Справа № 602/28/25
Провадження № 2/602/115/2025
"25" лютого 2025 р. м. Ланівці
Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А., за участі секретаря судового засідання Майхрук Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі у тексті - ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» або Товариство або позивач) через свого представника Тараненко А.І. за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулося до суду з позовом додо ОСОБА_1 (далі - позичальник або відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що 31.01.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений кредитний договір №434954920 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 15000 грн. У подальшому права вимоги, які виникли за даним кредитним договором, на підставі договорів факторингу були передані (відступлені) послідовно ТОВ «Таліон Плюс», потім ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і зрештою - Товариству. Відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати нарахованих відсотків. На момент подання позовної заяви сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №434954920 становить 30510,20 грн, яка складається з 14080,00 грн заборгованості за кредитом та 16430,20 грн заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками за користування кредитом, і яку позивач просить стягнути з відповідача.
Також просить стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору при поданні позовної заяви та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 17.01.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву та заперечення, позивачу - для подання відповіді на відзив. Призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 20.02.2025.
27 січня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача, адвоката Вихівської Т.В., у якому викладені заперечення проти позову. Згідно відзиву відповідач визнає факт укладення кредитного договору №434954920 між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у січні 2020 року, однак вважає, що цей договір укладений не в належній формі, зазначає, що позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами Умов та Правил банківських послуг, пам'ятки клієнта і тарифів, що в сукупності із заявою свідчило б про укладення у належній формі договору про надання банківських послуг, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили всі істотні умови договору в письмовій формі. Також посилається на порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладення кредитного договору. Вважає, що позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості у сумі 30510,20 грн, не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення. Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є безспірним доказом наявності заборгованості і, разом з тим, просить суд звернути увагу на те, що із розрахунку заборгованості убачається внесення відповідачем коштів на погашення заборгованості, у зв'язку з чим не можна стверджувати, що відповідач ухилявся від сплати та не виконував взяті на себе зобов'язання. Зазначає, що кредитний договір був укладений строком на 30 днів, а тому відсотки за користування кредитом можуть бути стягнені лише за цей період. Окрім того, позивачем не доведено фактів переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та наступні переходи права вимоги, оскільки кредитний договір був укладений пізніше, ніж договір факторингу, а також позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу. При цьому посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №914/868/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 20.12.2021 у справі № 911/3185/20. Просить у задоволенні позову відмовити повністю. Щодо заявлених позивачем витрат на професійну допомогу вважає, що їх сума є неспівмірною з наданими адвокатськими послугами, а факт їх понесення позивачем не підтверджено належними доказами.
03 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив від представника відповідача, у якій зазначається, що надання позичальнику кредитних коштів кредитодавцем підтверджується належними та допустимими доказами, а саме платіжним дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», довідкою АТ «Приватбанк» про здійснення успішного платежу та випискою з особового рахунку попереднього кредитора. Також представник позивача зазначає, що відповідач здійснював дії на виконання кредитного договору - часткові платежі, що свідчить про визнання ним факту укладення кредитного договору та розуміння умов такого договору. Щодо заперечень відповідача про нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування пояснив, що у кредитному договорі його сторони погодили порядок нарахування відсотків як у межах строку кредитування, так і після його закінчення до фактичної дати повернення кредиту. Проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України, що передбачено умовами кредитного договору, з якими погодився відповідач, підписавши цей договір. Стосовно заперечень відповідача про недоведеність фактів переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до нових кредиторів, зазначає про те, що строк дії договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та №05/0820-01 від 05.08.2020 неодноразово продовжувався їх сторонами згідно додаткових угод і перехід права вимоги до відповідача за кредитним договором відбувався в межах строку дії таких договорів факторингу, що підтверджується Витягами з реєстру прав вимоги. Згідно з умовами наданих позивачем договорів факторингу права вимоги переходять від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, а оплата за цими договорами не є предметом позову. З приводу заперечень відповідача щодо недоведеності понесення позивачем витрат на професійну допомогу посилається на позицію Верховного Суду, згідно якої такі витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Представник позивача просить врахувати відповідь на відзив при розгляді справи та позовні вимоги задовольнити повністю.
04 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло заперечення від представника відповідача, у якій повторено та деталізовано аргументи сторони відповідача, зокрема щодо неправомірності нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування, а також щодо недоведеності фактів переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу, укладеного раніше за кредитний договір, та, відповідно, усіх наступних переходів права вимоги, у зв'язку з чим ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є неналежним позивачем. Наполягає на відмові у позові.
20 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких, в основному, повторюються та деталізуються пояснення та аргументи сторони позивача, викладені у відповіді на відзив з посиланням на судову практику Верховного Суду та апеляційних судів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився хоч і був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у позовній заяві просить розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч і був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, хоч і була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні 20.02.2025 завершено розгляд справи. Ухвалою суду від 20.02.2025 на підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на строк п'ять днів, до 25.02.2025.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Суд дослідив докази, які містяться у матеріалах справи, оцінив аргументи учасників справи та їхні пояснення, наведені у заявах по суті справи, встановив фактичні обставини і відповідні спірні правовідносини, та дійшов наступних висновків.
31 січня 2020 року ОСОБА_1 дистанційно з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписав договір № 434954920 з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі у тексті - ТОВ «Манівео») та Додаток № 1 до цього договору «Графік розрахунків», що підтверджується доданими до позовної заяви копіями зазначених документів (а.с. 11-12).
Згідно з п. 1.1 згаданого вище договору ТОВ «Манівео» зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 15000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.3, п. 1.4 або п. 1.5 цього договору.
За умовами договору № 434954920 від 31.01.2020 кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 договору).
За п. 1.3 договору на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною ставкою в розмірі 0,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Пунктом 1.4 договору обумовлено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
Згідно з п. 1.5 договору базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом, вказаного в п. 1.2 договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього договору.
Частиною першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Абзацом першим частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Станом на 31.01.2020 ТОВ «Манівео» (код ЄДРПОУ 38569246) було зареєстроване як фінансова компанія та мало чинну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що убачається з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України «Комплексна інформаційна система Національного банку України» за посиланням: https://kis.bank.gov.ua/.
Таким чином, ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 уклали договір № 434954920 від 31.01.2020, який за своїм змістом є договором споживчого кредиту (далі у тексті - Кредитний договір).
Проаналізувавши умови Кредитного договору, суд дійшов висновку, що у ньому передбачені всі необхідні та істотні умови, які мають бути зазначені в договорі про споживчий кредит відповідно до положень статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VIII (у редакції, яка діяла на дату укладення Кредитного договору).
Підписавши Кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідач добровільно прийняв умови цього договору, погодився з ними і взяв на себе відповідні договірні зобов'язання.
У зв'язку з наведеним вище, суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами Умов та Правил банківських послуг, пам'ятки клієнта і тарифів, що в сукупності із заявою свідчило б про укладення у належній формі договору про надання банківських послуг, оскільки зазначений Кредитний договір укладений відповідачем шляхом підписання єдиного документа - договору, який містить істотні умови кредитного договору, а не шляхом підписання анкети-заяви.
При цьому, суд не застосовує до спірних правовідносин норми ч. 2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», які регулюють порядок укладення договорів у разі реалізації продукції споживачу поза торговельними або офісними приміщеннями, на які посилалася сторона відповідача у відзиві, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.12 згаданого Закону положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених поза торговельними або офісними приміщеннями, і які стосуються договорів споживчого кредиту.
В день укладення Кредитного договору на виконання його умов ТОВ «Манівео» здійснило переказ коштів у сумі 15000,00 гривень за платіжним дорученням №00f69e5a-aa05-4310-90b9-54918709be07 від 31.01.2020, у якому отримувачем зазначений відповідач та у призначенні платежу міститься посилання на дату і номер Кредитного договору (а.с. 23).
Факт надання кредитних коштів відповідачу також підтверджується довідкою №11/2024 АТ КБ «Приватбанк» від 18.11.2024 про здійснення за дорученням ТОВ «МАНІВЕО» успішних платежів через платіжний сервіс LiqPay Приватбанка на карти клієнтів (а.с. 24-25).
У зв'язку з цим заперечення представника відповідача про те, що позивач не надав суду належних доказів видачі кредиту спростовуються матеріалами справи.
Отже, між сторонами на підставі укладеного Кредитного договору виникли кредитні правовідносини, а саме відносини щодо споживчого кредитування, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, інших актів законодавства.
ТОВ «Манівео» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало, надавши кредитні кошти відповідачу.
Як убачається з розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео» відповідач вносив кошти на виконання Кредитного договору, здійснивши сім платежів на загальну суму 17610,00 грн, однак здійснював їх не своєчасно і не в повному обсязі, повернення кредиту та сплату нарахованих процентів здійснив частково (а.с. 53-54).
Відповідач доказів щодо належного виконання ним договірних зобов'язань не надав, дані, які містяться у наданому позивачем розрахунку заборгованості, не спростував.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за Кредитним договором, отриманий кредит вчасно не повернув, нараховані у визначеному договором порядку проценти не сплатив, у зв'язку з чим заборгованість за Кредитним договором станом на 08.07.2020 склала: за тілом кредиту - 14080,00 грн, за нарахованими процентами - 15233,40 грн.
При цьому, суд, оцінюючи аргумент представника відповідача про те, що кредитний договір був укладений строком на 30 днів, а тому відсотки за користування кредитом можуть бути стягнені лише за цей період, зазначає наступне.
Згідно з п. 3.4 Розділу «Відповідальність сторін» Кредитного договору у випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним, нарахованих згідно п. 1.3 договору, протягом трьох днів після закінчення строку надання кредиту, визначеного у п. 1.2 цього договору, пеня та проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.4 та 1.5 договору, оплаті не підлягають. У всіх інших випадках пеня та проценти підлягають сплаті на загальних умовах, визначених у цьому договорі.
При цьому, у п. 4.3 Розділу «Інші умови» Кредитного договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного у п. 1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, сторони Кредитного договору встановили нарахування процентів як міри відповідальності у визначеному розмірі за період після закінчення строку кредитування.
Отже, з урахуванням умов Кредитного договору, положень ч.2 ст. 625 ЦК України, та з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, кредитодавець вправі був нараховувати та вимагати від позичальника сплати процентів за неправомірне користування коштами внаслідок прострочення грошового зобов'язання.
Також у цій справі суд установив, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) підписали договір факторингу №28/1118-01 (далі у тексті - договір №28/1118-01), за п. 2.1 якого згідно умов цього договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 26-31).
Відповідно до п. 8.1, 8.2 договору №28/1118-01 строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання уповноваженими представниками сторін та закінчується 28.11.2019.
28 листопада 2019 року сторони договору №28/1118-01 уклали додаткову угоду №19 до цього договору, якою п. 8.2 договору виклали у наступній редакції: «строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором». Всі інші умови договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 залишені без змін (а.с. 32).
В подальшому сторони неодноразово продовжували строк дії договору №28/1118-01 додатковими угодами №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 - аж до 31 грудня 2024 року.
08 липня 2020 року ТОВ «МАНІВЕО» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги №88 на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у якому зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер - ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (15233,40 грн).
У довідці за вих.№434954920/ФК від 02.12.2024, підписаній директором ТОВ «Манівео» С.Сінченко, вказано, що ТОВ «Манівео» підтверджує, що 08.07.2020 було здійснено відступлення права вимоги за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020, укладеного зі ОСОБА_1 , ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с.60 - на звороті).
Окрім того, 05.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Фактор) підписали договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 (далі у тексті - договір №05/0820-01), згідно умов якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 40-42).
За п. 8.2 договору №05/0820-01 строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 04.08.2021, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором.
Додатковою угодою №2 від 03.08.2021 сторони договору №05/0820-01 продовжили його дію до 31.12.2022 включно, а додатковою угодою №3 від 30.12.2022 - до 30.12.2024 включно (а.с. 43).
31 липня 2023 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» підписали Реєстр прав вимоги №10 на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у якому зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер - ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (16430,20 грн).
02 грудня 2024 року позивач, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор), та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Клієнт) підписали договір факторингу №02/12/24-У (далі у тексті - договір №02/12/24-У), згідно п. 1.1 якого Фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 44-50).
Також у матеріалах справи містяться Акт приймання-передачі реєстру боржників від 02.12.2024 та Реєстр боржників від 02.12.2024 до договору №02/12/24-У, підписані його сторонами (а.с. 51-52).
У згаданому вище Реєстрі боржників зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер - ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (16430,20 грн).
Згадані вище договори факторингу, додаткові угоди до них, а також реєстри боржників надані позивачем на підтвердження тих обставин, що право вимоги до відповідача за Кредитним договором перейшли були передані (відступлені) послідовно ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», потім ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» і зрештою - ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», останнє є новим кредитором за Кредитним договором.
Вирішуючи питання щодо доведеності зазначених обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Наведена вище правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.04.2024 у справі справа № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 по справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) зазначила, що цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу (пункт 73 постанови).
У постанові від 08.08.2023 по справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги (пункти 65, 99 постанови).
Частиною другою статті 628 ЦК України передбачено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
З наведеного вище слідує, що до відносин сторін, які виникають на підставі договору факторингу, застосовують як загальні норми статей 512-519 ЦК України, так і спеціальні норми статей Глави 73 ЦК України з урахуванням особливостей, зумовлених специфікою правової природи, предметом та метою укладення договору факторингу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (наведений висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №909/1411/13 та від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
У справі, що розглядається, суд установив, що договір №28/1118-01 підписаний ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» 28 листопада 2018 року.
На момент підписання договору №28/1118-01 не існувало Кредитного договору між ТОВ «Манівео» та відповідачем, який був укладений 31 січня 2020 року, тобто більше, ніж через рік після підписання договору №28/1118-01.
Таким чином, станом на дату підписання (укладення) договору №28/1118-01 його сторони не узгодили (і не могли узгодити) обсяг і зміст права вимоги за кредитним договором №434954920.
Згідно з п. 2.1 договору №28/1118-01 Клієнт зобов'язався відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
У статті 1 договору №28/1118-01 сторони погодили визначення термінів, які застосовуються у цьому договорі.
Так, у пункті 1.1 договору №28/1118-01 надано визначення терміну «Боржник» як фізичної особи, з якою укладено Кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором, а у пункті 1.2 - терміну «Кредитний договір», під яким сторони розуміють кредитний договір, укладений між Клієнтом та Боржником, права вимоги за яким відступаються. Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього договору, а саме в Реєстрах прав вимог.
Пунктом 1.3 договору №28/1118-01 передбачено, що термін «Право вимоги» означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в т.ч. права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.
Згідно з п. 1.4 договору №28/1118-01 термін «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Відповідно до п. 8.1 договору №28/1118-01, цей договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності її у сторони).
Отже, проаналізувавши наведені вище умови договору №28/1118-01, суд вважає, що він регулює взаємовідносини сторін щодо прав вимоги грошових коштів, належних до сплати клієнту боржниками, що уже нараховані або можуть бути нараховані на дату набуття цим договором чинності (28.11.2018) за тими кредитними договорами, які уже укладені на дату його підписання, а не тими, котрі можуть бути укладені чи ще будуть укладені в період дії цього договору.
Виходячи з цього, зазначення у Реєстрах прав вимоги кредитних договорів, які ще не були укладені станом на 28.11.2018, а також прав вимоги до боржників, що виникли на підставі таких договорів, не відповідає умовам договору №28/1118-01 і не свідчить про те, що відповідні права вимоги передаються саме на виконання цього договору.
У зв'язку з наведеним вище, необґрунтованими є твердження представника позивача про те, що згідно з п. 1.3 договору №28/1118-01 під правом вимоги розуміються усі права клієнта за кредитними договорами, у т.ч. права вимоги, які виникнуть у майбутньому, адже такі права вимоги (які виникнуть у майбутньому), з огляду на зміст пунктів 1.1 - 1.4 у їх системному зв'язку, мають виникати на підставі кредитних договорів, які вже укладені станом на дату набуття чинності договором №28/1118-01.
До того ж, як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (див. постанови ВС від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі №910/11965/16).
Таким чином, хоча дія договору №28/1118-01 неодноразово продовжувалася додатковими угодами, а Реєстр права вимоги №88 від 08.07.2020 був підписаний в межах строку дії договору, однак виходячи з його умов сторони не домовлялися про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, які були б укладені Клієнтом (ТОВ «Манівео») після набуття чинності договором №28/1118-01.
Оцінюючи аргументи представника відповідача, наведені у відзиві та запереченні, про недоведеність фактів переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» та наступних переходів права вимоги, оскільки кредитний договір був укладений пізніше, ніж договір факторингу, а також що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу, суд зазначає, що сама по собі обставина укладення кредитного договору пізніше договору факторингу не свідчить про неможливість чи недоведеність переходу права вимоги за таким кредитним договором згідно з договором факторингу.
Суд зауважує, що сторони договору протягом строку його дії не позбавлені можливості вносити відповідні зміни та доповнення до нього шляхом укладення додаткових угод, в т.ч. щодо предмету договору, його конкретизації та індивідуалізації, однак доказів такого позивачем суду не надано.
Реєстри прав вимог не є належними доказами внесення змін до умов договору, оскільки зі змісту п. 4.1 договору №28/1118-01 вони є документами, що засвідчують факт його виконання, а не додатковими угодами про внесення змін до договору.
Разом з тим, слушними є доводи сторони відповідача про те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу.
Так, пунктами 3.1.1 - 3.1.3 договору №28/1118-01 передбачено, що фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладення Додаткової угоди. Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого Реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладення Додаткової угоди. Фінансування сплачується Фактором на банківських рахунок Клієнта, зазначений у Розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок Клієнта.
Зі змісту норм глави 73 ЦК України убачається, що правова природа факторингу полягає у наданні фактором платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. Звідси, мета договору факторингу полягає саме у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (надання грошових коштів за плату), на відміну від договору цесії, метою якого є передача (відступлення) права вимоги.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово стверджував, що належними доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 та інші).
Суд констатує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження оплати як за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, так і за наступними договорами факторингу.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 вказував на те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Частинами першою, п'ятою і шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено у встановленому факту переходу права вимоги за Кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та, відповідно, наступних переходів права вимоги, які є похідними.
Суд відхиляє надану позивачем довідку за вих.№434954920/ФК від 02.12.2024, підписану директором ТОВ «Манівео» С. Сінченко, оскільки вона, за оцінкою суду, не є належним та допустимим доказом переходу за договором №28/1118-01 права вимоги, яке виникло за Кредитним договором.
Ураховуючи те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин переходу до Товариства права вимоги до відповідача за Кредитним договором, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не можна вважати належним позивачем у цій справі, оскільки його права відповідачем не порушені.
Відтак у задоволенні заявленого позову слід відмовити повністю.
У зв'язку з тим, що у позові відмовлено повністю, то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, понесені по справі судові витрати покладаються на позивача.
На підставі статей 207, 512 - 514, 525, 628, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 211, 244, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», місцезнаходження: вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, оф.10, м.Київ, 01024, ЄДРПОУ 43541163.
Представник позивача: адвокат Тараненко Артем Ігорович,адреса: вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 21, м.Київ, 02094, РНОКПП НОМЕР_2 .
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Представник відповідача: адвокат Вихівська Тетяна Володимирівна, адреса: площа Петрушевича, буд.3, офіс №233, РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя: В. А. Наумчук