Справа № 369/3920/24
Провадження № 2/369/1822/25
Іменем України
03.02.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Пінкевич Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності,
встановив:
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду із позовною заявою про визнання права власності. Свої вимоги мотивував тим, що він та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки загально площею 0,1301 га в АДРЕСА_1 . Але при реєстрації права власності державним реєстратором допущено помилку та зареєстровано його права як ціле - 1, а не як частка від загального розміру майна. Дана обставина порушує його права та він позбавлений можливості вільно розпоряджатись своїм майном. У позасудовому порядку усунути дану розбіжність не має можливості.
Просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 0,07га земельної ділянки, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 0,1301га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:002:0037, площею 0.07 га. згідно державного акту на право приватної власності серії ЯЕ № 973397 виданого 29.12.2007 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 29 квітня 2024 року відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
01.07.2024 року через канцелярію Києво-Святошинського районного суду надійшов зустрічний позов від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 0,1301 га в АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3222485901:01:002:0037. Частину своєї ділянки площею 0,07га нею продано і на даний час вона належить ОСОБА_1 . При реєстрації права власності державним реєстратором допущено помилку та зареєстровано право власності на частину земельної ділянки як ціле - 1, а не як частка від загального розміру майна. Дана обставина порушує її права та вона позбавлена можливості вільно розпоряджатись своїм майном. У позасудовому порядку усунути дану розбіжність не має можливості.
Просила суд визнати за ОСОБА_2 право власності на 601/1301 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:002:0037, площею 0.0601 га згідно державного акту на право приватної власності серії ЯЕ № 973397 виданого 29.12.2007 року.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року зустрічний позов прийнято до провадження та об'єднано разом з первісним позовом в одне провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року підготовче судове засідання у справі закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Подала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, подані позови підтримала.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги первинного позову та зустрічного позову підлягають задоволенню в повних обсягах, виходячи з наступних підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
При розгляді справи судом встановлено, що 24 вересня 2013 року відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління у м. Києві складено акт державного виконавця про проведені прилюдні торги при примусовому виконанні виконавчого листа № 2 - 132 виданого 20.09.2011 року Святошинським районним судом м. Києва при стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал банку» боргу.
На відповідних прилюдних торгах реалізовано частину земельної ділянки площею 0,07 га яка розташована по АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.05.2008 року зареєстрованому в реєстрі № 1174 та посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкрабляк К.П.
При складені акту державним виконавцем не було враховано, що реалізована земельна ділянка, площею 0.07 га. відповідно до вищевказаного Договору купівлі-продажу від 26.05.2008 року становить частину земельної ділянки площею 0.1301 га з кадастровим номером 3222485901:01:002:0037, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
На звернення ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві щодо внесення відповідних змін до акту державного виконавця листом № 60537 від 07.07.2023 року Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві повідомив про відмову у виправленні помилки здійсненої державним виконавцем у складеному 24.09.2013 році акті державного виконавця про проведенні прилюдні торги у виконавчому провадженні № 29504989 з примусового виконання виконавчого листа № 2-132 виданого 20.09.2011 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал банк» боргу, посилаючись на знищення відповідних документів виконавчого провадження.
Рішенням 9-тої сесії 1-ше пленарне засідання У-го скликання Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району за № 60 від 02.08.2007 року та території Петропавлівсько-Борщагівка сільської ради Києво-Святошинського району Київської області по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 було надано земельну ділянку у власність, загальною площею 0,1301 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видано державний акт на право власності земельну ділянку серії ЯЕ № 973397 від 29 грудня 2007 року присвоєно кадастровий номер 3222485901:01:002:0037.
26.05.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, а саме земельної ділянки площею 0,07 га., яка становить часту земельної ділянки розташованою за адресом: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:002:0037.
В подальшому ОСОБА_3 передав частку земельної ділянки 3222485901:01:002:0037 в іпотеку згідно договору про іпотеку б/н, 26.06.2008 року про що свідчить реєстраційний запис № 746819 інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Згідно акту державного виконавця про проведені прилюдні торги від 24.09.2013 року було реалізовано з прилюдних торгів земельну ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:002:0037 площею 0,07 га. на виконання виконавчого листа № 2-132 виданого 20.09.2011 року Святошинським районним судом м. Києва.
13.10.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було видано ОСОБА_1 свідоцтво про проведення прилюдні торги у якому вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:002:0037 площею 0,07 га. про, що здійснено державну реєстрацію права власності в реєстрі речових прав 30.10.2013 року, розмір частки зазначено «1», замість 700/1301 частки в праві власності.
Реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:002:0037 з розміром частки «1» за ОСОБА_1 є діями, які спрямовані на не визнання права власності ОСОБА_1 на часту земельної ділянки площею 0,0601 га, що належить ОСОБА_2 .
Частка ОСОБА_2 у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:002:0037 складає 601/1301, а ОСОБА_1 700/1301.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно зі ст. 317 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Відсутність правовстановлюючого документа на квартиру створює об'єктивні перешкоди для реалізації прав власника позивачам.
Так, у постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 зазначається, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Крім того, одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18), зроблено висновок, що «добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків». Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 24 травня 2022 року по справі № 159/1519/21, від 18 травня 2022 року по справі № 303/7119/19.
Так, згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .
Враховуючи, що у поза судовому порядку відновити свої порушені права позивачі позбавлені можливості, а допущені помилки при реєстрації права унеможливлюють розпорядження правами власника, тому подані позови підлягають до задоволення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданих позовів.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності - задоволити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 601/1301 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:002:0037, площею 0.0601 га згідно державного акту на право приватної власності серії ЯЕ № 973397 виданого 29.12.2007 року.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 700/1301 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:002:0037, площею 0.07 га. згідно державного акту на право приватної власності серії ЯЕ № 973397 виданого 29.12.2007 року.
Інформація про учасників
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 03 лютого 2025 року
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ