботи позивача на посаді тракториста-машиніста зараховано 21 рік 3 місяці 28 днів, якого достатньо для призначення пенсії віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, страховий стаж становить 24 роки 07 місяців 11 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
Відповідно оскаржуваного рішення до страхового стажу позивача не зараховано період роботи у колгоспі з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частинами 1 та 3 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наведене узгоджується також із положеннями пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58) та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок 637).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Надаючи оцінку правомірності рішення відповідача щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року, згідно наданих архівних довідок від 28.08.2024 № 778 та №780, а також довідки про заробітну плату №779 (1990-1995), оскільки у первинних документах особа щодо якої видані вказані довідки зазначена як « ОСОБА_2 », в той час як позивач згідно паспорту « ОСОБА_1 », суд враховує, що порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі - постанова Ради Міністрів СРСР №310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Загальні положення).
Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР №310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).
Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також -Інструкція №58.
Відтак, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві.
Водночас підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно з записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 05.06.1986 по 01.10.1987 працював у колгоспі "Жовтень" с. Думенки Хмільницького району Вінницької області, та
з 01.11.1990 по 01.07.2000 працював в колгоспі "Нива" Хмільницького району Вінницької області.
Суд зазначає, що вказані записи про спірні періоди у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 позивача заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та містять всі необхідні записи.
При цьому записи у трудовій книжці про роботу позивача зроблені у хронологічній послідовності, дозволяють встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Окрім того, на підтвердження вказаного періоду трудової діяльності позивачем надані архівні довідки Хмільницької міської ради від 28.08.2024 №778, 779, 780 у яких міститься інформація про те, що позивач в період з 05.06.1986 по 01.10.1987 працював у колгоспі "Жовтень" с. Думенки Хмільницького району Вінницької області та з 01.11.1990 по 01.07.2000 працював в колгоспі "Нива" Хмільницького району Вінницької області, а також інформація про кількість відпрацьованих людино-днів та заробітну плату.
Однак, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення від 03.10.2024 №025750011507 про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для не зарахування періодів роботи з липня 1986 року по вересень 1986 року, з березня 1987 року по травень 1987 року, з листопада 1990 року по липень 1999 року слугувало те, що в архівних довідках від 28.08.2024 № 778, №780, №779, особа щодо якої видані вказані довідки зазначений « ОСОБА_2 », в той час як позивач згідно паспорту « ОСОБА_1 ».
Щодо вищевикладеного, то суд зазначає, що дійсно в архівних довідках від 28.08.2024 № 778, №780, №779 не вірно зазначено ім'я позивача, а саме " ОСОБА_3 " замість вірного " ОСОБА_4 ".
Водночас суд враховує те, що вказані недоліки не можуть бути безумовною підставою для висновку про незарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Крім того вказані недоліки, не можуть спростовувати факт перебування позивача із колгоспом у трудових відносинах та як наслідок не можуть бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж, адже у трудовій книжці колгоспника наявні записи про роботу позивача у спірні періоди.
Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд із тим, відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тобто, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити особу права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки або ж іншої документації на підприємстві може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
При цьому суд враховує те, що ні Постановами, ні Інструкцією, не передбачено наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також суд враховує те, що відповідно до пункту 38 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії, що також передбачено статтею 44 Закону № 1058.
В даному випадку, орган Пенсійного фонду не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підтвердження стажу позивача.
Поряд із тим відповідачем не наведено жодних аргументів про те, що відповідні архівні довідки стосуються іншої особи, аніж позивача. Так як і не надано доказів які б спростовували спірний у цій справі період трудової діяльності позивача, за умови підтвердження його відомостями трудової книжки.
Таким чином, рішення №025750011507 від 03.10.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню.
У зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, період роботи позивача з 01.07.1986 по 01.09.1986 та з 01.03.1987 по 01.05.1987 у колгоспі "Жовтень" с. Думенки Хмільницького району Вінницької області та з 01.11.1990 по 01.07.1999 в колгоспі "Нива" Хмільницького району Вінницької області належить зарахуванню до страхового стажу позивача.
З приводу позовної вимоги зобов'язального характеру в частині призначення пенсії, слід зазначити, що відповідачем у рішенні №025750011507 від 03.10.2024 визначено, що пільговий стаж роботи тракториста-машиніста склав 21 рік 3 місяці 28 днів, з необхідних 20 років, загальний страховий стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 11 днів та не заперечується досягнення позивачем відповідного пенсійного вік.
У свою чергу, з урахуванням зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 01.07.1986 по 01.09.1986, з 01.03.1987 по 01.05.1987, з 01.11.1990 по 01.07.1999, кількість його загального страхового стажу, на час звернення із заявою про призначення пенсії є достатнім для призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, суд вважає, що пенсія позивачу повинна бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 31.08.2024, а не з 30.08.2024 як просить позивач.
При цьому, варто врахувати, що в позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, натомість вимоги зобов'язального характеру скеровані до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Разом із тим, суд зазначає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є належним способом захисту, як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення саме цього суб'єкта владних повноважень, а не будь-якого іншого.
Відповідно, за обставин цієї справи відсутні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчиняти певні дії. Окрім цього, цей суб'єкт владних повноважень не розглядав заяву позивача.
Як наслідок, зобов'язати призначити позивачу пенсію належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №025750011507 від 03.10.20243 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.08.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1986 по 01.09.1986, з 01.03.1987 по 01.05.1987, з 01.11.1990 по 01.07.1999.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927)
Суддя Мультян Марина Бондівна