65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/605/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., розглянувши позовну заяву за вх.суду№624/25 від 19.02.2025р.
за позовом: Приватного підприємства «Астарта Агро» (вул. Троїцька, буд. 27, Запоріжжя, Запорізька область, 69063)
до відповідачів: 1.Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991, Російська Федерація), 2.Публічного акціонерного товариства «Алроса» (вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирненський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація); 3. Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії» (вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), 4. Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ» (пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), 5. Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (вул. Воздвиженка, буд. 10, м. Москва, вн. тер. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), 6. Публічного акціонерного товариства «Камаз» (пр-кт Автозаводський, буд. 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), 7. Публічного акціонерного товариства «Нафтова компанія «Роснєфть» (наб. Софійська, буд. 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), 8. Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро» (вул. Дубровинського, буд. 43, стр. 1, Краснорськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), 9. Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» (наб. Пресненська, буд. 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація)
про стягнення 96 843,26 долари США
Приватне підприємство «Астарта Агро» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Алроса», Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Камаз», Публічного акціонерного товариства «Нафтова компанія «Роснєфть», Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро», Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» про стягнення 96 843,26 долари США в рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією та окупацією частини території України.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі даного позову до Господарського суду міста Києва, з огляду на наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України), в тому числі і територіальну.
В силу частини першої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма ст. 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб'єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.
Відповідно до ч.3 ст.45 ГПК України, відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Проте, будь-які докази на підтвердження наявності зареєстрованого у РФ права власності на території Одеської області позивачем суду надані не були.
Натомість, 08.10.1999р. Постановою Кабінету Міністрів України №1871 було затверджено Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про умови розміщення та обслуговування дипломатичних представництв України в Російській Федерації і Російської Федерації в Україні та Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації стосовно розміру, термінів та порядку компенсації вартості нерухомості, яка взаємно передається для розміщення дипломатичних представництв України в Російській Федерації та Російської Федерації в Україні, підписану 19.11.1998р.
Статтею 2 Угоди від 19.11.1998р. визначено, що Українська сторона надає право власності Російській стороні на будинки, розташовані за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
Відповідно до ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої 21.03.1964р. функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, у представництві акредитуючої держави в державі перебування, а також у захисті держави перебування інтересів акредитуючої держави і її громадян в межах, допустимих міжнародним правом.
Таким чином, як майно РФ, так і останнє зареєстроване місцезнаходження посольства РФ, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні, знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, а, отже, розгляд даного спору відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду міста Києва.
Крім того суд зазначає, що як вбачається з відомостей наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з аналогічним позовом до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, який був залишений без розгляду на підставі заяви позивача.
Оскільки предметом позову у даному спорі визначено саме грошові кошти, які позивач вважає своїми збитками, а отже цей спір не є спором з приводу нерухомого майна, а стосується лише грошових коштів, тому він повинен розглядатися за правилами підсудності, визначеними ст. 27 ГПК України, а саме за місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 ГПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Враховуючи викладене, передача справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
В силу вимог ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі “Устименко проти України» (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі “Zand v. Austria» від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін “судом, встановленим законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що матеріали позовної заяви Приватного підприємства «Астарта Агро» до відповідачів Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Алроса», Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Камаз», Публічного акціонерного товариства «Нафтова компанія «Роснєфть», Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро», Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» про стягнення 96 843,26 долари США підлягають направленню для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Керуючись п.п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву за вх. №624/25 від 19.02.2025р. Приватного підприємства «Астарта Агро» до відповідачів Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Алроса», Публічного акціонерного товариства «Аерофлот-Російські Авіалінії», Публічного акціонерного товариства «Банк «ВТБ», Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Камаз», Публічного акціонерного товариства «Нафтова компанія «Роснєфть», Публічного акціонерного товариства «Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро», Публічного акціонерного товариства «Транснєфть» про стягнення 96 843,26 долари США, передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Суддя К.Ф. Погребна