20.02.2025 Справа №607/3452/25 Провадження №1-кс/607/1085/2025
м. Тернопіль
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника підозрюваної ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Догмарівка Генічеського району Херсонської області, громадянки України, зареєстрованої та мешканки АДРЕСА_1 ,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
19.02.2025 старший слідчий слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо підозрюваної ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №22024210000000009 від 25.01.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Клопотання мотивовано тим, що слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області за процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024210000000009 від 25.01.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в липні 2023 року в громадянки України ОСОБА_4 , як радикально налаштованої проти дій органів державної влади України, особи, виник злочинний умисел, направлений на добровільне зайняття посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області. При цьому ОСОБА_4 була обізнана, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй. Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація. Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація. Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
24 лютого 2022 року, у порушення вищевказаних умов міжнародних договорів, російською федерацією (далі - рф) здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України та розпочато ведення агресивної війни і захоплення її територій. Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому було неодноразово продовжено та діє на даний час.
Крім того, ОСОБА_4 було відомо, що після незаконного вторгнення російської федерації на територію України та окупації частини її території, зокрема м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, представниками збройних сил та інших державних органів російської федерації взято під контроль будівлі і споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, а також створено незаконні органи влади та окупаційні адміністрації.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 1? Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації. Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав. Пунктом 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону № 1207-VII, визначено поняття «тимчасово окупована російською федерацією територія України» та встановлено, що це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Водночас, згідно з ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Також, відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Окрім цього, відповідно до ст.17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», cудоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. Єдність системи судоустрою забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності судів; 2) єдиним статусом суддів; 3) обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; 4) єдністю судової практики; 5) обов'язковістю виконання на території України судових рішень; 6) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; 7) фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; 8) вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. У відповідності до ст. 155. Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до штату апарату судів входять секретарі судового засідання.
Також, згідно наказу Генічеського районного суду Херсонської області №04-02/13 від 06 березня 2023 року, ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади старшого секретаря Генічеського районного суду Херсонської області. При цьому, громадянці України ОСОБА_4 , було відомо, що 03 квітня 2023 року відповідно до «Федерального закона российской федерации «О создании судов российской федерации на территории Херсонской области и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» представниками окупаційних органів влади російської федерації, на тимчасово окупованій території в м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, з метою виконання від імені країни - агресора судових функцій на території вказаного району, створено незаконний судовий орган, так званий «Генический районный суд», за адресою: вул. Братів Коваленко, буд. 66, м. Генічеськ Генічеський район Херсонської області.
В подальшому, ОСОБА_4 , не пізніше липня 2023 року, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, реалізовуючи свій злочинний умисел в м. Генічеськ Херсонської області, умисно, добровільно зайняла посаду «секретаря судебного заседания» в незаконному судовому органі «Генический районный суд», створеному на тимчасово окупованій території м. Генічеськ Херсонської області. Після зайняття вказаної посади ОСОБА_4 з липня 2023 року, відповідно до своїх службових обов'язків, спільно з представниками окупаційної влади російської федерації, виконувала злочинні завдання незаконного судового органу. Так, до посадових завдань та обов'язків ОСОБА_4 , на посаді «секретаря судебного заседания» входило: 1) здійснення судових викликів і повідомлень; 2) перевірка наявності та з'ясування причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідь про це головуючому; 3) забезпечення контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами і проведенням судового засідання в режимі відеоконференції; 4) ведення журналу судового засідання, протоколу судового засідання.; 5) оформлення матеріалів кримінального провадження в суді; 6) виготовлення копій судових рішень у справах, які знаходяться в провадженні судді, 7) вручення копій рішень суду відповідно до вимог к римінально-процесуального законодавства, 8) оформлення для направлення копій судових рішень сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі й фактично не були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи, 9) виконує інші доручення головуючого у судовому засіданні.
Надалі, 20 липня 2023 року, ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді т.зв. «секретаря судебного заседания» незаконного судового органу «Генический районный суд», в ході розгляду судової справи №3/1-67/2023, брала безпосередню участь у судовому засіданні під час обрання запобіжного заходу громадянину України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у нібито кримінальному провадженні №2022020053 від 24.08.2022 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації. При цьому, ОСОБА_4 виконуючи функціональні обов'язки т.зв. «секретаря судебного заседания», забезпечувала фіксацію судового процесу технічними засобами, здійснювала ведення протоколу судового засідання, забезпечила вручення ОСОБА_7 копії судового рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу. Також, 23 серпня 2023 року реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , брала участь у судовому засіданні, у якості т.зв. «секретаря судебного заседания» незаконного судового органу «Генический районный суд», щодо продовження запобіжного заходу громадянину України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в судовій справі №3/2-108/2023, у нібито кримінальному провадженні №2022020053 від 24.08.2022 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації. При цьому, ОСОБА_4 виконуючи функціональні обов'язки т.зв. «секретаря судебного заседания», забезпечувала фіксацію судового процесу технічними засобами, здійснювала ведення протоколу судового засідання, забезпечила вручення ОСОБА_7 копії судового рішення про продовження щодо нього запобіжного заходу. Того ж дня, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4 , брала участь у ще одному судовому засіданні, у якості т.зв. «секретаря судебного заседания» незаконного судового органу «Генический районный суд», щодо продовження запобіжного заходу громадянину України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в судовій справі №3/2-109/2023, у нібито кримінальному провадженні №2022020053 від 24.08.2022 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 (присвоєння чи розтрата, тобто розкрадання чужого майна, довіреного винному скоєне організованою групою чи в особливо великому розмірі) кримінального кодексу російської федерації. При цьому, ОСОБА_4 виконуючи функціональні обов'язки т.зв. «секретаря судебного заседания», забезпечувала фіксацію судового процесу технічними засобами, здійснювала ведення протоколу судового засідання, забезпечила вручення ОСОБА_8 копії судового рішення про продовження щодо нього запобіжного заходу.
Крім того, ОСОБА_4 , втілюючи наративи країни-агресора із використанням наданих їй повноважень, під час виконання своїх обов'язків «секретаря судебного заседания» незаконного судового органу «Генический районный суд», під час розгляду судових справ щодо обрання запобіжного заходу, забезпечувала неухильне виконання законодавства країни - агресора та для підтримки порядку проведення судового засідання у незаконному створеному окупаційною адміністрацією судовому органі, на тимчасово окупованій території Херсонської області, спілкувалася виключно російською мовою.
Отже, громадянка України ОСОБА_4 умисно, з липня 2023 року по 18.07.2024 добровільно займала посаду «секретаря судебного заседания» незаконного судового органу «Генический районный суд», м. Генічеськ Херсонської області, створеного на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Слідчий у клопотанні зазначає, що 30.01.2025 ОСОБА_4 в порядку, передбаченому ст. 135 та ч. 1 ст. 278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Того ж дня, через засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та офіційний веб-сайт Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та викликано на 10.02.2025, 11.02.2025 та 12.02.2025 до слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області для отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, допиту як підозрюваної та проведенні інших слідчих та процесуальних дій за участі підозрюваної, втім, будучи належним чином повідомленою про виклик, ОСОБА_4 до слідчого відділу не з'явилась, про причини неявки не повідомила.
13.02.2025 слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_4 оголошено у розшук, у зв'язку з тим, що остання ухиляється від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та постійно перебуває на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий посилається на обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, який відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином та існування ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрювана ОСОБА_4 може: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. З урахуванням викладеного, а також даних про особу підозрюваної ОСОБА_4 , яка не має місця проживання та будь-яких соціальних зв'язків для існування на не окупованій території України, слідчий вважає, що є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та виконання покладених на підозрювану ОСОБА_4 процесуальних обов'язків, тому їй необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, посилаючись на положення абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий за погодженням з прокурором просить не визначати розмір застави підозрюваній ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні.
Вказане клопотання у відповідності до положень ч. 6 ст. 193 КПК України розглядається за відсутності підозрюваної ОСОБА_4 .
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав, вважаючи мету і підстави обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави обґрунтованими та такими, що дають право на обрання відносно підозрюваної ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу.
Захисник підозрюваної ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання сторони обвинувачення, посилаючись на відсутність будь-яких відомостей, які б підтверджували факт обізнаності підозрюваної ОСОБА_4 щодо розпочатого відносно неї кримінального провадження.
Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши додані до клопотання матеріали, слідчий суддя доходить таких висновків.
Частина 1 ст. 29 Конституції України визначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як видно, в даному випадку сторона обвинувачення порушила перед слідчим суддею питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що вважається особливим порядком попереднього вирішення питання про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Отже, у разі перебування особи на тимчасово окупованій території України, КПК України встановлює процедуру, за якою спочатку може бути розглянуте за відсутності підозрюваного клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в порядку передбаченому ч. 6 ст. 193 КПК України, і рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, за своєю правовою природою є дозволом на затримання останнього з метою приводу, що передбачено ч. 3 ст. 187 КПК України. Оскільки до підозрюваного не застосовується запобіжний захід, він не може утримуватися під вартою. Після затримання підозрюваного (не пізніш як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження) - слідчий суддя розглядає за його участю клопотання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід. Використані формулювання свідчать про те, що в умовах переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та оголошення у зв'язку з цим його у міжнародний розшук, КПК України розрізняє процедури обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою від процедури застосування такого обраного запобіжного заходу.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Тернопільській області за процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024210000000009 від 25.01.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
30.01.2025 в порядку, передбаченому ст. 135 КПК України здійснено повідомлення про підозру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
За приписами ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Частиною 1 ст. 278 КПК України, передбачено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Зі змісту вказаної норми слідує, що письмове повідомлення про підозру слідчий або прокурор повинні вручати безпосередньо тій особі, яка зазначена в повідомленні.
У разі неможливості безпосереднього вручення письмового повідомлення про підозру зазначеній у ньому особі, слідчий або прокурор повинні використовувати інші способи, передбачені КПК для вручення повідомлень.
Частина 3 ст. 111, ч. 1 ст. 135 КПК України визначають, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК України).
Приписами ч. 8 ст. 135 КПК України визначено, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
У зв'язку із перебуванням ОСОБА_4 на тимчасово окупованій території Херсонської області, та неможливістю вручення повідомлення про підозру особисто у день його складення орган досудового розслідування вжив заходів із вручення його у спосіб передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України для вручення повідомлень.
Так, зі змісту доданих до клопотання матеріалів кримінального провадження вбачається, що повістки про виклик та повідомлення про підозру ОСОБА_4 було опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, ратифікованої Україною 10.11.1994, у редакції від 21.01.2006, визначено, що договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, серед іншого, зокрема - складання і пересилання документів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, а також шляхом вручення документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місце знаходження підозрюваного не відоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.
Частиною 2 ст. 281 КПК України встановлено, що про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що орган досудового розслідування належним чином вжив заходів для вручення у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, ОСОБА_4 повідомлення про підозру, остання набула у цьому кримінальному провадженні процесуальний статус підозрюваної, а тому щодо неї може вирішуватися питання про обрання запобіжного заходу.
За наведеного, слідчий суддя вважає помилковими доводи захисника щодо відсутності у матеріалах провадження доказів обізнаності підозрюваної ОСОБА_4 щодо розпочатого відносно неї кримінального провадження.
При цьому, слідчий суддя зазначає, що Кримінальний процесуальний кодекс України пов'язує набуття процесуального статусу підозрюваного, місцезнаходження якого не встановлено, саме з вжиттям заходів з вручення повідомлення про підозру, а не з фактичним отриманням повідомлення про підозру.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Указом Президента України від 24.02.2024 року №64/2022, затвердженого законом України від 24.02.2022 № 2101-IX, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента № 26/2025 від 14.01.2025 з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, та що підозрюваний, оголошений у міжнародний розшук.
На підтвердження причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, слідчий надав зібрані у кримінальному провадженні матеріали.
Висновки органу досудового розслідування щодо можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується, не є явно необґрунтованими чи очевидно недопустимими, тому слідчий суддя дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати обрання заходів забезпечення кримінального провадження.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, яке відповідно до положень ч. 6 ст. 12 КК України, класифікується як особливо тяжкий злочин.
Оцінюючи наявність ризиків, на існування яких посилається сторона обвинувачення, обґрунтовуючи подане щодо ОСОБА_4 клопотання, слідчий суддя виходить із такого.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При визначенні ймовірності переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду, слідчий суддя враховує тяжкість покарання, що загрожує останній у разі визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Слідчий суддя погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрювану переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Вказані обставини у сукупності між собою та з іншими обставинами цього кримінального провадження дають підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість переховування підозрюваної ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду на даному етапі кримінального провадження.
Також слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризику знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з врахуванням того, що ОСОБА_4 добровільно займає посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а тому в останньої можуть зберігатися об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, які ймовірно могли зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Окрім цього прокурором доведено ризик незаконного впливу підозрюваною ОСОБА_4 на свідків у даному кримінальному провадженні, які можуть володіти інформацією щодо обставин вчинення нею інкримінованого їй злочину.
Крім того, враховуючи наявний надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, остання, не маючи місця проживання та соціальних зв'язків для існування на неокупованій території України, а також розуміючи невідворотність покарання, може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Щодо оголошення ОСОБА_4 у розшук, слідчий суддя зазначає наступне.
Кримінальний процесуальний кодекс України жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного доведеністю факту перебування такої особи у розшуку, а лише визначає необхідність оголошення такого розшуку (ч. 6 ст. 193, ч. 2 ст. 281 КПК України).
Із доданих до клопотання матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_6 від 13.02.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено у регіональний, державний та міжнародний розшук.
Окрім цього, з наявних у слідчого судді матеріалів кримінального провадження слідує, що підозрювана ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України - Херсонській області.
Отже, прийняття органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваної ОСОБА_4 в розшук, та перебування її на тимчасово окупованій території Херсонської області на переконання слідчого судді, є достатнім для підтвердження даного факту в розумінні вимог ч. 6 ст. 193 КПК України.
Враховуючи тяжкість злочину, вчинення якого інкримінується ОСОБА_4 , доведення прокурором наявності обґрунтованої підозри, а також наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає доведеною та обґрунтованою необхідність обрання стосовно підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною 6 ст. 193 КПК України передбачено, що у випадку розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрання такого запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, після затримання цієї особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі ч. 6 ст. 193 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Також, при вирішенні даного клопотання слідчий суддя враховує положення абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно з якими при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається, у зв'язку з чим констатує про відсутність правових підстав для визначення підозрюваній ОСОБА_4 розміру застави у даному кримінальному провадженні.
З наведених підстав, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 177, 184, 194, 205, 309, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1