Справа № 585/4917/24
Номер провадження 2/585/125/25
20 лютого 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді - Євтюшенкової В.І.,
з участю секретаря судового засідання - Зубко К. В.,
розглянув у залі судових засідань у порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні справу № 585/4917/24, провадження № 2/585/125/25.
Позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
предмет спору: поділ спільного сумісного майна подружжя.
Представник позивача - ОСОБА_3 , який діє на підставі Довіреності від 21 січня 2025 року, зареєстрованої в реєстрі за № 31.
Представник відповідача - адвокат Менько Дмитро Дмитрович, який діє на підставі Довіреності від 09 грудня 2024 року.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 21.09.2013 року вони з відповідачем уклали шлюб. Під час шлюбу на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.11.2015 року, посвідченого державним нотаріусом Роменської міської ДНК Совою С. М. за реєстровим № 1-1550, ними було придбано квартиру за АДРЕСА_1 , житловою площею 23,6 кв. м, загальною площею 37,1 кв. м. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15.02.2022 року шлюб між ними розірвано. Отже, квартира АДРЕСА_1 є їхньою з відповідачем спільною сумісною власністю. Тому просить визнати за ним право власності на частку вищевказаної квартири в порядку поділу майна подружжя.
Представником відповідача - адвокатом Меньком Д. Д. подано відзив на позов, в якому зазначає, що частково заперечуючи проти позову, його довірительниця вважає за необхідне зазначити, що спірна квартира була придбана не за спільні сумісні кошти, а за кошти, які були їй надані її матір'ю після продажу квартири, яка була успадкована нею після смерті її матері. За спільні сумісні кошти сторонами лише було здійснено ремонт квартири, її облаштування. У той же час, не зважаючи на фактичне придбання спірної квартири за кошти, належні його довірительниці, вона не має достатніх доказів для спростування презумпції спільності права власності на спірну квартиру, тому зустрічний позов про визнання спірної квартири її особистою приватною власністю не подається. Позивач звернувся до суду з метою поділу неподільної речі - квартири, яка розташована на першому поверсі одноповерхового житлового будинку, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 23,6 кв.м, загальною площею 37,1 кв.м. Відповідачкою визнається, що спірна квартира є неподільною, оскільки вона не може бути переобладнана у дві окремі квартири з дотриманням мінімальних вимог щодо технічних характеристик однокімнатних квартир. Спільне користування сторін спірною квартирою є неможливим з огляду на характер взаємовідносин між ними. Відповідач зазначає, що у 2019 році позивач покинув спірну квартиру і пішов жити до матері за адресою: АДРЕСА_2 . Коли у вересні 2020 року відповідачка разом з сином виїхала до Іспанії для його лікування, позивач повернувся до спірної квартири і проживав у ній до того часу, поки відповідач у 2022 році не звернулася до суду з позовом про розірвання їх шлюбу. Після ухвалення у лютому 2022 року рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, позивач пішов проживати в іншу сім'ю за адресою: АДРЕСА_3 , де проживає на даний час. Його довірительниця зацікавлена у визнанні за нею права особистої приватної власності на спірну квартиру, так як після завершення лікування за кордоном її сина, який є особою з інвалідністю першої групи, має намір повернутись разом з сином на проживання до спірної квартири, оскільки іншого власного житла для проживання з ним не має.
З огляду на зазначене, враховуючи факт придбання спірної квартири за особисті кошти відповідачки, її ремонт за спільні сумісні кошти подружжя, відповідач пропонує позивачу врегулювати спір шляхом сплати йому грошової компенсації за його частку у праві власності на спірну квартиру в межах наявних у неї можливостей в розмірі 3500 доларів США. У разі згоди позивача на отримання грошової компенсації за його частку на спірну квартиру, спір може бути вирішено шляхом укладення між сторонами мирової угоди на запропонованих умовах (а.с. 24-25).
Позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що викладені представником відповідача у відзиві на позовну заяву доводи, що квартира АДРЕСА_1 , придбана за особисті кошти ОСОБА_2 є безпідставними. Вказана квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти подружжя і тому є їх спільною сумісною власністю. Він є інвалідом ІІІ-ої групи, пенсіонером по інвалідності, та не має іншого житла і за суму компенсації, яку пропонує ОСОБА_2 , собі житло придбати не зможе. Не згодний на отримання грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності. Тому підтримує позовні вимоги та просить визнати за ним право власності на частку кватири № 1 в будинку АДРЕСА_4 , житловою площею 23,6 кв. м, загальною площею 37.1 кв. м, в порядку поділу майна подружжя (а.с.38-41).
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 підтримали позов, посилаючись на викладені в ньому обставини.
ОСОБА_1 пояснив суду, що є інвалідом ІІІ-ої групи, тому сплатити компенсацію не може. За ті кошти, що йому пропонує сторона відповідача він також не зможе придбати житло. До того ж грошові кошти на компенсацію на депозит ОСОБА_2 не внесені. Хоче отримати компенсацію в розмірі 11000 доларів.
Представник відповідача - адвокат Менько Д. Д. проти задоволення позову не заперечував з огляду на те, що відповідач пропонувала позивачу компенсацію в розмірі 5500 тисяч доларів США, проте він не погодився, хоча ця сума перевищує половину вартості спірного майна. Відповідач ОСОБА_2 на даний час перебуває за кордоном у зв'язку з лікуванням сина.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
04 грудня 2024 року справу прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання (а.с.20).
24 січня 2025 року судом закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.48).
Інші процесуальні дії передбачені п.3 ч.3 ст. 265 ЦПК України судом не застосовувались.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
З рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області у справі № 585/52/22 (2/585/204/22) від 15 лютого 2022 року вбачається, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 21 вересня 2013 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно прізвища: чоловіку - « ОСОБА_5 », дружині - « ОСОБА_6 ». Вказаним рішенням суду розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 вересня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ромни реєстраційної служби Роменського міськрайонного управління юстиції Сумської області, актовий запис № 302. Рішення суду набрало законної сили 18.03.2022 року (а.с.9-10).
Відповідно договору купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Совою С. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1550, ОСОБА_7 (продавець) передала у власність (продала) ОСОБА_2 (покупець) квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 23,6 кв. м, загальною площею 37,1 кв. м. Продаж квартири вчинений за 68000 грн. 00 коп., які отримані продавцем від покупця до укладення договору (а.с.6-7).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48273083 від 24.11.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 1-1550, виданого 24.11.2015 року, зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с.8).
Відповідно звіту про оцінку майна, наданого ФОП ОСОБА_8 (сертифікат об'єкта оціночної діяльності ФДМУ № 316/2023 від 31.05.2023 р.) оціночна вартість двокімнатної житлової квартири за адресою: АДРЕСА_5 , з урахуванням основних факторів, умов та обмежень цивільно-правового і соціально-економічного характеру, на дату оцінки, без урахування ПДВ та без ринкової вартості земельної ділянки складає 285300 грн. 00 коп. (а.с.13-15).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 664938, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності - загальне захворювання. Висновок про умови та характер праці - протипоказані виражені психоемоційні навантаження. Рекомендаційні заходи щодо відновлення працездатності - нагляд і лікування у онколога нефролога (а.с.42).
Відповідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (3 грп. Загальне захворювання) (а.с.43).
З досліджених судом доказів та встановлених на їх підставі обставин вбачається, що між сторонами склалися правовідносини, щодо поділу спільного майна подружжя, які регулюються Сімейним кодексом України та Цивільним кодексом України.
Норми права, застосовані судом
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Згідно ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України обумовлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК (2947-14) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК (435-15), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до п.30 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
Мотиви суду.
Проаналізувавши обставини справи, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд виходить з того, що сторони придбали спірну квартиру у період шлюбу за спільні кошти, тому воно відповідає критерію спільного майна подружжя, та відповідно кожен із подружжя має право на частину такого майна, виходячи із презумпції рівності часток.
Відповідачем, на яку покладено тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції сумісної спільності майна подружжя, не надано суду доказів, які б вказували на те, що спірне майно було набуте під час шлюбу з ОСОБА_1 , але за кошти, які належали їй особисто.
Суд визнає ідеальні частки сторін у майні, що було придбано ними під час перебування у шлюбі, без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат, позивач не ставить.
Також судом застосовані норми процесуального права, передбачені ст. ст. 17,18, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України.
Суд вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 23,6 кв. м, загальною площею 37,1 кв. м, в порядку поділу майна подружжя.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складене 25 лютого 2025 року.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. І. Євтюшенкова