Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2150/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохоров С.А.
секретар судового засідання Кончаренко В.Ю.
за участю:
ОСОБА_1 - не з'явилвся
арбітражний керуючий - не з'явився
АТ "Універсал Банк" - не з'явився
ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" - Мотальова - не з'явився
розглянувши заяву ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" вх. №31353 від 13.12.2024 з грошовими вимогами до боржника у справі
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1
керуючий реструктуризацією:
арбітражний керуючий Барішевський Олексій Валерійович
До Господарського суду Харківської області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність в якій вона просить суд призначити керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Барішевського Олексія Валерійовича (св. №864 від 19.06.2013).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 21.06.2024 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/2150/24 та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2025:
1. Відкрито провадження у справі про неплатоспроможність громадянки України - ОСОБА_1 (боржниця), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
2. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
3. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
4. Призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Барішевського Олексія Валерійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №864 від 19.06.2013).
5. Встановлено арбітражному керуючому основну грошову винагороду у розмірі п'яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен місяць виконання повноважень керуючого реструктуризацією з виплатою такої винагороди на умовах угоди від 14.06.2024, укладеної ОСОБА_1 та арбітражним керуючим Барішевським Олексієм Валерійовичем.
6. Встановлено керуючому реструктуризацією боржника строк до 25.12.2024 для подачі до Господарського суду Харківської області відомостей про результати розгляду вимог кредиторів (письмові нормативно-обґрунтовані пояснення по кожному з кредиторів, витяги з державних реєстрів заборон щодо майна боржника, а також, при наявності, письмові заперечення боржника щодо вимог кредиторів), а також доказів повідомлення кредиторів про дату проведення попереднього засідання суду.
8. Встановлено строк проведення керуючим реструктуризацією виявлення, складання опису майна боржника (інвентаризації) та визначення його вартості до 25.12.2024.
9. Встановлено керуючому реструктуризацією боржника строк для підготовки та подання до Господарського суду Харківської області плану реструктуризації боргів боржника до 15.01.2025.
10. Встановлено керуючому реструктуризацією боржника строк для підготовки та подання до Господарського суду Харківської області звіту про результати перевірки декларацій боржника до 10.01.2025.
11. Попереднє засідання господарського суду призначено на "20" січня 2025 р. о(б) 11:30 год.
Також вказаною ухвалою від 25.11.2024 вжито заходів для забезпечення вимог кредиторів в порядку ст. 118 Кодексу України з процедур банкрутства шляхом заборони боржниці - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ): укладати правочини (договори) щодо отримання позик; розпоряджатися нерухомим майном, наявним у власності; виїзд за кордон.
25.11.2024 було оприлюднено на офіційному веб-порталі Судової влади України (веб-сайті Верховний Суд) оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання неплатоспроможним надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" (вх. №31353 від "13" грудня 2024 р.) з грошовими вимогами до боржниці - ОСОБА_1 в розмірі 62 402.00 грн, та 4 844.80 грн судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Так, згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи, що заява відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства та подана в межах строків, встановлених ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття заяви до розгляду судом було призначено її до розгляду в попередньому засіданні суду.
Керуючим реструктуризацією грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" відхилені, відповідно до повідомлення №23/12-1 від 23.12.2024.
В судове засідання 24.02.2025 учасники справи не з'явилися.
Вирішуючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП." з грошовими вимогами до боржниці, дослідивши матеріали справи, суд виходитв з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником.
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
Приписами ч.1 ст. 46 цього Кодексу передбачено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч.1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Крім того, суд вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16)
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (Постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови ВСУ: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови ВСУ: від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
Як було вказано вище, до суду від ТОВ "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.Груп" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника, в які заявник просить визнати грошові вимоги у розмірі 62 402,00 грн.
Підставою подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника стала наявність заборгованості, яка складається з заборгованості в сумі 62 402,00 (15 000 грн тіло кредиту, 41 668,00 грн відсотки за користування, 4 900,00 грн проценти за порушення грошового зобов'язання та 814,00 грн комісія за надання кредиту), яка виникла перед кредитором на підставі договору факторингу №04092024 від 04.09.2024 р.
Кредитор зазначає, що 17.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Незалежні Фінанси» (далі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 2959049 (далі - Кредитний договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію.
У відповідності до п. 1.2. Кредитного Договору сума кредиту становить 15000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності.
Кредитор зазначає, що ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» свої зобов'язання за договором виконало, надало Боржнику грошові кошти у розмірі 15000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку боржника № НОМЕР_2 (котрий Боржником було вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті).
04.09.2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» було укладено Договір факторингу № 04092024 (далі - Договір факторингу), відповідно до якого ТОВ ««ФК «Незалежні Фінанси» відступило своє право вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за Кредитним договором № 2959049.
Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 04.09.2024 до Договору факторингу, ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 62402,00 грн., з яких:
15000,00 грн. - сума заборгованості за тілом (основна сума боргу);
41688,00 грн. - сума заборгованості по процентам за користування;
4900,00 грн. - сума процентів за порушення грошового зобов'язання згідно п. 4.1, 4.2 Кредитного договору;
814,00 грн. - комісія за надання кредиту.
За таких обставин заявник вважає, що він набув право вимоги до боржника і загальна сума кредиторських вимог становить 62402,00 грн за договором кредиту №2959049, з яких: 15000,00 грн. - сума заборгованості за тілом (основна сума боргу); 41688,00 грн. - сума заборгованості по процентам за користування; 4900,00 грн. - сума процентів за порушення грошового зобов'язання згідно п. 4.1, 4.2 Кредитного договору; 814,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Проте, надаючи оцінку фактичним обставинам спірних правовідносин з урахуванням доказів, які були подані кредитором до його заяви, суд зазначає наступне.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 № 675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положення ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію": "Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору."
Відповідно до п.12 ч.1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію": Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до статті 207 ЦК України павочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З системного аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що в разі укладення електронного договору з використанням одноразового ідентифікатора, суб'єкт електронної комерції, що пропонує укласти договір має надіслати іншій стороні електронного правочину одноразовий ідентифікатор (алфавітно-цифрову послідовність) засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі. В даному випадку, суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір є Позикодавець - ТОВ "ФК "Незалежні фінанси".
Досліджуючи подані Кредитором докази суд приходить до висновку, що заява про грошові вимоги до боржника та інші подані кредитором документи до заяви не містять доказів передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Незалежні фінанси" позичальнику - Беняш В.Д. одноразового ідентифікатору, який відповідно до п. 6 ч. 1. ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" має являти собою дані у вигляді алфавітно-цифрової послідовності.
На підставі поданих Кредитором доказів, суд позбавлений можливості в повній мірі встановити чи було направлено Боржнику одноразовий ідентифікатор для укладення договору, якого тексту та змісту був ідентифікатор та яким чином суд може перевірити чинність електронно-цифрового підпису Позичальника.
Суд приходить до висновку, що кредитором не доведено належність одноразового ідентифікатору «534506» саме Беняш В.Д. та відповідно не доведено факту підписання договору №2959049 від 17.04.2024 року на зазначених в ньому умовах та всіх додатків до нього.
Крім того, суд зазначає, що згідно з п. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У такому випадку, відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, суд вказує, що доказами прав нового кредитора у зобов'язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України).
Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі №904/9428/21.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З доданого до матеріалів справи акту прийому-передачі документів за договором факторингу №04092024 від 04.09.2024 вбачається що первісним кредитором передано фактору в електронному форматі договори з боржниками та інформацію згідно реєстру прав вимог №1.
В свою чергу доказів отримання від первісного кредитора первинних документів, які підтверджують передачу коштів за договором позики до суду надано не було.
Отже, як підтверджується матеріалами справи, ТОВ "ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП" не отримало первинних бухгалтерських документів щодо проведення господарської операції з надання коштів у позику за договором №2959049 від 17.04.2024 року.
При цьому, суд критично ставиться, як до доказу перерахування коштів, до поданого до заяви бланку платіжного доручення №36132620 від 17.04.2024 на суму 15 000 грн, оскільки останнє не містить відмітки банку про здійснення операції про перерахування цих коштів, на ньому відсутня печатка банку, відсутня відмітка про дату надходження та дату виконання платіжного доручення.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 23.09.2021 № 910/866/20, від 21.10.2021 у справі № 913/479/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, виписки з особових рахунків є документом, оцінивши який, суд міг би зробити висновки про реальне виконання кредитного договору, однак таких виписок ні з рахунку первісного кредитора ні з рахунку боржника до суду надано не було, як не було надано і будь-яких інших доказів, які б могли вказувати на факт переррахування коштів або надання їх у будь-який інший спосіб боржнику.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заявником не надано належних доказів на підтвердження господарської операції з надання коштів боржниці у позику за договором №2959049 від 17.04.2024 року, а тому відхиляє заявлені грошові вимоги.
Керуючись статтями 2, 45-47, 113, 122, 124-127 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 13, 14, 74-79, 86, 234-235 Господарського процесульного кодексу України,
Відхилити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" (заява вх. №31353 від "13" грудня 2024 р.) до боржниці - ОСОБА_1 в розмірі 62 402,00 грн заборгованості повністю.
Ухвалу направити розпоряднику майна, боржнику, кредитору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 24.02.2025.
Ухвала не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
Суддя Прохоров С.А.