Справа № 464/6901/24
пр.№ 2-др/464/6/25
25.02.2025 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.,
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові заяву
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати,
Представник позивача у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики - адвокат Бельдій Н.В. звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі та солідарного стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16700 грн. 00 коп.
Заяву мотивує тим, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11 лютого 2025 року задоволено позов ОСОБА_3 . Однак, при прийнятті рішення суд не вирішував питання про судові витрати, які були понесені позивачкою при розгляді цієї справи, а саме, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16700 грн.
Сторони та їх представники в судове засідання не з'явились, хоча повідомлялись про таке належно та вчасно, про причини неявки не повідомили. Представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала клопотання про розгляд справи у їх відстуності.
У зв'язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно із вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали заяви про ухвалення додаткового рішення та матеріали цивільної справи №464/6301/24, приходжу до наступного висновку.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11 лютого 2025 року під головуванням судді Беспальок О.А. задоволено позов ОСОБА_3 задоволено, стягнено солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 24 червня 2022 року у розмір 623943 грн. 60 коп. та 8416 грн. 37 коп. сплаченого судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
10 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та адвокатом Бельдій Н.В. укладено договір про надання юридичної (правової) допомоги №10/09/1 (а.с.14).
До позову долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №1160, виданого 09 листопада 2018 року відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Бельдій Н.В., про те, що вона має право на зайняття адвокатською діяльністю, на підставі рішення КДКА Львівської області №5 від 26 жовтня 2000 року (а.с.15).
Окрім того, адвокатом Бельдій Н.В. до справи надано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_3 , на підставі договору про надання правничої допомоги №10/09/01м від 10 вересня 2024 року у Сихівському районному суді м.Львова (а.с.16).
На підтвердження вимог заяви адвокатом Бельдій Н.В. надано акт №1-10/09/01 від 14 лютого 2025 року, відповідно до якого нею надано ОСОБА_3 частково надання послуг по Договору про надання юридичної допомоги №10/09/1 від 10 вересня 2024 року у наступному обсязі: складення позовної заяви - 8000 грн. (1 арк./1000 грн.), складення заяви про приєднання доказів - 1200 грн. (1 арк./600 грн.), участь адвоката у трьох судових засіданнях 31 жовтня, 26 грудня 2024 року, 11 лютого 2025 року - 7500 грн., а всього 16700 грн.
Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідачами не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною п'ятою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін.
Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частинах третій - п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У відповідності з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Подана позовна заява містить попередній (орієнтовний) розрахунок очікуваних витрат на правничу допомогу.
14 лютого 2025 року представник позивачки подала заяву, до якої додала копію квитанції до прибуткового касового ордера від 14 лютого 2025 року сплати 16700 грн. на підставі акту №1-01109/1.
Відповідачі не скористалися правом подати клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Таким чином, зважаючи на складність справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, враховуючи обсяг надання послуг та виконаних робіт адвокатом Бельдій Н.В., принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд прийшов до висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають до часткового задоволення, у розмірі 9000 грн.
Керуючись ст.ст. 133, 141, 270 ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивачки ОСОБА_1 - БЕЛЬДІЙ Наталії Володимирівни про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат задоволити.
Ухвалити додаткове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 9000 грн. витрат на правничу допомогу.
Додаткове рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Львівсвького апеляційного суду.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК