Справа № 372/2579/23
Провадження № 2-71/25
29 січня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Потабенко Л.В.,
при секретарі Водолазській Т.Ю.
за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , законний представник ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про визначення порядку користування майном, що є спільною частковою власністю,
У червні 2023 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 в якому просила визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільній частковій власності позивача та відповідача по частці кожному, шляхом виділення позивачу житлової кімнати №6 площею 18.9 квадратних метри, відповідачу житлової кімнати площею 18.2 квадратних метри. У загальному користуванні сторін залишити кухню площею 8.7 квадратних метри, ванну кімнату площею 2.7 квадратних метри, вбиральню площею 1.2 квадратних метри, коридор площею 9.7 квадратних метри та стягнути понесені судові витрати.
27.05.2024 року позивачем було збільшено розмір заявлених позовних вимог в яких позивач просила вселити ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; встановити порядок користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 виділивши ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_6 в користування житлову кімнату №6 площею 18.2 квадратних метри з балконом 2.7 квадратних метри, у загальному користуванні сторін залишити кухню площею 8.7 квадратних метри, ванну кімнату площею 2.7 квадратних метри, вбиральню площею 1.2 квадратних метри, коридор площею 9.7 квадратних метри, а також зобов'язати відповідача ОСОБА_4 законним представником якого є ОСОБА_5 не чинити позивачу ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_6 перешкод у користуванні виділеній їй житловій кімнаті АДРЕСА_3 площею 18.2 квадратних метри та балкону площею 2.7 квадратних метри в квартирі АДРЕСА_1 , а також стягнути понесені судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 березня 2020 року по справі № 372/331/20 (провадження № 2-852/20) Обухівським районним судом Київської області ухвалено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано. За час перебування в шлюбі, 25 березня 2013 року, сторони придбали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі продажу ВТЕ № 018715 від 25.03.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Головкіною Я.В. Обухівського районного нотаріального округу Київської області, Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 27340432000), технічним паспортом. Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.01.2020 року, видану виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області, за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані три особи: ОСОБА_7 1985 року народження, ОСОБА_6 2013 року народження, ОСОБА_6 2016 року народження. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25.05.2020 року у справі №372/736/20 позовну заяву задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_5 нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Виділено 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_8 із майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та стягнуто понесені судові витрати. На протязі тривалого часу позивач і відповідач не можуть прийти до спільної думки та можливості вирішення питання в досудовому порядку щодо подальшої долі квартири, досягти згоди щодо подальшого порядку користування спільним майном з відповідачем не можливо, після розлучення на протязі останніх трьох років він проживає в квартирі одноособово, а тому позивач була змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
06.09.2023 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
05.10.2023 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення боргу по оплаті житлово-комунальних послуг.
11.10.2023 року судом постановлено ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви відповідачу.
06.12.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
30.04.2024 року судом постановлено ухвалу про заміну неналежного відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5
05.08.2024 року судом постановлено ухвалу про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору по справі орган опіки та піклування Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача частково визнала позовні вимоги, а саме не заперечила щодо визначення порядку користування квартирою шляхом виділення кімнат сторонам, однак просила виділити відповідачу житлову кімнату більшої площі, а позивачу залишити у користування кімнату меншої площі.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, заяв та клопотань на адресу суду не подавав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду . Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, вислухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі зареєстрованого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з Державним Центром розвитку сім'ї, про що зроблено актовий запис № 2105.
02 березня 2020 року по справі № 372/331/20 (провадження № 2-852/20) Обухівським районним судом Київської області ухвалено рішення, яким шлюб розірвано.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області, актовий запис № 123 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області, актовий запис № 140.
За час перебування в шлюбі, 25 березня 2013 року, сторони придбали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 27340432000) та технічним паспортом.
Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , вона складається з: 1-а кімната- 18,9 кв.м., 2-а кімната - 18,2 кв.м., кухня - 8,7 кв.м., ванна кімната - 2,7 кв.м., вбиральні(поєднаної)- 1,2 кв.м., коридору - 9,7 кв.м. Загальна площа квартири складає 62,1 кв.м. з житловою площею 37,1 кв.м.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 27.10.2020 року №5742475, видану виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області, позивач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25.05.2020 року у справі №372/736/20 позовну заяву задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_5 нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Виділено 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_8 із майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та стягнуто понесені судові витрати.
Дані обставини встановлені у зазначеному рішенні суду, а тому відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
26.05.2021 року позивачка зареєструвала своє право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
10.01.2022 року позивачка ОСОБА_3 направила ОСОБА_5 письмову пропозицію щодо досудового врегулювання спору щодо володіння майном.
Згідно талону-повідомлення єдиного обліку №8122 від 05.07.2023 року Обухівського РУП ГУ НП в Київській області прийнято і зареєстровано заяву ОСОБА_3 такого змісту: 24.06.2023 року о 13:29 год. надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 24.06.2023 року о 13:29 год. за адресою: АДРЕСА_4 , заявниця повідомила, що не може потрапити в квартиру, де проживає її колишній чоловік ОСОБА_5 , який на місці події відсутній. Квартира після розлучення розділена між подружжям.
Відповідно до висновку Обухівського РУП ГУ НП в Київській області від 06.11.2023 року, зазначається, що до них звернулась ОСОБА_3 , яка не може потрапити до квартири що за адресою АДРЕСА_2 , оскільки її колишній чоловік ОСОБА_5 , змінив замки у вхідних дверях даної квартири не попередив її, та не надав другий екземпляр ключів. В ході спілкування ОСОБА_5 , повідомив що проживає з новою дружиною, і щоб їх не турбувала ОСОБА_3 , змінив замки. Заявниці рекомендовано було звернутись до суду для вирішення спору.
ІНФОРМАЦІЯ_3 , народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .
08.11.2023 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_9 , яка є законним представником свого малолітнього сина ОСОБА_4 договір дарування 1/2 частки у праві власності на квартиру, зареєстрований в реєстрі за № 1348, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Хафусовою В.В., за яким безоплатно передав у власність ОСОБА_4 законним представником якого є ОСОБА_9 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Судом встановлено, та визнається сторонами те, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя та належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , на праві спільної часткової власності в рівних частках по 1/2 частці.
08.11.2023 року ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_4 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №363/928/16-ц (провадження №61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі №750/11539/18 (провадження №61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі №644/5579/19 (провадження №61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі №761/44705/19 (провадження №61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі №719/637/20 (провадження №61-11437св21).
Оскільки сторони у позасудовому порядку не дійшли згоди та не домовилися про порядок користування житлом (приміщенням квартири), то такий порядок встановляється судом.
З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, технічні характеристики житлового приміщення та положення чинного законодавства, суд вважає що запропонований позивачем варіант встановлення порядку користування квартирою є допустимим з урахуванням спільного проживання неповнолітніх дітей, та не буде порушувати право власності другого співвласника.
При цьому, враховуючи відсутності добровільної домовленості між сторонами про порядок користування спільним майном, суд вважає за доцільне та справедливе встановити запропонований позивачем порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , а саме виділити ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_6 в користування житлову кімнату №6 площею 18.2 квадратних метри з балконом 2.7 квадратних метри. У загальному користуванні сторін залишити кухню площею 8.7 квадратних метри, ванну кімнату площею 2.7 квадратних метри, вбиральню площею 1.2 квадратних метри, коридор площею 9.7 квадратних метри.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 02 грудня 2010 року, поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зав'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ст. 358 ЦК України).
Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини 2 статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
А тому враховуючи викладене, та те що судом встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, співвласником якого вона є, а саме не впускає до квартири, змінив замки, не надає ключ від вхідних дверей, дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_4 , не чинити позивачу ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 , та ОСОБА_6 перешкоди у користуванні виділеній їй житловій кімнаті АДРЕСА_3 площею 18.2 квадратних метри та балкону площею 2.7 квадратних метри в квартирі АДРЕСА_1 , то в її задоволенні слід відмовити, оскільки позивачем не доведено що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні виділеною кімнатою.
Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1073 гривня 60 копійок в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст.4-13,17,18,263,265,273 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , законний представник ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про визначення порядку користування майном, що є спільною частковою власністю, задовольнити частково.
Встановити порядок користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 виділивши ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 в користування житлову кімнату №6 площею 18.2 квадратних метри з балконом 2.7 квадратних метри. У загальному користуванні сторін залишити кухню площею 8.7 квадратних метри, ванну кімнату площею 2.7 квадратних метри, вбиральню площею 1.2 квадратних метри, коридор площею 9.7 квадратних метри.
Вселити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 , законний представник якого ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1073 грн. 60 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , законний представник якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області адреса: Київська область, Обухівський район, м. Українка , пл. Шевченка, буд. 1
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
Суддя Л.В. Потабенко