Іменем України
24.02.2025 Справа №607/3649/25 Провадження №1-кс/607/1134/2025
м. Тернопіль
Слідча суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області клопотання старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
21.02.2025 старший слідчий слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 звернувся до слідчої судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваної ОСОБА_6 .
Клопотання мотивоване тим, що слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Так, органом досудового розслідування встановлено, що не раніше 03.04.2023 в громадянки України ОСОБА_6 , як радикально налаштованої проти дій органів державної влади України, особи, виник злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області.
При цьому, ОСОБА_6 була обізнана, що 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31.05.1997, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
24.02.2022, у порушення вищевказаних умов міжнародних договорів, російською федерацією здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України та розпочато ведення агресивної війни і захоплення її територій.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому було неодноразово продовжено.
Крім того, ОСОБА_6 було відомо, що після незаконного вторгнення російської федерації на територію України та окупації частини її території, зокрема
м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, представниками збройних сил та інших державних органів російської федерації взято під контроль будівлі і споруди органів державної влади України з метою перешкоджання їх діяльності та в подальшому створено незаконні органи влади та окупаційні адміністрації держави-агресора.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 1? Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених
ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону № 1207-VII, визначено, що тимчасово окупованою російською федерацією територією України є частина території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, з 24.02.2022 триває тимчасова окупація м. Генічеськ Херсонської області.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Статтею ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
У відповідності до ст. 157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються зазначеним Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
При цьому, громадянці України ОСОБА_6 було відомо, що федеральним законом російської федерації № 88-Ф3 від 03.04.2023 «О создании судов российской федерации на территории Херсонской области и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» представниками окупаційних органів влади російської федерації, на тимчасово окупованій території в м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, з метою виконання від імені країни - агресора судових функцій на території вказаного району, створено незаконний судовий орган, так званий «Генический районный суд», який розташовувався за адресою: вул. Братів Коваленко, буд. 66, м. Генічеськ Генічеський район Херсонської області.
В подальшому, в період з 03.04.2023 до 19.07.2023, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 реалізовуючи свій злочинний умисел в м. Генічеськ Херсонської області, умисно, добровільно зайняла посаду «помощника судьи» в незаконному судовому органі «Генический районный суд Херсонской области», створеному на тимчасово окупованій території м. Генічеськ Херсонської області та відповідно до покладених на неї обов'язків забезпечувала участь засудженого у судовому засіданні, підготовку проектів запитів, листів, іншої документації, пов'язаної із розглядом конкретної справи; за дорученням судді здійснювала організаційні заходи щодо підготовки судового засідання, за дорученням головуючого судді вела протокол судового засідання, забезпечувала контроль за фіксуванням ходу судового засідання технічними засобами, та виконувала інші доручення судді щодо розгляду справ.
Після зайняття вказаної посади ОСОБА_6 , відповідно до своїх службових обов'язків, спільно з представниками окупаційної влади російської федерації, виконувала злочинні завдання незаконного судового органу.
Зокрема, 19.07.2023, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді т.зв. «помощника судьи» незаконного судового органу «Генический районный суд Херсонской области», в м. Генічеськ Херсонської області приймала участь в судовому засіданні з розгляду судової справи № 3/1-66/2023, про обрання запобіжного заходу громадянину України ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 2022020053 від 24.08.2022 про нібито вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації.
При цьому, ОСОБА_6 виконуючи обов'язки т.зв. «помощника судьи», забезпечувала фіксацію судового процесу технічними засобами, виготовила, прошила та вручила ОСОБА_7 «постановление» від 19.07.2023, яким обрано йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Того ж дня, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді т.зв. «помощника судьи» незаконного судового органу «Генический районный суд Херсонской области», в м. Генічеськ Херсонської області, приймала участь в судовому засіданні з розгляду судової справи № 3/1-69/2023, про обрання запобіжного заходу громадянину України ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні № 2022020053 від 24.08.2022 про нібито вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації.
При цьому, ОСОБА_6 виконуючи обов'язки т.зв. «помощника судьи», забезпечувала фіксацію судового процесу технічними засобами, виготовила, прошила та вручила ОСОБА_8 «постановление» від 19.07.2023, яким обрано йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Крім того, ОСОБА_6 , займаючи посаду «помощника судьи» незаконного судового органу «Генический районный суд Херсонской области», 23.08.2023 за результатами розгляду судової справи № 3/4-2/2023 виготовила та прошила «Постановление о продлении срока содержания под стражей» ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні № 2022020053 від 24.08.2022 про нібито вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації.
Також, ОСОБА_6 , виконуючи обов'язки «помощника судьи» незаконного судового органу «Генический районный суд Херсонской области», під час розгляду судових справ забезпечувала неухильне виконання законодавства країни - агресора для належного проведення судового засідання у незаконному створеному окупаційною адміністрацією судовому органі, на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Отже, громадянка України ОСОБА_6 в період з 03.04.2023 до
19.07.2023, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, в м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, умисно, добровільно зайняла посаду «помощника судьи» незаконного судового органу «Генический районный суд Херсонской области», створеного на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Слідчий зазначив, що у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024 наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
06.02.2025 в порядку ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Разом з тим на неодноразові виклики для допиту як підозрюваної та проведення за її участю слідчих дій ОСОБА_6 не з'являлася, у зв'язку із чим 20.02.2025 оголошено регіональний, державний та міжнародний розшук підозрюваної ОСОБА_6 .
Слідчий зазначив, що на даний час виникла необхідність в обранні підозрюваній ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв'язку із наявністю ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Відтак, зважаючи, що на даний час ОСОБА_6 вже переховується від органів досудового розслідування, внаслідок чого оголошена у регіональний, державний та міжнародний розшук, слідчий просить обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання з викладених у клопотанні підстав та просив клопотання задовольнити.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання.
При цьому відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Так, з долучених до клопотання матеріалів вбачається, що ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України, а також постановою старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 від 20.02.2025 ОСОБА_6 оголошена у регіональний, державний та міжнародний розшук.
З урахуванням викладеного слідча суддя вважає доведеною наявність обставин, передбачених ч. 6 ст. 193 КПК України, та можливість розгляду даного клопотання за відсутності підозрюваної ОСОБА_6 .
Заслухавши прокурора та захисника, дослідивши зміст клопотання та додані до нього матеріали, слідча суддя дійшла висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Частина 1 ст. 29 Конституції України визначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований, зокрема до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншими чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК України).
Так, слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
06.02.2025 у даному кримінальному провадженні старшим слідчим СВ УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 за погодженням з прокурором Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 складене письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 було вручено 06.02.2025 її захиснику за призначенням - адвокату ОСОБА_4 , що підтверджується проставленими нею датою та підписом.
З клопотання також вбачається, що ОСОБА_6 для вручення повідомлення про підозру 06.02.2025, допиту як підозрюваної за викликами на 06.02.2025, 17.02.2025, 18.02.2025, 19.02.2025 до слідчого не прибула без повідомлення про причини неприбуття, що підтверджується доданими до клопотання матеріалами.
Так, 30.01.2025 та 01.02.2025 в порядку ч. 8 ст. 135 КПК України, в тому числі через засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_6 викликана на 10 год. 00 хв. 06.02.2025 до слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області для отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та допиту як підозрюваної. Однак, будучи належним чином повідомленою про виклик, ОСОБА_6 у слідчий відділ УСБУ в Тернопільській області не з'явилася, про причини неявки не повідомила.
Надалі 07.02.2025 та 11.02.2025 через засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 повідомлена про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та викликана на 17, 18 та 19 лютого 2025 року на 09 год. 00 хв., 10 год. 00 хв. та на 11 год. 00 хв., в слідчий відділ УСБУ в Тернопільській області для допиту як підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та проведення інших слідчих і процесуальних дій за її участю. Однак, будучи належним чином повідомленою про виклики, ОСОБА_6 у слідчий відділ УСБУ в Тернопільській області не з'явилася, про причини неявки не повідомила.
Указане дає підстави для висновку, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, чим виконав вимоги ч. 1 ст. 278, ч. 8 ст. 135 КПК України.
Зважаючи на правила ст. 42, 135 КПК України, дотримання прав особи, яка тимчасово не проживає за місцем реєстрації або переховується від органів досудового розслідування, полягає не в обов'язку інших осіб, якими отримано процесуальний документ, призначений для неї, повідомити про надходження процесуального документу, а в тому, що про наявність цих процесуальних документів особа може дізнатися не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел. Разом з тим слідча суддя зазначає, що набуття процесуального статусу підозрюваного пов'язується не з самим фактом обізнаності особи про наявне щодо неї досудове розслідування, а з діями, які відповідно до кримінального процесуального закону має вчинити слідчий, прокурор. У даному випадку вжитих стороною обвинувачення заходів достатньо для того, щоб приписи закону стосовно належного повідомлення особі про підозру вважалися такими, що виконані з достатньою ретельністю.
Крім того, слідча суддя поряд з положеннями ч. 2 ст. 297-4 КПК України враховує й практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої «обґрунтована підозра», про яку йдеться у ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, означає наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати об'єктивного спостерігача, що конкретна особа можливо вчинила злочин.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення № 14310/88 від 23.10.1994) суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Наведені обставини у сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_6 набула у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024процесуальний статус підозрюваної, а відтак слідча суддя може вирішувати питання про обрання запобіжного заходу.
Також про обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_6 , та її можливу причетність до вчиненого кримінального правопорушення свідчать долучені до клопотання матеріали кримінального провадження у їх сукупності, а саме: повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення УСБУ в Тернопільській області № 69/5/2-56 н/т від 08.01.2024; протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 24.04.2024; протоколи добровільної видачі речей та документів від 24.04.2024, 25.04.2024 та додатки до них; протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.04.2024; 25.04.2024 та довідки до них; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 25.04.2024; протоколи огляду від 06.03.2024, 14.01.2025, 29.01.2025; лист Територіального управління Державної судової адміністрації Украйни в Херсонській області від 05.11.2024; наказ Генічеського районного суду Херсонської області № 04-02/12 від 01.03.2023 про звільнення ОСОБА_6 .
Отже, з урахуванням змісту долучених до клопотання матеріалів кримінального провадження у їх сукупності, слідча суддя встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на даному етапі розслідування достатньою сукупністю доказів.
Ураховуючи, що слідча суддя на цьому етапі провадження лише зобов'язана на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні дані слідча суддя доходить висновку про обґрунтованість підозри та можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилався прокурор, слідча суддя зазначає таке.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії», обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, в обґрунтування обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор зазначив, що існують ризики, що підозрювана може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Ризик того, що ОСОБА_6 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду підтверджується тим, що остання перебуває на тимчасово окупованій території Херсонської області та на даний час вже переховується від органів досудового розслідування. Більше того 20.02.2025 слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_6 оголошено у регіональний, державний та міжнародний розшук, що свідчить про те, що, перебуваючи на волі, підозрювана знову може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Крім цього, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк від десяти років до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Слідча суддя вважає, що зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від суду. Таке твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.07.2001), де Суд зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при о цінюванні ризиків переховування. Відтак слідча суддя вважає, що стороною обвинувачення доведена наявність вказаного ризику.
Так само слідча суддя вважає, що ризик того, що підозрювана може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, є доведеним стороною обвинувачення, оскільки підозрювана продовжує проживати на тимчасово окупованій території Генічеського району Херсонської області з метою продовження своєї злочинної діяльності.
Ураховуючи викладене, характер вчиненого кримінального правопорушення, особу підозрюваної, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній в разі визнання її винною у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, слідча суддя вважає, що обрання до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не зможе попередити ризики, визначені ст. 177 КПК України.
При цьому положеннями ч. 4 ст. 197 КПК України встановлено, що у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Також згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
За таких обставин слідча суддя доходить висновку, що в даному кримінальному провадженні існують підстави для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а відтак клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 309, 369-372, 379, 532 КПК України, слідча суддя
Клопотання старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваній ОСОБА_6 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22024210000000003 від 09.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, задовольнити повністю.
Обрати підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід має бути розглянуте слідчим суддею після затримання ОСОБА_6 і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого у цьому кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідча суддя ОСОБА_1