24.02.2025 Справа №607/1239/25 Провадження №2-а/607/163/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Ломакіна В.Є.,
за участю секретаря с/з Музики А.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини наступного змісту, що оскаржувана постанова є неправомірною і такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки повістка на 16.10.2024 о 11.00 год для уточнення даних відповідачем, надіслана йому за зареєстрованою адресою проживання, однак жодного сповіщення позивач не отримував, хоча фактично проживає за вказаною адресою та на виконання вимог законодавства України оновив свої військово-облікові дані, вказавши свою адресу та засоби зв'язку, що підтверджується витягом з мобільного додатку «Резерв+». Причини неналежного сповіщення його поштовим зв'язком невідомі, умисного наміру вчиняти правопорушення не мав, повістку не було вручено через відсутність адресата за місцем проживання, згідно відомостей Укрпошти від 15.10.2024.
Отже, ним не було порушено Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а відтак, вважає, що його безпідставно та неправомірно притягнуто до відповідальності, а тому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову № 61/40 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (вчинення порушення в особливий період), прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 11 січня 2025 року, а справу про адміністративне правопорушення відносно нього за даним фактом закрити.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, з підстав та обґрунтувань зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання, згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення адресату від 03.02.2025 та 10.02.2025. Надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, надавши докази надсилання копії відзиву для позивача (чек Укрпошти від 20.02.2025). Зазначив, що позивач ОСОБА_1 не прибув за повісткою, будучи належно повідомленим засобами поштового зв'язку (додано довідку Укрпошти від 15.10.2024). Просив у задоволенні позову відмовити.
За наявності вказаних обставин, враховуючи думку позивача, та те, що відповідач, який повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, однак надіслав відзив на позовну заяву, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторони на підставі наявних у справі доказів.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно, та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що стосовно ОСОБА_1 складено протокол №60/1376 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП від 28.12.2024, та постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, №61/40 від 11.01.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання ми технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статтей 73-76 КАС України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 210 порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію розуміється Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII, Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», Порядку ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року N 1487.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, а також диспозицією ч. 3 ст. 210 КУпАП передбачено порушення правил військового обліку, що вчинено в особливий період і вказані норми є бланкетними, при їх застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Як вбачається з спірної постанови, ОСОБА_1 не з'явився 16.10.2024 по виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до повістки, яка йому надіслана та повернулася 15.10.2024 із зазначенням, що адресат відсутній за вказаною адресою. Будь-яких доказів щодо поважності причин неприбуття на вказану дату не надав.
Розділом II Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
При цьому, суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. П. 3 ч. 1 ст. 22 Закону визначає, що У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На даний час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб згідно Указу Президента України від 14.01.2025 № 26/2025.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 N 3543-XII (далі Закон N 3543-XII).
У статті 1 Закону N 3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону N 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.92 N 2232-XII (далі Закон N 2232-XII).
В частині сьомій статті 1 Закону N 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі- територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом частини дев'ятої статті 1 N 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. N 1487 визначено Правила
військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів (п. 1 Правил); Згідно п.3 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оборону" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з вимог статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Позивач заперечує факт умисного порушення ним вимог закону і вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача, відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, вказавши, що згідно з п. 41 «Порядку проведення призову на військову службу під час мобілізації на особливий період» затвердженого постановою КМ України від 16.05.2024 № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до ТЦК та СП є зокрема проставлення відмітки про відсутність особи за адресою зареєстрованого місця проживання. Крім цього, позивач не повідомив протягом встановленого законом строку про поважність причин неприбуття та не прибув ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У тексті відзиву відсутнє жодне посилання на норми КУпАП, за якими ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності. Інших належних і достовірних доказів визначених законом, представник відповідача суду не надав.
Слід зауважити, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, під час звіряння військово-облікових даних відповідачем встановлено, що громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22.04.2024.
Згідно відомостей позовної заяви, витягу військово-облікового документу застосунку Резерв+ позивач як військовозобов'язаний, отримав право на відстрочку від проходження військової служби у зв'язку із мобілізацією на підставі п.3 ч.1 ст. 23. Витяг сформовано 10.01.2025 (копії свідоцтв про народження трьох дітей містяться у матеріалах справи). Дані уточнено вчасно.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За змістом постанови від 08.07.2020 року у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд зауважив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Як судом було зазначено вище, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень встановлено факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 , а саме нез'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк визначений у повістці та начальником відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 складено протокол №60/1376 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період) від 28.12.2024.
Однак, у оскаржуваній постанові прийнятій за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 , за вказаним вище фактом, його дії кваліфіковано начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 3 ст. 210 КУпАП (Порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період), винесено оскаржувану постанову №61/40 від 11.01.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували твердження позивача про наявність умислу на вчинення правопорушень та доводили факт вчинення позивачем вказаного у спірній постанові правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, з огляду на те, що постанова, як процесуальне рішення, приймається за результатами розгляду зафіксованого факту порушення у адміністративному протоколі в межах справи про адміністративне правопорушення.
Окрім цього, наявність вказаних недоліків допущених начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 при розгляді даного адміністративного протоколу стосовно ОСОБА_1 , а саме порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позбавляють суд встановити об'єктивну істину у справі, чим унеможливлюють встановлення складу вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Оскільки належних та допустимих доказів правомірності дій суб'єктом владних повноважень не надано, суд дійшов до висновку щодо протиправності винесеної постанови.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, зокрема кваліфікації дій ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому, підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №61/40 від 11 січня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - провадженням закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України НОМЕР_2 , місцезнаходження АДРЕСА_2 .
Рішення суду складено та підписано 24 лютого 2025 року.
Головуючий суддяВ. Є. Ломакін