Справа № 939/3209/24
Іменем України
24 лютого 2025 рокуселище Бородянка
Бородянський районний суд Київської області в складі: головуючого судді - Герасименко М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 травня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003792057, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 900,00 грн. 05 вересня 2022 року згідно умов договору факторингу № 556/ФК-22, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно договору факторингу розмір заборгованості ОСОБА_1 в зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту становить 25 246,69 грн, з яких: 5 900,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19 346,69 грн - заборгованість за відсотками. З огляду на вказані обставини, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року в розмірі 25 246,69 грн і понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
08 січня 2025 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач вважає позов безпідставним і необґрунтованим, оскільки позивач посилається на договір № 10003792057 від 21 травня 2021 року за яким минув строк позовної давності, який встановлюється у три роки. В зазначеному договорі вказано, що первинний строк кредиту становить 30 календарних днів, а тому розрахунок позивача щодо заборгованості є недійсним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Крім того, позивачем не надано доказів здійснення операції, що передбачає переказ на рахунок отримувача визначеної у договорі суми коштів, які б відповідали Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, яка діяла станом на 21 травня 2021 року. Також вказав, що досудову вимогу він не отримував, оскільки не проживає за вказаною у ній адресою. З огляду на вказані обставини, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року, а судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, у разі часткового задоволення позову.
15 січня 2025 року до суду від представника позивача ТОВ «Діджи Фінанс» - Чуприни К.В. надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що кредитний договір № 10003792057, укладений між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і відповідачем 21 травня 2021 року, а тому трьох річний строк загальної позовної давності спливав би 21 травня 2024 року, однак, враховуючи продовження строків позовної давності на строк дії карантину з 11 березня 2020 року та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року, позивачем не пропущений строк позовної давності за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року й до цього часу, а тому доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, протягом якого останній мав право пред'явити даний позов, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Також зазначено, що відповідач отримав кредит на суму 5 900 грн, строком на 30 днів, з первинною процентною ставкою у розмірі 1,14% в день, базовою процентною ставкою в розмірі 2,14% в день. Згідно графіку розрахунків останній термін повернення платежів у загальному розмірі 8 926,70 грн - 20 червня 2021 року. Позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього за договором виникла заборгованість в загальному розмірі 25 246,69 грн. Оскільки відповідачем не була повернута сума кредиту в розмірі 5 900 грн, то нарахування процентів за вказаним договором у розмірі 19 346,69 є правомірним. Відповідач розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості, в цілому заперечивши позовні вимоги. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму та розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, відповідач не заявив, доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеному кредитним договором, ані перед первісним кредитором, ані перед новим кредитором також не надав. За весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до боржника. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, нараховану первісним кредитором. Позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним договором, тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань. Крім того представник вказала, що факт перерахування коштів на картковий рахунок позичальника підтверджується доданою до позову копією листа АТ «ПУМБ» за № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього. Також зазначила про те, що доводи відповідача про те, що досудова вимога ним не була отримана не заслуговують на увагу, оскільки досудове врегулювання спору є правом, а не обов'язком позивача, який добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. З огляду на зазначене, представник просила задовольнити позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 21 травня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено електронний договір - спеціальні умови № 10003792057 до договору кредитної лінії № 9841 від 21 травня 2021 року, який підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 900,00 грн, строком кредитування 30 днів до 20 червня 2021 року, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,71% в день; загальна вартість кредиту становить 8 926,70 грн і складається із: 5 900,00 грн - сума кредиту, 3 026,70 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 27-33, 42-44, 46, 105, 113, 114).
Обставини щодо укладення вказаного договору визнаються сторонами, а тому не підлягають доказуванню у відповідності до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 556/ФК-22, за умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року в розмірі 25 246,69 грн з яких: 5 900,00 грн - заборгованість за тілом, 19 346,69 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 47-52, 56).
Відповідно розрахунку заборгованості за період з 21 травня 2021 року по 27 лютого 2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року становить 25 246 гривень 69 копійок (а.с. 35-36).
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до ОСОБА_1 з досудовою вимогою Вих. № 3204119777-АВ від 30 жовтня 2023 року про погашення заборгованості в розмірі 25 246,69 грн у термін до 30 листопада 2023 року (а.с. 53).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на те, що факт підписання сторонами договору № 10003792057 від 21 травня 2021 року та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 5 900,00 грн не спростований, а тому суд вважає вказаний договір укладеним і що між сторонами досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов вказаного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений у договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 900,00 гривень.
Вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і відповідачем договору № 10003792057 дана фінансова установа надала позичальнику кредит, а останній зобов'язувався повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк кредитування - 30 днів з 21 травня 2021 року, тобто до 20 червня 2021 року (а.с. 27-33).
Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування - 30 днів, тобто до 20 червня 2021 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Зі змісту договору № 10003792057 від 21 травня 2021 року вбачається, що відповідач отримав кредит у розмірі 5 900,00 грн, строком кредитування 30 днів до 20 червня 2021 року, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,71% в день; загальна вартість кредиту становить 8 926,70 грн і складається із: 5 900,00 грн - сума кредиту, 3 026,70 грн - проценти за користування кредитом.
Відповідно розрахунку заборгованості за період з 21 травня 2021 року по 27 лютого 2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року становить 25 246 гривень 69 копійок (а.с. 35-36).
Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом у межах строку кредитування у визначеному договорі розмірі 3 026 гривень 70 копійок.
За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З огляду на те, що відповідачем хоча й зазначено у відзиві про те, що строк позовної давності за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року минув, проте ним не заявлено вимогу про застосування строків позовної давності, а тому за відсутності відповідної заяви суд позбавлений можливості розглянути питання щодо позовної давності.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, оскільки відповідач умови вказаного кредитного договору належним чином не виконував, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, то суд вважає за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року в розмірі 8 926 гривень 70 копійок, яка складається із: 5 900,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3 026,70 грн - заборгованість за відсотками в межах строку кредитування 30 днів з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01 квітня 2024 року, додаткової угоди № 10003792057 від 16 вересня 2024 року до вказаного договору, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М. від 16 вересня 2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000,00 гривень (а.с. 20-26).
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1 060,80 грн (3 000,00 грн х 35,36% : 100%).
Також, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути на відшкодування витрат по сплаті судового збору 856,51 грн, виходячи з розрахунку: 8 926,70 грн (розмір задоволених позовних вимог) х 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору) : 25 246,69 грн (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Оксі Банк», МФО: 325990) заборгованість за кредитним договором № 10003792057 від 21 травня 2021 року в розмірі 8 926 (вісім тисяч дев'ятсот двадцять шість) гривень 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на відшкодування витрат по сплаті судового збору 856 (вісімсот п'ятдесят шість) гривень 51 копійку і витрати на правничу допомогу в розмірі 1 060 (одна тисяча шістдесят) гривень 80 копійок.
В іншій частині в позові відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 24 лютого 2025 року.
СуддяМ.Герасименко