нп 2/490/926/2025 Справа № 490/9621/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 лютого 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
30 жовтня 2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернулось до суду з вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №P51.13040.004613915 від 04.12.2018 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, згідно якого відповідачу було надано кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24460 грн.
ПАТ «Ідея-Банк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № P51.13040.004613915 від 04.12.2018 року відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 19.12.2023 року виникла заборгованість у розмірі 49 743,96 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту - 16414,11 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 11356,95 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 21972, 90 грн.
Тому, просив суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості в розмірі 49 743,96 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 3028 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28000 грн.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.11.2024 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Учасникам справи було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутністю клопотання будь-якої із сторін про інше.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. В прохальній частині позовної заяви зазначає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача та винесення заочного рішення.
У відповідності до ст.174,178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У відповідності дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК Українипередбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №P51.13040.004613915 від 04.12.2018 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, згідно якого відповідачу було надано кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24460 грн.
У відповідності до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Стаття 526 ЦК України регламентує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Встановлено, що позивачем належно виконано умови договору, видано відповідачу грошові кошти, обумовлені в договорі.
Стаття 1048 ЦК України регламентує, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності зіст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до вимогст. 1052 ЦК Україниу разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.
Банк свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок № НОМЕР_1 .13040.004613915 надавши кредитні кошти в розмірі 24460 грн. в межах кредитного ліміту, строком на 30 місяців.
19.12.2023 року між АТ "Ідея Банк" та ТОВ "Оптіма Факторинг" укладено договір факторингу №19/12-2023
22.12.2023 року між ТОВ "Оптіма Факторинг" та ТОВ "ФК "Профіт Капітал" був укладений договір факторингу №22/12/2023 , до умов якого ТОВ "ФК "Профіт Капітал" прийняв права вимоги.
Частиною першоюстатті 1077 Цивільного кодексу Українипередбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Судом встановлено, що відповідачем не виконувалися умови кредитного договору в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 19.12.2023 року виникла заборгованість у розмірі 49 743,96 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту - 16414,11 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 11356,95 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 21972, 90 грн.
В свою чергу, нормоюст.625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, уст.625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Проаналізувавши положення ст. ст. 11,15,16, 202, 205, 207, 525, 526, 610, 611, 612, 625,626, 629,639, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит», ст.1 Закону України «Споживче кредитування», правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, а також те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором від 04.12.2018 року, ПАТ "ІдеяБанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості не зверталося та відступило своє право вимоги до відповідача на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.
Також суд дійшов висновку, що відповідач в порушення умов кредитного договору не виконав зобов'язання по сплаті кредиту та відсотків, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 49 743,96 грн., так він порушив вимоги ст.ст.526, 530 ЦК України відповідно до яких зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений договором строк.
Таким чином, відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів, що призвело до невиконання взятих на себе зобов'язань.
Зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, заборгованості за відсотками.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 28 000 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано договірпро надання правничої допомоги №02-24 від 01.07.2024 року між ТОВ "Фінансова Компанія "Профіт Капітал" та Адвокатським об'єднанням "Правовий курс".
Згідно акту №1 прийому-передачі наданої правової допомоги віід 05.09.2024 року по кредитному договору №P51.13040.004613915 від 04.12.2018 року сума, на яку було надано правничу допомогу ТОВ "ФК" "Профіт Капітал" становить 7000 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 28 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 7000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України"Просудоустрій істатус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись ст.4,5,10-13,18,76-81,83,141,258,264,265,273,352,354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» , заборгованість за кредитним договором №P51.13040.004613915 від 04.12.2018 в сумі 49 743,96 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту - 16414,11 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 11356,95 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 21972, 90 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.А. Гуденко