490/8230/24
нп 2/490/696/2025
(З А О Ч Н Е)
24 лютого 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва
в складі головуючого судді - Чулуп О.С.,
при секретарі судових засідань - Ребрини Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулосьдо судуз позовомв якомупросить стягнутиз відповідачазаборгованість закредитними договорами.В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем не були виконані взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 11016 грн. за кредитним договором № 267472 від 03.02.2022 року.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03.02.2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту відповідно до якого останній отримав у позику кошти в розмірі 6000 грн. та зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у день закінчення строку позики та сплатити відсотки за користування коштами в розмірі 1,90 % в день. Строк кредиту - 37 днів.
29.02.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 29022024, згідно умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаними в Реєстрі боржників.
Згідно з статті 6, частини першої статті 627 та частини першої статті 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин першої, другоїстатті 639ЦК України договірможе бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційнихсистем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021у справі №524/5556/19 дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України або ГК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовимідентифікатором, визначеними цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису (при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або сім-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Як вбачається з матеріалів справи, договори про надання фінансового кредиту зі сторони відповідача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Умовами наведених договорів сторони погодили, що кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
За умовами договорів кредит надається шляхом його переказу на рахунок позичальника та сума коштів вважається наданою в день здійснення банківського переказу Товариством, від цього починається перебіг строку оплати.
Відповідно достатті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першоїстатті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьоїстатті12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторонаповинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
В даному випадку при зверненні до суду позивач не надав доказів на підтвердження перерахування первісним кредитором на рахунок відповідача кредитів у вказаному в договорах розмірах.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Вказане відповідає висновку Верховного Суду, наведеного в постанові від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).
Зі змісту договорів про надання фінансового кредиту неможливо встановити на який саме рахунок позичальника та яким чином був перерахований фінансовий кредит. При зверненні до суду з позовом позивачем не надано виписок з рахунку первісного кредитора або інших платіжних документів, які б підтверджували перерахування коштів позичальнику та користування останнім ними.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки будь - яких доказів отримання відповідачем грошових коштів позивач не надав, а факт укладення з відповідачем договорів фінансового кредиту не є достатньою підставою для стягнення зазначеної позивачем заборгованості.
Керуючись ст. ст.4,19,141-142,200,263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя