м. Вінниця
25 лютого 2025 р. Справа № 120/14793/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідачі) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 14.10.2024 він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило ГУ ПФУ в Чернівецькій області. Зокрема, рішенням від 21.10.2024 за №025050007037 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 08.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
27.11.2024 та 03.12.2024 на адресу суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування відзивів відповідачі зазначили, що при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 21 рік 2 місяці 1 день.
Вік заявника при зверненні становив 54 роки.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 13.07.1988 по 16.12.1988, оскільки відсутній підпис відповідальної особи та печатка організації при звільненні;
- з 10.12.1990 по 03.12.2006, оскільки наявна розбіжність між датою прийняття та датою наказу (період враховано згідно даних про сплату страхових внесків з 1999 року);
- з жовтня 2021 року по вересень 2024 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Отже, враховуючи вищезазначене, на переконання представників відповідачів, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області правомірно та в рамках чинного законодавства прийнято рішення щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 115 Закону №1058.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 14.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.10.2024 за №025050007037 позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж - 21 рік 02 місяці 1 день є недостатнім для призначення йому пенсії за віком згідно ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, в зазначеному рішенні відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи:
- з 13.07.1988 по 16.12.1988, оскільки відсутній підпис відповідальної особи та печатка організації при звільненні;
- з 10.12.1990 по 03.12.2006, оскільки наявна розбіжність між датою прийняття та датою наказу (період враховано згідно даних про сплату страхових внесків з 1999 року);
- з жовтня 2021 року по вересень 2024 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату страхових внесків.
На переконання позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовило в зарахуванні періодів його трудової діяльності за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.07.1988 з 13.07.1988 по 16.12.1988, з 10.12.1990 по 03.12.2006 та з жовтня 2021 року по вересень 2024 року. Крім того, позивач вважає, що до його страхового стажу протиправно не зараховано в кратному обчисленні період проходження військової служби під час безпосередньої участі в антитерористичній операції з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.04.2016 по 20.10.2016.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням від 21.10.2024 за №025050007037 відмовлено у зарахуванні до страхового стужу позивача, зокрема періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 13.07.1988, а саме: період з 13.07.1988 по 16.12.1988, оскільки відсутній підпис відповідальної особи та печатка організації при звільненні та період з 10.12.1990 по 03.12.2006, оскільки наявна розбіжність між датою прийняття та датою наказу, з 10.12.1990 по 03.12.2006.
З приводу даних обставин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, на момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" №656 від 06.09.1973, що була чинна на момент внесення у трудову книжку позивача записів №2-6, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993р., яка діяла на час внесення в трудову книжку позивача записів починаючи з №7 та діє на теперішній час.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносились відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки її заповнення не можна вважати обставиною, що вказує на відсутність у позивача трудового стажу за вказаний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд враховує, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи, на переконання суду, є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу. Достовірність відображених в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 записів №7-8 додатково підтверджується наявними в матеріалах справи Довідкою №88 від 10.02.2016, якою роботодавець засвідчив факт того, що позивач з 10.12.1990 згідно Наказу по підприємству №42 від 10.12.1990 працював водієм в Теплицькому районному виробничому об'єднанні "Родючість".
При цьому, суд також враховує надані позивачем в позовній заяві пояснення щодо відсутності в нього можливості надати додаткові підтверджуючи документи щодо його трудової діяльності в періоди відображені в записах №2-8, адже згідно отриманої від роботодавця - ТОВ "ТЕПЛИКРАЙАГРОХІМ", яке є правонаступником Теплицького РО "Сільхозхімія", Теплицького РО "Родючість" та ВАТ "Райагрохім", документи, які перебували на зберіганні в ТОВ "Українська Архівна Компанія - Архів" в архівосховищі за адресою: вул. Нова, 23, с. Блиставиця, Бучанського району Київської області були знищені разом з архівом в період окупації російськими військами у невизначений період часу наприкінці березня 2022 року, свідченням чого слугує доданий до позовної заяви лист ТОВ "Українська Архівна Компанія - Архів" від 02.05.2022 №02/05/22-1 (а.с. 26).
Що ж стосується іншого періоду роботи позивача з жовтня 2021 року по вересень 2024 року, то суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як визначено ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом ч. 1, 10, 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 16 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
В даному випадку, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з жовтня 2021 року по вересень 2024 року в ТОВ "Бджільнянський спиртовий завод" слугувала відсутність інформації про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18) та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з жовтня 2021 року по вересень 2024 року в ТОВ "Бджільнянський спиртовий завод".
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував періоди роботи позивача згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.07.1988 з 13.07.1988 по 16.12.1988, з 10.12.1990 по 31.12.1998 та з жовтня 2021 року по вересень 2024 року через недоліки у заповненні відповідних періодів трудової діяльності позивача та відсутність інформації про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб.
Як наслідок, на переконання суду, наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати наведені вище періоди роботи позивача до його страхового стажу.
В свою чергу, надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов'язання територіальний орган Пенсійного фонду України зарахувати до страхового стажу період проходження позивачем військової служби по мобілізації в особливий період в повному обсязі - 1 рік 3 місяці 10 днів та зарахувати в кратному обчисленні період проходження позивачем військової служби під час безпосередньої участі в антитерористичній операції з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.04.2016 по 20.10.2016, то суд зазначає наступне.
Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
Відповідно до абзацу 7 підпункту 1 пункту 2.3 розділу II "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2014 року № 530, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
З огляду на положення вказаних норм права, суд дійшов висновку про те, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, час проходження військової служби, протягом якого військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до страхового стажу на пільгових умовах одного місяця служби за три.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 05.06.2018 року у справі № 348/347/17, від 30.07.2019 року у справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 року у справі №185/4140/17, від 16.06.2020 року у справі №185/7049/16-а.
Судом встановлено, що позивач в період з 13.07.2015 по 20.10.2016 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2024 №68, витягом з Наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 17.09.2015 №227 та копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
Позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 25.12.2015.
Згідно Довідки військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 17.10.2016 за №02/1359, солдат ОСОБА_1 в періоди з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.04.2016 по 20.10.2016 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Донецькій області (а.с. 27).
Таким чином, встановлені під час розгляду фактичні обставини проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період з 13.07.2015 по 20.10.2016, свідчать на користь висновку про необхідність зарахування зазначених періодів до його загального страхового стажу, а періодів з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.04.2016 по 20.10.2016, в які ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній операції (бойових діях) в кратному обчисленні - один місяць служби за три.
Разом з тим, згідно наявної в матеріалах справи копії Розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 (номер ПС: 025050007037), страховий стаж позивача за період проходження ним військової служби під час мобілізації в особливий період з 13.07.2015 по 20.10.2016 зарахований частково та обчислений без застосування відповідної кратності, що свідчить про невірне визначення відображеного в оскаржуваному рішенні страхового стажу позивача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.10.2024 за №025050007037 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим, виходячи зі змісту оскаржуваного рішення від 21.10.2024 за №025050007037 слідує, що останнє мотивоване лише відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 13.07.1988 по 16.12.1988, з 10.12.1990 по 31.12.1998 та з жовтня 2021 року по вересень 2024 року через недоліки у заповненні відповідних періодів трудової діяльності позивача та відсутність інформації про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб.
Суд враховує, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії відповідно до ч.4 ст. 115 Закону №1058, ГУ ПФУ в Чернівецькій області не надавало оцінку наявності/відсутності правових підстав для зарахування до страхового стажу періодів участі ОСОБА_1 в антитерористичній операції в пільговому обчисленні, а також про щодо досягнення позивачем передбаченого ст. 115 Закону №1058 віку, інформації про це оскаржуване рішення не містить.
В зв'язку з цим, визначаючись щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок пільгового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Положеннями частини 2 статті 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за можливе зобов'язати належний орган призначення пенсії зарахувати підтверджений страховий стаж позивача та повторно розглянути його заяву від 14.10.2024 про призначення пенсії за віком за віком відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 115 Закону №1058 з урахуванням висновків суду у цій справі.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.10.2024 за №025050007037 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 13.07.1988 по 16.12.1988, з 10.12.1990 по 31.12.1998 та з жовтня 2021 по вересень 2024 року у Державному підприємстві «Бджільнянський спиртовий завод».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в повному обсязі період проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 13.07.2015 по 20.10.2016, з зарахуванням в кратному розмірі з розрахунку один місяць служби за три місяці періодів проходження військової служби по мобілізації в особливий під час безпосередньої участі в антитерористичній операції з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.04.2016 по 20.10.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Центральна площа, 3, м. Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 40329345)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна