Єдиний унікальний номер: 378/95/25
Провадження № 2/378/99/25
"25" лютого 2025 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Скороход Т. Н.
за участю секретаря: Соколової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «Діджи Фінанс» з посиланням на те, що 3 квітня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» Сутковий О.М. подав заявку на отримання кредиту № 3172268. ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 3172268, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору відповідач отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, розміщеними на веб-сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору. На виконання умов договору ТОВ «Мілоан» на підставі платіжного доручення були перераховані відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок в розмірі 7300 грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання. 10.08.2021 згідно умов договору про відступлення прав вимоги № 06Т ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в розмірі 23833,97 грн., в тому числі 5287 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 17743,97 грн. - заборгованість за відсотками; 803 грн. - заборгованість за комісійними винагородами. Для захисту своїх прав позивач звернувся за професійною правничою допомогою, розмір гонорару якого становить 6000 грн..
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 23833,97 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн..
Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 28 січня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а. с. 59-60).
Представник позивача в судове засідання не прибув, ТОВ «Діджи Фінанс» в позовній заяві просить справу розглядати без участі представника (а.с. 2-8).
Відповідач в судове засідання не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (відповідно до трекінгу Укрпошти судова повістка вручена одержувачу (а.с. 67-69), про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав, з клопотаннями до суду не звертався.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, приходить до наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В судовому засіданні встановлено, що 3 квітня 2021 року ОСОБА_1 заповнив на сайті: miloan.ua анкету-заяву на кредит № 3172268 (а.с. 11).
03.04.2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3172268 (а.с. 28-31).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору про споживчий кредит кредитодавець зобов'язується на умовах визначених договором, на строк визначений в п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавця кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Пунктом 6. даного Кредитного договору встановлено порядок укладення договору, відповідно до якого кредитний договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в Особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальнику шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор(отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів), договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до вищевказаної анкети-заяви та п. 1.2. - 1.4. договору сума кредиту - 7300 грн.; кредит надається строком на 10 днів з 3 квітня 2021 року; термін (дата) повернення кредиту і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 13.04.2021.
Загальні витрати позичальника за кредитом відповідно до п. 1.5. договору включають загальну суму збору, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту складають 1898 грн. в грошовому виразі та 949 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 - 1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розору кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 9198 грн..
Відповідно до п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 803 грн., яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредитом одноразово.
Проценти за користування кредитом: 1095 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. договору).
Пунктом 1.6. договору встановлено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Продовження вказаного в п. 1.3. Договору строку кредитування може відбуватися на пільгових та стандартних (базових) умовах.
Пунктом 2.3.1.1 договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцеві надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua і є невідємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Відповідно до п. 2.3.1.2. Договору (пролонгація на стандартних базових) умовах - позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредиту нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до копії платіжного доручення 42999205 від 03.04.2021 (а.с. 35) ТОВ «Мілоан» 03.04.2021 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 7300 грн., призначення платежу: кошти згідно договору 3172268 (а.с. 35).
З наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної ТОВ «Мілоан» (а.с. 14), відповідачу з 04.04.2021 по 13.04.2021, з 15.04.1021 по 29.04.2021, з 30.04.2021 по 14.05.2021, з 16.05.2021 по 22.05.2021, 27.05.2021 по 01.06.2021 нараховувалися проценти відповідно до п. 1.5.2. за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, а 14.04.2021, 15.05.2021, з 23.05.2021 по 26.05.2021, з 02.06.2021 по 25.07.2021 - відповідно до п. 1.6. за стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Оскільки відповідач вчинив дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатив комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту відбулася пролонгація на пільгових умовах (з 15.04.2021 по 29.04.2021, з 30.04.2021 по 14.05.2021, з 16.05.2021 по 22.05.2021, з 27.05.2021 по 01.06.2021), відповідно до п. 2.3.1.1. договору.
14.04.2021, 15.05.2021, з 23.05.2021 по 26.05.2021 та з 02.06.2021 по 25.07.2021 відповідач, продовжуючи користуватися грошовими коштами, не вчинив жодних дій, передбачених п. 2.3.1.1 договору, тому за вказаний період (пролонгація на стандартних (базових) умовах) останньому були нараховані проценти відповідно до п. 1.6. договору за стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
З вказаної відомості про щоденні нарахування та погашення кредиту судом встановлено, що станом на 25.07.2021 розмір заборгованості за вказаним кредитним договором за період з 03.04.2021 по 25.07.2021, включно, становить 23833,97 грн., з яких 5287 грн. - борг по тілу, 17743,97 грн. - борг по відсотках, 803 грн. - борг по комісії (а.с. 14).
Надані розрахунки заборгованості за тілом кредиту, нарахованими процентами та комісією судом перевірено. Так, сума процентів нарахована у відповідності до відсоткової ставки, передбаченої договором та у межах строку кредитування.
Отже, відомість про щоденні нарахування та погашення кредиту, яка узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за цим договором.
Суд враховує, що такий розрахунок не спростовано відповідачем, та ним не надано суду свій контррозрахунок на суму боргу.
До позовної заяви позивачем також додано копії паспорта споживчого кредиту (а.с. 32зв.-33), який був підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
Таким чином, дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору про споживчий кредит № 3172268 від 03.04.2021 (а. с. 28-31).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з частиною першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 513 ЦК України).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (статті 517 ЦК України).
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-979цсі5.
10 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір відступлення прав вимоги №06Т, відповідно до якого кредитор ТОВ «Мілоан» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості) (а.с. 17-21).
Відповідно до п. 1.2. договору внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.
Права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (п. 6.2.3. договору).
На виконання п. 6.1. договору відступлення прав вимоги №06Т «ФК «Діджи-Фінанс» сплатило ТОВ «Мілоан» в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги кошти згідно договору, що підтверджується копіями платіжних інструкцій (а.с. 39-45).
Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржника (п. 6.2.4. договору).
Відповідно до витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги № 06Т від 10 серпня 2021 року, у вказаному додатку ОСОБА_1 значиться як боржник за кредитним договором №3172268 від 03.04.2021, сума заборгованості за яким - 23833,97 грн., з яких: 5287 грн. - сума заборгованості за тілом, 17743,97 грн. - сума заборгованості за відсотками, 803 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с. 13).
27.09.2024 ТОВ «ФК «Діджи-Фінанс» направило до відповідача досудову вимогу, в якій рекомендували сплатити заборгованість за кредитним договором (а.с. 37).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 23833,97 грн., яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь ТОВ « Діджи Фінанс».
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи
У позовній заяві позивач просив стягнути із відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» сплачений судовий збір в розмірі 2422,4 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ч.ч. 1,2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься у ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тобто діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі №925/1137/19).
У відповідності до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 134 ЦПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21.
Адвокат Стародуб І.В. представляла інтереси позивача ТОВ «Діджи Фінанс».
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача - адвокатом Стародуб І.В. на підтвердження витрат ТОВ «Діджи Фінанс» на правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги № 42649746 від 1 листопада 2024 року (а.с. 25-27), додаткової угоди №3172268 від 30.11.2024 до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 1 листопада 2024 року (а.с. 34), детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 30 вересня 2024 року (а.с. 16), акту № 3172268 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 листопада 2024 року (а.с. 10), відповідно до яких розмір гонорару за надання правничої допомоги становить 6000 грн., в тому числі правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 2250 грн., складання позовної заяви про стягнення заборгованості, в тому числі попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат - 3000 грн., формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 750 грн.. Вказані копії договору про надання правової допомоги № 42649746 від 1 листопада 2024 року, додаткової угоди № 3172268 від 30.11.2024 до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 1 листопада 2024 року, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 30 вересня 2024 року, акту № 3172268 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 листопада 2024 року визначають зміст та обсяг надання правової (правничої) допомоги клієнтові адвокатом, а також порядок оплати гонорару за надання правової (правничої) допомоги.
Відповідач ОСОБА_1 не ставив питання про зменшення витрат на правову допомогу через їх не співмірність зі складністю справи та наданих адвокатом послуг; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони.
Правові висновки щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності містяться у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року (справа № 910/4881/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням того, що судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог, у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою, заперечення відповідачки відсутні щодо їх розміру та обсягу, а відтак, суд доходить висновку щодо наявності підстав для їх стягнення.
Таким чином, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 205, 207, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 628, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3172268 від 03.04.2021 у розмірі 23833 (двадцять три тисячі вісімсот тридцять три) гривні, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження: 07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1 код ЄДРПОУ: 42649746).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено 25 лютого 2025 року.
Суддя Т. Н. Скороход