23 січня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/993/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, е-mail: o.savchenko@fenix-agro.com; код ЄДРПОУ 44540408) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» (55274, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6; e-mail: alternat83@gmail.com; код ЄДРПОУ 32390326) про стягнення заборгованості в сумі 691524,50 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» про стягнення неустойки та штрафу за порушення строків поставки товару за договором поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. в загальній сумі 691524,50 грн., в т.ч. пені в сумі 20353,00 грн., штрафу в сумі 661171,50 грн., та збитків в сумі 10000,00 грн., посилаючись на наступне.
27.06.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» було укладено договір поставки зерна № 33-1729-Ф, за змістом пункту 1.1 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію врожаю 2024 року, а саме ріпак в кількості 300 тон (+/- 10% за вибором покупця), попередня ціна за 1 т. без ПДВ - 16228,07 грн.; попередня ціна за 1 т. з ПДВ - 18500,00 грн.; попередня вартість товару без ПДВ - 4868421,00 грн.; попередня загальна вартість товару з ПДВ - 5550000,00 грн.
Як вказує позивач, посилаючись на п.п. 2.1 - 2.4 договору, строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа. Датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Перехід права власності, а також ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару відбувається в момент відвантаження товару в транспортний засіб та передання товару покупцеві (пп. 2.1.2 договору). Поставка відбувається на умовах FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6 (п. 2.2 договору). Постачальник зобов'язується завантажити транспортний засіб покупця в день зазначений у заявці, проте не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспортного засобу в місце поставки (пп. 2.4.3 договору). Постачальник зобов'язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товарно-транспортній накладній. У разі відмови постачальника щодо такої відмітки, часом прибуття транспортного засобу є час, визначений перевізником (пп. 2.4.4 договору).
Позивач зазначає, що згідно з п. 3.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на умовах: 15% попередня оплата товару на підставі виставленого рахунку постачальника; залишок вартості товару без ПДВ покупець оплачує постачальнику по факту завантаження відповідної партії товару у транспортний засіб; 14% вартості партії товару покупець оплачує постачальнику протягом 5 банківських днів від дати реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН.
За ствердженням позивача, 28.06.2024 покупцем у безготівковій формі було здійснено перерахування грошових коштів попередньої оплати у сумі 747770,00 грн. на рахунок постачальника. Відтак, позивач вважає, що виконав обов'язок в частині оплати товару.
Позивач вказує, що пунктом 8.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання. Після підписання цього договору всі попередні переговори та листування щодо предмету даного договору вважаються недійсними.
Також позивач стверджує, що протягом дії договору відповідачем неодноразово нехтувались заявки позивача, у зв'язку з чим останнім на адресу відповідача було направлено листи-претензії від 08.07.2024 та від 15.07.2024 р.
Як стверджує позивач, з 10.07.2024 р. по 24.07.2024 р. зобов'язання відповідача, передбачене п. 1.1. договору виконано частково, поставку товару здійснено у розмірі 180 тон 870 кг, що підтверджується видатковими накладними № 21 від 10.07.2024, № 22 від 11.07.2024 р. та № 30 від 18.07.2024 р. та товарно-транспортними накладними до них: ТТН №№ 20 та 131 від 10.07.2024 р., №№ 3, 4, 5 від 11.07.2024 р. та №№ 1 та 2 від 18.07.2024 р.
Наразі позивач стверджує, що 24.07.2024 на електронну адресу, зазначену в договорі, було направлено електронного листа з заявкою на поставку залишку об'єму товару. Для здійснення перевезення товару між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Персей-Логістик» було укладено договір № Л-1027 від 25.01.2024 р. На підставі специфікації №ТКЗ-022006 від 23.07.2024 та заявки № ЗНР-224791 від 24.07.2024 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, 24.07.2024 ТОВ “Персей-Логістик» здійснено подачу авто (реєстраційний номер авто: НОМЕР_1 , МАМ, реєстраційний номер причіпа: НОМЕР_2 , самоскид) для завантаження ріпаку, за адресою завантаження: Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Повне найменування вантажовідправника ТОВ “Альтернатива», код ЄДРПОУ 32390326. Проте, на територію відповідача автотранспортний засіб не було допущено, посадовими особами відповідача відмовлено у завантажені поданого автотранспортного засобу, про що було зроблено відмітку у товарно-транспортній накладній № 24 від 24.07.2024 р. та складено акт про відмову від завантаження транспортного засобу. Факт подачі транспортних засобів під завантаження підтверджується даними GPS -трекера о 14:00 24.07.2024 р., залишене місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024 р.
Позивач зазначає, що 25.07.2024 на адресу відповідача направлено лист-претензію №25/07 з вимогою виконати у повному обсязі зобов'язання щодо поставки товару, передбачені умовами договору поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 року та здійснити поставку ріпаку у кількості 119 т. 130 кг +/- 10% за вибором покупця по ціні 18500,00 грн. за 1 т з ПДВ на умовах поставки FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Разом з тим, за ствердженнями позивача, відповідь на направлену позивачем претензію отримано не було, товар не поставлено. Відтак, позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 року поставку товару здійснив не в повному обсязі, чим прострочив виконання зобов'язання, адже останнім днем виконання зобов'язання відповідачем по поставці товару було 25.07.2024, тому, починаючи з 26.07.2024, було порушено право позивача.
Наразі позивач посилається на п. 5.5. договору, за яким у разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує на користь покупця неустойку в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен календарний день прострочення поставки, а у випадку прострочення поставки понад 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 30% відсотків від вартості непоставленого у строк товару. Також позивач вказує, що в п. 5.10. сторони договору домовились у письмовій формі про збільшення позовної давності, а саме до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність у три роки.
Відтак, позивачем за порушення відповідачем строку поставки товару за договором поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 року, а саме ріпаку у кількості 119 тон 130 кг нараховано неустойку з 26.07.2024 по 07.08.2024 (13 днів) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня на суму 20353,00 грн. За прострочення поставки понад 10 календарних днів, відповідачу нараховано штраф в розмірі 30% відсотків від вартості непоставленого у строк товару на суму 661171,50 грн.
Крім того, позивач посилається на п. 5.8. договору, яким визначено, що збитки, завдані постачальником покупцю, стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
Як вказує позивач, внаслідок протиправної поведінки відповідача позивачу було завдано збитків у розмірі 10000,00 грн., що є витратами позивача по залученню ТОВ “Персей-Логістик» для перевезення товару. Позивач вважає вказану суму додатковими витратами (вартість додаткових робіт), які лягли на позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем власного зобов'язання щодо поставки товару.
Як стверджує позивач, відповідач є сільськогосподарським підприємством, основним видом діяльності якого є 01.11 - «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». Згідно з відкритими реєстрами відповідач орендує 392 земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також має у власності 7 транспортних засобів. Згідно з фінансовою звітністю відповідача за 1 квартал 2024 року відповідачем отримано прибуток у розмірі 781300,00 грн., а отже він є платоспроможним.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.08.2024 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/993/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 16.09.2024 р. о 12:00.
03.09.2024 р. від представника позивача - Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 16.09.2024 р. о 12:00, та у подальших судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 10498/24).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2024 р. у справі №915/993/24 задоволено клопотання представника позивача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 16.09.2024 р. о 12:00, та в усіх наступних засіданнях суду у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
13.09.2024 від представника відповідача - Вялової І.М. надійшло клопотання про перенесення судового засідання (вх. № 10980/24), яке обґрунтовано неможливістю прибуття в підготовче засідання по справі № 915/993/24, призначене на 16.09.2024 о 12:00, оскільки представник зайнятий в іншій судовій справі № 479/892/24.
16.09.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11032/24), згідно з яким відповідач вказує, що твердження позивача є безпідставними та наведені в позові обставини не відповідають фактичним обставинам справи, відтак відповідач повністю не погоджується з обставинами, викладеними позивачем щодо заявок на поставку залишку об'єму товару в зазначений ним час та узгодження дати завантаження і стверджує, що мала місце відмова в завантаженні товару.
Відповідач зазначає, що 27.06.2024 року між ним та позивачем було укладено договір поставки зерна №33-1729-Ф, згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію врожаю 2024 року, в кількості 300 тон +/- 10% за вибором покупця, за попередньою ціною без ПДВ 16228,07 грн. за 1 тону, за попередньою ціною з ПДВ 18500 грн. за 1 тону, з попередньою вартістю 4868421,00 грн. без ПДВ, з попередньою вартістю 5550000,00 грн. з ПДВ. Згідно з п. 2.1 договору строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа.
Відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, зазначає про те, що позивачем не було виконано умови заявки-договору про надання точної і достатньої інформації щодо адреси завантаження, про що не було укладено додаткової угоди або нової заявки-договору, що у свою чергу унеможливило виконання заявок-договорів.
На думку відповідача, позивачем не було надано допустимих доказів на підтвердження того, що автомобілі перевізника прибули до пункту завантаження в час, зазначений ним у позові, і не були допущенні до завантаження у дату, погоджену сторонами у договорі та знаходилися по вул. Головченка, 6, с. Степківка, Первомайського району, Миколаївської області, Україна, як обумовлено сторонами. Також відповідач вважає, що не надано доказів, ким саме та за яких обставин не допущено автотранспортні засоби під завантаження, та яке відношення ці так звані посадові особи мають до відповідача та договірних зобов'язань сторін; надані докази позивачем на доведення зазначених ним обставин носять односторонній характер і не доводять вказаних обставин.
Відтак, відповідач вважає, що системний аналіз обставин справи та норм чинного законодавства свідчить про те, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не доведено, що внаслідок дій відповідача позивачу були заподіяні збитки у розмірі, визначеному позивачем. За ствердженням відповідача, позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено наявності усіх чотирьох складових, що є необхідними для прийняття рішення про відшкодування збитків, що, на його думку, зумовлює підстави для відмови у позові у частині стягнення збитків з відповідача.
Відтак, відповідач просив суд залишити без задоволення в повному обсязі позов про стягнення неустойки та штрафу за порушення строків поставки товару за договором поставки зерна №33-1729-Ф від 27.06.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2024 р. у справі №915/993/24 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» про перенесення судового засідання (вх. №10980/24 від 13.09.2024) та відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» (вх. № 11032/24 від 16.09.2024) повернуто без розгляду на підставі абз. 2 ч. 4 ст. 170 ГПК України.
Також ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2024 р. у справі № 915/993/24 відкладено підготовче засідання на 03.10.2024 р. з огляду на неявку у підготовче засідання відповідача.
17.09.2024 р. від представника позивача - Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 11112/24), в якій позивач підтримує позовні вимоги.
Так, позивач зазначає, що оскільки відповідач не зареєстрував електронний кабінет, відзив на позовну заяву відповідача підлягає поверненню без розгляду, а справа вирішенню за наявними матеріалами.
Позивач вважає аргументи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги при вирішенні даної справи, а доводи, викладені у відзиві, спрямовані лише на те, щоб уникнути законних вимог позивача, які ґрунтується на нормах цивільного та господарського законодавства. Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не було виконано умови заявки-договору про надання точної і достовірної інформації щодо адреси завантаження, про що не було укладено додаткової угоди або нової заявки-договору, позивач вказує, що згідно з п. 2.2. спірного договору сторони визначили умови поставки: - FCA (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Отже, на думку позивача, інформація щодо адреси завантаження була узгоджена сторонами безпосередньо в договорі і не потребувала укладання будь-яких додаткових угод або додаткового узгодження в заявках.
Позивач зазначає, що відповідно до п. 2.1 договору строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа. Відтак, 24.07.2024 позивачем на електронну адресу, зазначену в даному договорі, направлено електронного листа з заявкою на поставку залишку об'єму товару. Заявка позивача містила повний і вичерпний перелік інформації (дата завантаження; орієнтовний час прибуття автотранспортного засобу під завантаження; кількість товару; дані перевізника; тощо) необхідної для завантаження автотранспортного засобу.
Як стверджує позивач, на підтвердження факту відмови відповідача від здійснення поставки товару він надав: заявку на поставку залишку об'єму товару від 24.07.2024; договір перевезення Л-1027 від 25.01.2024; специфікацію № TRS022006 від 23.07.2024; заявку № SHP-224791 від 24.07.2024 на перевезення вантажу автомобільним транспортом; товарно-транспортну накладну № 24 від 24.07.2024; акт про відмову від завантаження транспортного засобу; дані GPS-трекера; лист-претензія №25/07 від 25.07.2024; акт надання послуг №643 від 30.07.2024; рахунок на оплату № 643 від 30 липня 2024 р. Позивач вважає, що надані ним докази в своїй сукупності засвідчують логічну та вірогідну поведінку позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача та його твердження зводяться лише до необґрунтованих, бездоказових заперечень.
03.10.2024 від ТОВ “Альтернатива» до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. № 11883/24), в якому заявник вказує про необхідність відповідачу часу для подання доказів та для залучення іншого адвоката.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2024 р. у справі № 915/993/24 відкладено підготовче засідання на 24.10.2024 р. з огляду на неявку відповідача.
16.10.2024 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12490/24), в якому відповідач заперечує проти заявленого позову.
16.10.2024 р. та 17.10.2024 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. №№ 12489/24, 12568/24).
18.10.2024 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС повторно надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12589/24), згідно з яким відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Так, відповідач зазначає, що позивачем не було надано допустимих доказів на підтвердження того, що автомобілі перевізника прибули до пункту завантаження в час, зазначений у позові, і не були допущені до завантаження у дату, погоджену сторонами у договорі, та знаходилися по вул. Головченка, 6, с. Степківка, Первомайського району, Миколаївської області, як обумовлено сторонами. Також позивачем не надано доказів, ким саме та за яких обставин не допущено автотранспортні засоби під завантаження та яке відношення ці так звані посадові особи мають до відповідача та договірних зобов'язань сторін. Відповідач стверджує, що надані позивачем докази на доведення зазначених ним обставин носять односторонній характер і не доводять зазначених ним обставин, тому з цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 р. у справі №915/993/24 поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 14.11.2024 р. об 11:00.
31.10.2024 р. від представника позивача - Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення з клопотанням про долучення доказів (вх. № 13352/24), згідно з якими позивач повідомляє щодо обставин укладення угоди з перевізником в межах виконання поставки за спірним договором № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. та просить долучити до матеріалів справи листування з фірмою-перевізником ТОВ «Персей-Логістик».
Також 31.10.2024 р. від представника позивача -Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів (вх. № 13353/24).
12.11.2024 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів (вх. № 14035/24).
Під час підготовчого засідання 14.11.2024 року судом задоволено клопотання представника позивача про поновлення строку на подання доказів та долучення наданих до додаткових пояснень доказів до матеріалів справи, про що постановлено протокольну ухвалу.
У підготовчому засіданні 14.11.2024 р. судом протокольно оголошено перерву до 25.11.2024 о 14:15 згідно з ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 14.11.2024 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2024 р. у справі №915/993/24 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 16.12.2024 р. о 10:30.
Так, у судовому засіданні 16.12.2024 р. за участю представника позивача судом протокольно оголошено перерву до 14.01.2025 р. о 13:35 згідно з ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою від 16.12.2024 р. повідомлено відповідача в порядку ст.ст. 120, 121 ГПК України.
14.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Цехотської Т.В. надійшла заява (вх. № 464/25) про перенесення судового засідання для надання часу на ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2025 р. у справі №915/993/24 відкладено розгляд справи на 23.01.2025 р. о 16:10, з огляду на клопотання представника відповідача.
16.01.2025 р. від представника позивача - Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 613/25), згідно з яким позивач просив застосувати до відповідача заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та стягнути в дохід державного бюджету. Так, на думку позивача, з моменту відкриття провадження у вказаній справі відповідач вчиняє дії, спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи, а саме: неодноразово здійснює заміну свого представника, а також не забезпечує явку (не з'являється) у судові засідання по справі. Позивач вважає, що вказані дії відповідача свідчать про зловживання останнім, як учасником судового процесу, процесуальними правами.
21.01.2025 р. від представника позивача - Джугана М.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 891/25), згідно з яким позивач просив розгляд справи № 915/993/24, призначений на 23.01.2025 о 16:10, здійснювати без участі представника позивача. Також позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та вважає їх доведеними належними доказами, що додані до позову.
23.01.2025 р. від представників відповідача - адвоката Цехотської Т.В. та Холод П.П. надійшли заяви (вх. №№ 1016/25 та 1055/25) про розгляд справи у відсутність сторони відповідача. Так, відповідач вказує, що повністю підтримує позицію, викладену у відзиві на позов, та вважає, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог, а тому вони задоволенню не підлягають.
Також 23.01.2025 р. від представників відповідача - адвоката Цехотської Т.В. та Холод П.П. надійшли заяви (вх. №№ 1036/25 та 1079/25), згідно з якою відповідач заперечує щодо задоволення клопотання позивача про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Так, відповідач зазначає, що оскільки неявка сторони відповідача була зумовлена об'єктивними причинами, зокрема відсутністю зареєстрованого у відповідача Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та незгодою позиції сторони відповідача з його представниками. Вважає, що відповідачем не вчинено жодних дій на перешкоду провадженню судочинства та вирішенню спору, а тому підстав для задоволення даного клопотання немає. Також відповідач вказує, що на його думку, необхідно враховувати поведінку сторони позивача, пов'язану з зловживанням прав з його сторони, через несвоєчасне подання доказів (разом з позовом), якому при подачі позову достеменно були відомі обставини та докази, які підлягали поданню ним при підготовці та подачі позову. Відтак, відповідач просить в задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача штрафу відмовити.
Крім того, 23.01.2025 р. від представника відповідача - Холод П.П. надійшли клопотання про зменшення розміру штрафу та пені (вх. №№ 1071/25 та 1083/25). Так, відповідач вказує, що позов не визнає в повному обсязі та вважає його необґрунтованим та недоведеним належними та допустимими доказами, при цьому вважає за необхідне заявити клопотання про зменшення розміру неустойки, у випадку коли суд дійде висновку про задоволення позовних вимог. Відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 15.02.2023 р. по справі № 920/437/22, вказує, що встановлені судом у справі №920/437/22 обставини, які були взяті до уваги, як підстави для зменшення судом заявленої до стягнення суми неустойки, а також розмір, до якого неустойка зменшена судом, мають індивідуальний для спірних правовідносин у вказаній справі, а тому оціночний характер. Відтак, наведені висновки, як у даній справі, так і у справі № 920/437/22, а також інші висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, на думку відповідача, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Як вказує відповідач, такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Відтак, відповідач зазначає, що оскільки, на його думку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем зобов'язань за договором та спричинення збитків, також не доведено, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов'язань за договором призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі, тому сума заявленої неустойки у вигляді суми штрафу та суми пені можуть бути зменшені судом, відповідач просить суд врахувати положення частини третьої статті 551 ЦК України про можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99%, а саме суми штрафу з 661171,50 грн. до 6611,71 грн. та суми пені з 20353,00 грн. до 2035,30 грн.
23.01.2025 р. від представника відповідача - Холод П.П. надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони відповідача (вх. № 1082/25), згідно з якою відповідач зазначає, що позов не визнає в повному обсязі та вважає його необґрунтованим та недоведеним належними та допустимими доказами, а тому просить позов про стягнення неустойки та штрафу за порушення строків поставки товару за договором поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. в загальній сумі 691524,50 грн., в т.ч. пені в сумі 20353,00 грн., штрафу в сумі 661171,50 грн., та збитків в сумі 10000,00 грн. залишити без задоволення в повному обсязі та справу слухати у відсутність відповідача та його представника на підставі матеріалів, наявних у справі, з врахуванням наданих стороною відповідача відзиву та заперечень.
У судове засідання 23.01.2025 р. представники сторін не з'явились. Так, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, водночас сторонами були подані відповідні заяви про розгляд справи за відсутності представників.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України, суд вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті з урахуванням заяв сторін про розгляд справи без участі їх представників.
Щодо клопотання представника позивача про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 16.01.2025 р. вх. № 613/25) суд зазначає наступне.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст.2 ГПК).
За приписами ч.1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлює виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.
Згідно зі ст. 131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Заходами процесуального примусу згідно ст. 132 ГПК України є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених цим Кодексом.
Суд зауважує, що процесуальним законодавством не передбачено застосування заходів процесуального примусу за клопотанням сторін у справі. Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення ухвали про застосування заходів процесуального примусу, що визначені ст. 131 ГПК України.
З огляду на норми процесуального законодавства суд зазначає, що метою для вжиття заходів процесуального примусу, зокрема, є спонукання осіб до добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами.
Відтак, наведені в клопотанні позивача доводи для застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу не є достатньою підставою для вжиття таких заходів.
Судом не було встановлено в діях відповідача фактів зловживання процесуальними правами, відсутні достатні докази вважати дії представників відповідача затягуванням розгляду справи. Суд вбачає у діях як позивача, так і відповідача активну процесуальну поведінку сторін у наданні суду заяв/клопотань та пояснень по суті спору, яка не суперечить завданню господарського судочинства.
За таких обставин, клопотання позивача про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу судом залишено без задоволення.
Розглянувши та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, господарський суд дійшов наступних висновків.
27 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» (постачальник) було укладено договір поставки № 33-1729-Ф, у відповідності до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію врожаю 2024 року (товар), а саме ріпак в кількості 300 тон +/- 10% за вибором покупця, попередня ціна за 1 т. без ПДВ - 16228,07 грн.; попередня ціна за 1 т. з ПДВ - 18500,00 грн.; попередня вартість товару без ПДВ - 4868421,00 грн.; попередня загальна вартість товару з ПДВ - 5550000,00 грн.
Згідно з п. 2.1 договору строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа.
Відповідно до п. 2.1.1 договору під «партією товару» сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна.
Підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 договору визначено, що датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Перехід права власності, а також ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару відбувається в момент відвантаження товару в транспортний засіб та передання товару покупцеві.
Умови поставки: FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6 (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником видаткової накладної відповідної партії товару на умовах поставки, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.4 договору при поставці кожної партії товару постачальник забезпечує:
- надання покупцю: оригіналу видаткової накладної (виписується датою поставки товару), належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, рахунок-фактуру на партію товару (пп. 2.4.1 договору).
- реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄДРПН) податкової накладної та/або розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у відповідності до вимог податкового законодавства (пп. 2.4.2 договору).
Постачальник зобов'язується завантажити транспортний засіб покупця в день, зазначений у заявці, проте не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспортного засобу в місце поставки (пп. 2.4.3 договору).
Постачальник зобов'язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товарно-транспортній накладній. У разі відмови постачальника щодо такої відмітки, часом прибуття транспортного засобу є час, визначений перевізником (пп. 2.4.4 договору).
Згідно з п. 3.1 договору ціна за 1 метричну тонну товару з ПДВ складає: 18500,00 грн. Загальна вартість товару з ПДВ складає: 5550000,00 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на умовах: 15% попередня оплата товару на підставі виставленого рахунку постачальника; залишок вартості товару без ПДВ покупець оплачує постачальнику по факту завантаження відповідної партії товару у транспортний засіб; 14% вартості партії товару покупець оплачує постачальнику протягом 5 банківських днів від дати реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН.
Пунктом 3.3 договору визначено, що сторони погодились, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється після отримання покупцем від постачальника документів відповідно до п.п. 2.4., 4.3. та здійснення постачальником дій із реєстрації податкових накладних, зазначених у п. 2.4. цього договору. У разі ненадання зазначених документів (та/або не здійснення дії) або неповного їх надання (та/або здійснення), покупець має право затримати оплату товару або здійснити часткову оплату товару із врахуванням суми збитків покупця.
Згідно з 5.1. договору у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України та/або цим договором.
Відповідно до п. 5.5 договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує на користь покупця неустойку в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен календарний день прострочення поставки, а у випадку прострочення поставки понад 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 30 % від вартості непоставленого у строк товару.
Пунктом 5.6 договору встановлено, що у разі затримки відвантаження товару в термін більше 24 години з моменту прибуття транспорту в місце поставки, постачальник зобов'язаний компенсувати покупцеві вартість понаднормового простою транспортного засобу у розмірі, що відповідає вартості транспортних послуг (простою), вказаних у відповідному рахунку-фактурі транспортної компанії (перевізника).
Відповідно до п. 5.8 договору збитки, завдані постачальником покупцю, стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
В п. 5.10. сторони договору домовились у письмовій формі про збільшення позовної давності, а саме до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність у три роки.
Цей договір набирає чинності здати його укладення і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині не виконаних зобов'язань - до повного їх виконання. Після підписання цього договору всі попередні переговори та листування щодо предмету даного договору вважаються недійсними (п. 8.1 договору).
Припинення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії (п. 8.2 договору).
Відповідно до п. 9.6 договору кожна із сторін договору несе повну відповідальність за правильність вказаних нею в даному договорі реквізитів: (місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів, електронної пошти, назви та організаційно-правової форми юридичної особи, статусу платника податків та іншого) та зобов'язується з дводенний строк з дати внесення змін в реквізити за допомогою електронної пошти повідомити про це іншу сторону, а у випадку неповідомлення, несе ризик настання пов'язаних з цим негативних наслідків.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем 28.06.2024 р. було здійснено перерахування грошових коштів попередньої оплати у сумі 747770,00 грн. на рахунок відповідача згідно з платіжною інструкцією № 578698131 з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 747770,00 грн. ПДВ (14%) 91831,40 грн.»;
Після внесення позивачем попередньої оплати згідно з умовами договору від 27.06.2024 № 33-1729-Ф відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 180 тон 870 кг на загальну суму 3346094,97 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № 21 від 10.07.2024 на поставку ріпака в кількості 50,23 тон на загальну суму 929254,99 грн. (у т.ч. ПДВ 114119,03 грн.);
- № 22 від 11.07.2024 на поставку ріпака в кількості 79,01 тон на загальну суму 1461684,99 грн. (у т.ч. ПДВ 179505,18 грн.);
- № 30 від 18.07.2024 на поставку ріпака в кількості 51,63 тон на загальну суму 955154,99 грн. (у т.ч. ПДВ 117299,74 грн.).
Також на підтвердження факту перевезення товару позивачем надано товарно-транспортні накладні № 20 та № 131 від 10.07.2024 р., №№ 3, 4, 5 від 11.07.2024 р. та №№ 1 та 2 від 18.07.2024 р.
В свою чергу відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату товару від 10.07.2024 р. № 16 на загальну суму 3346094,97 грн. (в т.ч. ПДВ 410923,95 грн.).
З наявних в матеріалах справи копій платіжних інструкцій вбачається, що позивачем була сплачена вказана сума в розмірі 3346094,97 грн. за поставлений товар, а саме окрім попередньої оплати позивачем здійснені наступні оплати:
- згідно з платіжною інструкцією від 10.07.2024 р. № 578698312 - на суму 509120,00 грн. з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 509120,00 грн. ПДВ (14%) 69523,51 грн.»;
- згідно з платіжною інструкцією від 11.07.2024 р. № 578698398 - на суму 795500,00 грн. з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 795500,00 грн. ПДВ (14%) 97692,98 грн.»;
- згідно з платіжною інструкцією від 18.07.2024 р. № 578698494 - на суму 795500,00 грн. з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 795500,00 грн. ПДВ (14%) 97692,98 грн.»;
- згідно з платіжною інструкцією від 25.07.2024 р. № 578698567 - на суму 87281,02 грн. з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. сума 87281,02 грн. ПДВ (14%) 10718,72 грн.»;
- згідно з платіжною інструкцією від 01.08.2024 р. № 578698657 - на суму 410923,95 грн. з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 410923,95 грн. ПДВ (14%) 50464,35 грн.».
Спір по вищенаведеним партіям поставки товару між сторонами відсутній.
Як свідчать матеріали справи, 24.07.2024 року о 09:38 позивач за допомогою електронної пошти на електронну адресу ТОВ “Альтернатива» (alternat83@gmail.com), вказану в договорі, направлено електронний лист про завантаження 24.07.2024 орієнтовно об 11:00 товару на авто, вказане в заявці, яку вкладено окремим файлом «Заявка_на_відвантаження_Фенікс_Грейн. pdf». При цьому суд зауважує, що в матеріалах справи міститься скріншот вказаного електронного листа з розгорнутою заявкою від 24.07.2024. Водночас, зі змісту вказаної заявки № SHP-224791 від 24.07.2024 вбачається, що позивач просив 24.07.2024 р. об 11:00 відвантажити ріпак у кількості 25,000 т в наступний автотранспорт: авто - НОМЕР_1 , марка - МАN, модель, тип - тягач; причіп - НОМЕР_2 , марка, тип- спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - самоскид -Е; водій - ОСОБА_1 ; посвідчення водія НОМЕР_3 ; отримувач - ТОВ “Фенікс Грейн», 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 44540408; пункт розвантаження: Одеська область, Одеський район, Одеса, Новотех-термінал, Митна площа.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, для здійснення перевезення товару між позивачем - ТОВ “Фенікс Грейн» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Персей-Логістик» було укладено договір № Л-1027 від 25.01.2024 р. На підставі специфікації №ТКЗ-022006 від 23.07.2024 та заявки № ЗНР-224791 від 24.07.2024 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, 24.07.2024 ТОВ “Персей-Логістик» здійснено подачу авто (реєстраційний номер авто: НОМЕР_1 , МАМ, реєстраційний номер причіпа: НОМЕР_2 , самоскид) для завантаження ріпаку, за адресою завантаження: Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Повне найменування вантажовідправника ТОВ “Альтернатива» (код ЄДРПОУ 32390326). Проте, як вказує позивач, на територію відповідача автотранспортний засіб не було допущено, посадовими особами відповідача відмовлено у завантажені поданого автотранспортного засобу, про що було зроблено відмітку у товарно-транспортній накладній № 24 від 24.07.2024 р. та складено акт про відмову від завантаження транспортного засобу. На підтвердження факту подачі транспортних засобів під завантаження позивачем до позову надано дані GPS-трекера о 14:00 24.07.2024 р., залишене місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024 р.
25.07.2024 о 09:35 позивач на електронну адресу ТОВ “Альтернатива» (alternat83@gmail.com), вказану в договорі, направив електронний лист, в якому нагадав, що у разі необґрунтованої відмови від завантаження згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. передбачені штрафні санкції. У вкладенні вказаного електронного листа окремим файлом додано «Лист претензія Альтернатива ТОВ нова 25.07.2024 pdf.». При цьому суд зауважує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б дозволили ідентифікувати зміст вкладеної в електронний лист заявки.
Водночас, з наданої до позову копії листа-претензії №25/07 від 25.07.2024, який був направлений відповідачу поштою, про що свідчать надані копії опису вкладення у цінний лист від 25.07.2024, накладної Укрпошти та фіскального чеку від 25.07.2024, випливає, що позивачем була пред'явлена відповідачу вимога виконати у повному обсязі зобов'язання щодо поставки товару, передбачені умовами договору поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024 року, та здійснити поставку ріпаку у кількості 119 т 130 кг +/- 10% за вибором покупця по ціні 18500,00 грн. за 1 т з ПДВ на умовах поставки FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. У вказаному листі позивач попередив, що у випадку невиконання відповідачем обов'язку по поставці товару у зазначені в договорі строки позивачем буде реалізоване право на застосування штрафних санкцій в розмірі, що передбачено договором. У випадку прострочення поставки товару понад 10 календарних днів постачальник буде зобов'язаний сплатити штраф 30% від вартості непоставленого у строк товару.
Разом з тим судом з'ясовано, що відповідь на направлену позивачем претензію відповідачем не було надано, також поставка ще партій товару не здійснювалась відповідачем, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Відтак, враховуючи те, що за умовами договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. відповідач був зобов'язаний поставити у період з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року ріпак в кількості 300 тон, а поставив станом на 25.07.2024 року лише 180 тон 870 кг, позивач здійснив нарахування штрафних санкцій за порушення строку поставки ріпаку у кількості 119 тон 130 кг вартістю 2203905,03 грн. (119,130 х 18500 грн.) згідно з п. 5.5 договору, у т.ч. пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період з 26.07.2024 по 07.08.2024 (13 днів), на суму 20353,00 грн. та штрафу в розмірі 30% відсотків від вартості непоставленого у строк товару на суму 661171,50 грн. за прострочення поставки понад 10 календарних днів, що заявлені до стягнення.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає про те, що позивачем не було виконано умови заявки-договору про надання точної і достатньої інформації щодо адреси завантаження, про що не було укладено додаткової угоди або нової заявки-договору, що у свою чергу унеможливило виконання заявок-договорів. При цьому, на думку відповідача, позивачем не було надано допустимих доказів на підтвердження того, що автомобілі перевізника прибули до пункту завантаження в час, зазначений ним у позові, і не були допущенні до завантаження у дату, погоджену сторонами у договорі та знаходилися по вул. Головченка, 6, с. Степківка, Первомайського району, Миколаївської області, Україна, як обумовлено сторонами. Також відповідач вважає, що не надано доказів, ким саме та за яких обставин не допущено автотранспортні засоби під завантаження, та яке відношення ці так звані посадові особи мають до відповідача та договірних зобов'язань сторін; надані докази позивачем на доведення зазначених ним обставин носять односторонній характер і не доводять вказаних обставин.
Досліджуючи питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором з поставки товару, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до пункту 5.5 договору у разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує на користь покупця неустойку в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен календарний день прострочення поставки. А у випадку прострочення поставки понад 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 30 % від вартості непоставленого у строк товару.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Питання застосування положень частини четвертої статті 231 ГК України було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі N 904/5770/18 (правовідносини між сторонами спору також з договору купівлі-продажу та внаслідок порушення відповідачем строків поставки спричинили наслідки звернення позивача з позовом про стягнення штрафу).
Зокрема, у наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань, встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі N 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі N 922/3548/19.
Також у постанові від 11.06.2024 у справі N 910/4263/22 Верховний Суд виснував, що в силу наведених вище положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Окрім наведеного, подібні за змістом висновки щодо застосування норми частини четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах стосовно означеного питання, сформовані також Верховним Судом у постановах від 17.09.2020 у справі N 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі N 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі N 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі N 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі N 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі N 910/21298/21, від 26.06.2024 у справі N 908/818/22, у яких розглядалися, серед іншого, вимоги про стягнення пені та штрафу за порушення виконання негрошового зобов'язання, розмір яких був встановлений умовами договору.
Суд враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі N 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі N 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі N 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі N 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі N 917/194/18).
Отже, передбачені в п. 5.5 договору такий набір санкцій як неустойка (за своєю суттю пеня) та штраф за порушення строку поставки узгоджується з нормами чинного законодавства.
Стаття 662 ЦК України визначає обов'язок продавця передати товар покупцеві. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1) Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Стаття 663 ЦК України передбачає строк виконання обов'язку передати товар. Відповідно до ч. 1 досліджуваної статті продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У ст. 664 ЦК України визначається момент виконання обов'язку продавця передати товар. Відповідно до ч. 1 наведеної статті Кодексу обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У ч. 2 ст. 664 ЦК України визначено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до п. 2.1 договору строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. При цьому сторони погодили, що товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа.
Пунктом 2.2 спірного договору сторони погодили, що умови поставки: FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6.
Частиною четвертою статті 265 ГК України визначено, що сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Отже, суб'єкти господарської діяльності мають можливість укладати договори, використовуючи при цьому і правила Інкотермс - Правила Міжнародної торгової палати з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі в редакції 2010 року (далі по тексту - Інкотермс-2010), які почали застосовуватися у світі з 01.01.2011 р.
В даному випадку, сторони погодили, що основні умови поставки товару визначаються ними відповідно до базисних умов поставки FCA, передбачених Інкотермс-2010 (Інкотермс-2010. Правила ICC з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі. Офіційний переклад на українську мову та текст англійською мовою Інкотермс 2010 Міжнародної торгової палати. / пер. з англійської ТОВ "Асоціація експортерів і імпортерів "ЗЕД". К.:Асоціація "ЗЕД", 2011. 266 с.)
Відповідно до ст. А4 умов поставки FCA («франко-перевізник») Інкотермс-2010 продавець зобов'язаний поставити товар перевізнику або іншій особі, які призначені покупцем, в узгодженому пункті, якщо такий є, в названому місці в узгоджену дату або в межах узгодженого періоду.
Пункт (а) ст. А4 умов поставки FCA передбачає, що поставка вважається здійсненою, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, якщо названим місцем є площі продавця.
Таким чином, виконання продавцем свого зобов'язання поставити товар шляхом його передачі перевізнику обумовлено вчиненням з боку покупця дій щодо призначення такого перевізника та фактичного надання відповідного транспортного засобу під завантаження.
В той же час, в розділі В умов поставки FCA визначені обов'язки покупця за договором, серед яких, зокрема, зобов'язання покупця за власний рахунок укласти контракт (договір) перевезення товару з названого місця поставки (ст. В3).
Відповідно до ст. В7 умов поставки FCA покупець також зобов'язаний повідомити продавцю:
а) найменування перевізника чи іншої особи, які призначені, як передбачено статтею А4, протягом достатнього часу для надання продавцю можливості поставити товар відповідно до зазначеної статті;
в) де це необхідно, обраний час в межах узгодженого періоду для поставки, коли перевізник чи призначена особа прийматиме товар;
с) вид транспорту, який має використовуватись призначеною особою; та
d) пункт прийняття поставки в межах названого місця.
Суд звертає увагу, що зазначені умови передбачають здійснення вказаного повідомлення зі сторони покупця "протягом достатнього часу для надання продавцю можливості поставити товар", тобто виконання відповідного обов'язку покупця має передувати в часі стосовно подальших дій продавця по передачі товару перевізнику.
В будь-якому випадку, виконання продавцем свого зобов'язання поставити товар шляхом його передачі перевізнику неможливе до призначення покупцем відповідної особи (перевізника) шляхом укладення з ним договору перевезення та повідомлення продавця про найменування такого перевізника відповідно до ст. ст. В3, В7 умов поставки FCA згідно з Інкотермс-2010.
Також суд звертає увагу, що в п. 2.1 договору передбачено погодження поставки партії товару на підставі саме заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа. Тобто наявність такої заявки є необхідною попередньою умовою для передачі товару, та, одночасно, має своїм наслідком відповідно до п. (b) cт. В7 виникнення зобов'язання у покупця повідомити продавця про конкретні дати та обраний час для завантаження товару в межах узгодженого періоду, визначеного п. 2.1 договору (тобто з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року).
При цьому за умовами пп. 2.4.3 договору постачальник зобов'язався завантажити транспортний засіб покупця в день, зазначений у заявці, проте не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспортного засобу в місце поставки.
Наразі у позовній заяві позивач посилається на направлення ним відповідачу заявки від 24.07.2024 року на завантаження товару, а також вчинення ним дій щодо направлення перевізника у вказану в заявці дату і час.
Як вбачається з матеріалів справи, заявкою № SHP-224791 від 24.07.2024 р. позивач повідомив відповідачу, що 24.07.2024 він просить відвантажити ріпак у кількості 25,000 т, вказавши при цьому характеристики та облікові дані автомобіля та ПІБ та контактні дані водія перевізника ТОВ "Персей-Логістик", зокрема: авто - НОМЕР_1 , марка - МАN, модель, тип - тягач; причіп - НОМЕР_2 , марка, тип- спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - самоскид -Е; водій - ОСОБА_1 ; посвідчення водія НОМЕР_3 ; отримувач - ТОВ “Фенікс Грейн», 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 44540408; пункт розвантаження: Одеська область, Одеський район, Одеса, Новотех-термінал, Митна площа.
На підтвердження факту обрання позивачем перевізника - ТОВ “Персей-Логістик», який мав здійснити поставку товару зі складу відповідача, позивачем надано копії договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2024 р. № Л-1027, специфікації № TRS-022006 до договору № Л-1027 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2024 р.; товарно-транспортної накладної від 24.07.2024 р. № 24, акту про відмову від завантаження транспортного засобу від 25.07.2024 р., акту наданих послуг № 643 від 30.07.2024 р., рахунку на оплату від 30.07.2024 р. № 643.
За умовами пп. 2.4.4 договору постачальник зобов'язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товарно-транспортній накладній. У разі відмови постачальника щодо такої відмітки, часом прибуття транспортного засобу є час, визначений перевізником.
Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 24.07.2024 ТОВ “Персей-Логістик» здійснено подачу авто (реєстраційний номер авто: НОМЕР_1 , МАN, реєстраційний номер причіпа: НОМЕР_2 , самоскид) для завантаження ріпаку, за адресою завантаження: Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Також на підвердження факту подачі перевізником транспортного засобу під завантаження позивачем надано дані GPS-трекера о 14:00 24.07.2024 р., залишене місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024 р.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).
За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/14//17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 04.02.2021 у справі N 910/11534/18, від 07.07.2021 у справі N 916/2620/20.
Отже, покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В даному випадку, суд дійшов висновку, що за наявних в матеріалах справи доказів доводи позивача про направлення перевізником ТОВ "Персей-Логістик" 24.07.2024 року вантажного автомобілю на адресу складу відповідача, прибуття його за місцем призначення в с. Степківка Первомайського району Миколаївської області та повернення його без завантаження, є більш вірогідними, в той час як протилежні доводи відповідача не знайшли свого підтвердження.
Водночас подані докази свідчать, що відповідач відвантаження партії товару - 25,0 т, про яку було вказано в заявці, не здійснив, не пропустивши автомобіль перевізника на свою територію, про що представником перевізника в присутності представника позивача було складено акт про відмову від завантаження транспортного засобу від 25.07.2024р. Вказані обставини відповідачем не спростовані належними і допустимими доказами.
Доводи відповідача стосовно того, що автомобіль перевізника на територію відповідача не пропустили невстановлені особи, судом до уваги не приймаються, оскільки, з огляду на отримання від позивача заявки на відвантаження товару, відповідач мав вчинити дії на виконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи наведені обставини в їх сукупності, що не спростовані відповідачем, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не було надано допустимих доказів на підтвердження прибуття автомобіля перевізника до пункту завантаження та недопущення його до завантаження у дату, погоджену сторонами у договорі (вул. Головченка, 6, с. Степківка, Первомайського району, Миколаївської області).
З огляду на наведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором з поставки вказаної вище партії товару - 25,0 т, вказаної у заявці позивача від 24.07.2024 року, що має наслідком застосування до відповідача відповідних санкцій у період з 26.07.2024 по 07.08.2024 (13 днів).
Водночас судом критично оцінюються доводи позивача про існування у відповідача за спірний період нарахування простроченого зобов'язання з поставки ріпаку у кількості 119 тон 130 кг, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. (ч. 1) Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. (ч. 2)
Так, як випливає зі змісту п. 1.1 договору, сторони передбачили кількість товару, що поставляється за договором, а саме ріпак в кількості 300 тон +/- 10% за вибором покупця. Тобто саме покупець вправі визначати кількість необхідного йому товару.
Водночас, як вже зазначалось вище, за визначеними договором умовами і умовами поставки FCA правил Інкотермс-2010 передумовою для виконання відповідачем своїх зобов'язань є саме заявка позивача на відвантаження відповідної кількості товару (п. 2.1 договору) та забезпечення позивачем як покупцем відповідного перевізника для поставки погодженої партії товару.
Однак, позивач не посилається в позовній заяві на виконання ним вказаних вище обов'язків, передбачених договором та умовами поставки FCA правил Інкотермс-2010, а саме подачі відповідачу заявок на відвантаження 119 тон 130 кг ріпаку та забезпечення відповідного перевізника для завантаження вказаної кількості товару. Докази вчинення відповідних дій з боку позивача, крім заявки на поставку 25,0 тон ріпаку і забезпечення перевізника для доставки вказаної кількості товару, матеріали справи не містять. Надані позивачем до позову копії претензій на адресу відповідача від 08.07.2024 року та 15.07.2024 року не свідчать про направлення позивачем відповідних заявок на поставку всієї кількості ріпаку, що обумовлена договором, і невиконання таких заявок.
Частиною першою ст. 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 вказаної вище статті ЦК України, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Умовами договору та умовами поставки FCA згідно правил Інкотермс-2010 передбачене зустрічне виконання зобов'язань між сторонами.
Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив посилається на те, що відповідач не виконав зобов'язання з поставки залишку ріпаку у кількості 119 тон 130 кг, однак вказує саме на заявку позивача від 24.07.2024 року про замовлення 25,0 т ріпаку і направлення відповідного транспортного засобу для завантаження 25,0 т ріпаку. Доказів забезпечення відповідного перевізника для завантаження ріпаку саме у кількості 119 тон 130 кг, як це визначають умовами поставки FCA згідно правил Інкотермс-2010, позивачем до суду не надано.
Умовами договору та базисом поставки FCA («франко-перевізник»), які підлягають застосуванню до зобов'язань сторін за договором відповідно до змісту його п. 2.1, не передбачено обов'язок продавця вручити товар безпосередньо покупцю або надати йому товар у розпорядження за його місцезнаходженням, тому ч. 1 ст. 664 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 статті 664 ЦК України, якою передбачено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Таким чином, саме ч. 2 ст. 664 ЦК України визначає момент виконання обов'язку продавця передати товар у випадку, коли він передається визначеному покупцем перевізнику, що відповідає умовам договору.
В свою чергу, виходячи з умов договору та базисних умов поставки FCA, можливість виконання продавцем своїх зобов'язань по передачі товару на вказаних умовах поставки є можливим лише при попередньому виконанні покупцем своїх зобов'язань щодо визначення перевізника, укладення з ним договору, узгодження партії відвантаження товару в межах узгодженого періоду, як це передбачено п. 2.1 договору, та попереднього повідомлення продавця про вказані обставини протягом достатнього часу відповідно до ст. В7 умов поставки FCA («франко-перевізник»).
Доказів вчинення позивачем всіх дій стосовно поставки решти кількості ріпаку 119,130 т останнім не надано.
Відповідно до частини третьої статті 220 Господарського кодексу України, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Абзацом першим частини першої статті 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).
Ч. 3 ст. 538 ЦК України передбачає, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Докази здійснення позивачем відмови від договору, так само як і докази розірвання договору сторонами в матеріалах справи відсутні, відповідно до п. 8.1 договору він діє до 31.12.2024 року, а в частині не виконаних зобов'язань - до повного їх виконання.
Враховуючи викладене, суд вважає, що строк на виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки позивачу решти кількості ріпаку 119,130 т на умовах поставки FCA («франко-перевізник») згідно правил Інкотермс 2010 є таким, що настав лише відносно партії у кількості 25,0 тон, відносно поставки іншої кількості ріпаку 94,130 т такий строк не настав з огляду на невиконання позивачем (покупцем) своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. В3, В7 умов поставки FCA та умов договору відносно подачі заявки на вказану кількість ріпаку і забезпечення перевізника для його поставки.
Таким чином, на думку суду, позивачем необґрунтовано застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування неустойки та пені на весь залишок непоставленого ріпаку 119,130 т. Адже, як вже було встановлено, у відповідача у спірний період нарахувань існувало прострочене зобов'язання з поставки саме ріпаку у кількості 25,0 тон.
Так, у даній справі встановлено, що позивачем (покупцем) у межах встановленого строку здійснено необхідні дії, які передували отриманню товару, а саме шляхом надіслання заявки № SHP-224791 від 24.07.2024 р. відповідачу на відвантаження товару у кількості 25,0 тон ріпаку та організації перевезення вказаного товару щодо надання транспортного засобу на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010 у відповідності до умов договору та специфікації до нього. Проте, відповідач як постачальник не здійснив поставку вказаного товару.
Відтак, господарський суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування:
- неустойки (пені) на підставі п. 5.5 договору, виходячи з вартості непоставленого ріпаку у кількості 25,0 тон 462500,00 грн. (25,0 т х 18500 грн.), замовленого позивачем, та подвійної облікової ставки НБУ за вказаний позивачем період прострочення період з 26.07.2024 р. по 07.08.2024 р., що становить 4271,17 грн. (462500,00 грн. х2х13%/100% /366 дн. х 13 дн.);
- штрафу на підставі п. 5.5. договору за прострочення поставки понад 10 календарних днів, виходячи з вартості непоставленого у строк ріпаку у кількості 25,0 тон 462500,00 грн. (25,0 т х 18500 грн.), замовленого позивачем, та розміру штрафу 30% від вказаної вартості, що дорівнює 138750,00 грн. (462500,00 грн. х 30%).
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій суд зазначає таке.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наразі судом враховано, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб'єкти та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Таким чином, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності, визначений позивачем розмір збитків в результаті порушення відповідачем умов договору поставки в сумі 10000,00 грн., відносно якого розмір штрафних санкцій є надмірно великим, поведінку та дії сторін під час виконання договору, зокрема: позивача, який на виконання ст. 670 ЦК України не вчинив жодних дій, у т.ч. у судовому порядку для спонукання відповідача поставити товар, відповідача, яким було поставлено обумовлений сторонами товар у кількості, яка складає 60% від кількості, встановленої в п. 2.1 договору, а також враховуючи те, що позивачем не вносилась попередня оплата вартості товару, який не поставлено, а, отже, відповідач не користувався коштами позивача, те, що неустойка, як вже вказано вище, має стимулювати контрагента до виконання основного зобов'язання та не може бути джерелом отримання невиправданих прибутків, господарський суд з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру неустойки та штрафу на 20%, що дорівнює відповідно 3416,94 грн. (4271,17 грн. - 20%) і 111000,00 грн. (138750 - 20%). На думку суду, стягнення з відповідача такої суми неустойки та штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем непоставлення товару за договором № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р., стягнення ж з відповідача неустойки та штрафу у повному розмірі, що становить майже 31% від суми непоставленого товару, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» про стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню в частині неустойки в розмірі 3416,94 грн. та штрафу в розмірі 111000,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 10000,00 грн., які є витратами позивача по залученню ТОВ «Персей-Логістик» для перевезення товару, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 623 ЦК боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до частин першої - третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.
Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі N 925/1289/19.
За умовами частин 1 - 4 статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ч. 1).
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків (ч. 2).
Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше (ч. 3).
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання (ч. 4).
Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 30.05.2022 у справі N 922/2475/21).
У відповідності до вимог частини 3 статті 226 ГК України своєчасне попередження другою стороною про невиконання нею зобов'язання може бути підставою для відмови у відшкодуванні збитків стороні, якщо вона могла запобігти їх виникненню.
У свою чергу, своєчасність такого попередження може оцінюватися з урахуванням обставин справи, добросовісності сторін тощо.
Право особи на відшкодування збитків у зв'язку із неналежним виконанням іншою стороною свого обов'язку має ставитися також у пряму залежність від добросовісності поведінки особи, яка стверджує про наявність збитків, та виконання нею своїх обов'язків.
В даному випадку позивачем заявлено позовні вимоги про компенсацію витрат, пов'язаних з направленням автотранспорту по маршруту Степківка - Чорноморськ, в розмірі 10000,00 грн. що складається з 8333,30 грн. компенсації подачі машини та 1666,67 грн. ПДВ.
Як вже зазначалось вище, судом з'ясовано, що для доставки товару за спірним договором поставки позивачем було залучено перевізника - ТОВ "Персей-Логістик".
Так, з матеріалів справи вбачається, що 25.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персей-Логістик" (перевізник) було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № Л-1027, згідно з умовами якого перевізник зобов'язується автомобільним транспортом доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Детальні умови перевезення вантажу вказуються у специфікації та заявці до договору. Заявка і специфікація по'вязані між собою, їх загальний зміст - є повними умовами, відповідно до яких здійснюється перевезення (п. 1.1 договору № Л-1027).
Перевізник виконує для замовника послуги транспортного експедирування, що пов'язані з перевезенням вантажів, а саме: здійснює здачу вантажу вантажоодержувачу та оформлює необхідні документи є порядку, передбаченому у експедиційній інструкції, яка є невід ємною частиною цього договору і підписується сторонами (п. 1.4 договору № Л-1027).
Специфікація і заявка складаються окремими письмовими документами кожен з яких в 2 оригінальних примірниках та підписуються уповноваженою особою замовника, скріплюються його печаткою. Специфікація надається перевізнику за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в п.п. 8.7. даного договору у вигляді електронного листа із наступним обміном оригіналами специфікацій протягом 10 календарних днів за реквізитами, вказаними в договорі. Заявка повинна бути надана перевізнику не менш, ніж за 2 (дві) години до початку завантаження вантажу, вказаного в специфікації (п.п. 2.1 - 2.3 договору № Л-1027).
У разі якщо вантажовідправник або вантажоодержувач відмовляється від зазначення в товаросупровідних документах дати та часу прибуття автомобіля під завантаження (розвантаження), перевізник (водій) зобов'язаний проставити вказані відомості в односторонньому порядку, негайно повідомивши про це замовника та діяти за його інструкцією (п. 2.3.1 договору № Л-1027).
Перевізник відповідно до умов цього договору зобов'язується контролювати процес завантаження та розвантаження вантажу та підписати товарно-транспортні накладні у пункті навантаження (підтвердити тим самим факт, що водій прийняв вантаж) і у пункті розвантаження (підтвердити тим самим факт, що водій здав вантаж) (п.п 3.2.6, 3.2.8 договору № Л-1027).
З наданих позивачем специфікації № TRS-022006 від 23.07.2024 р. до договору № Л-1027 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2024 р., заявки № 5НР-224791 від 24.07.2024 р., товарно-транспортної накладної від 24.07.2024 р. № 24 вбачається факт направлення перевізником ТОВ "Персей-Логістик" вантажного автомобілю (реєстраційний номер авто: НОМЕР_1 , МАN, реєстраційний номер причепа НОМЕР_2 , самоскид) на адресу складу відповідача, прибуття його за місцем призначення в с. Степківка Первомайського району Миколаївської області.
Відповідно до акту про відмову від завантаження транспортного засобу від 25.07.2024 р., який складено водієм ТОВ "Персей-Логітик" Головащенко С.М. в присутності фахівця з якості Чухнюка О., засвідчено що у відповідності до договору Л-1027 від 25.01.2024 р., специфікації №ТВ5-02200б від 23.07.2024 р. та заявки № 5НР-224791 від 24.07.2024 р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом, було здійснено подачу авто (реєстраційний номер авто: НОМЕР_1 , МАN, реєстраційний номер причепа НОМЕР_2 , самоскид) для завантаження ріпаку, за адресою завантаження: Миколаївська область, Первомайський район, Степківка, вул. Головченко 6. Повне найменування вантажовідправника ТОВ «Альтернатива» (код ЄДРПОУ 32390326). Проте, на територію ТОВ «Альтернатива» транспортний засіб не було допущено, відмовлено у завантаженні поданого транспортного засобу, про що зроблено відмітку у товарно-транспортній накладній від 24.07.2024 року. Факт подачі транспортних засобів під завантаження підтверджується даними GPS-трекера о 14:00 24.07.2024. Залишено місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024 р.
Згідно з актом надання послуг № 643 від 30.07.2024 р. виконавець ТОВ "Персей-Логістик" вартість компенсації за надання послуг з подачі машини Степівка-Чорноморськ складає 10000,00 грн. (в т. ч. ПДВ 1666,67 грн.).
Також позивачем до суду надано подорожній лист № 24/07 від 24.07.2024 року вантажного автомобіля НОМЕР_1 MAN, в якому вказано завдання водієві щодо подачі авто на завантаження за адресою с. Степківка (Миколаївська область) - Одеса (ТОВ «Новотех-Термінал»).
Наразі з листа ТОВ "Персей-Логістик" від 29 жовтня 2024 року за вих. № 291 на адресу позивача вбачається, що в акті надання послуг № 643 від 30.07.2024 р. в графі найменування робіт, послуг допущено описку. Так, ТОВ "Персей-Логістик" вказує, що згідно зазначеного акту наданих послуг фактично компенсації замовником підлягали послуги подачі машини Степківка - Одеська область, Одеський район, Одеса Новотех-Термінал, Митна площа.
З огляду на те, що позивачем відповідно до умов договору поставки було забезпечено подачі перевізника до пункту завантаження - с. Степківка (Миколаївська область), що не спростовано відповідачем, однак внаслідок неналежного виконання постачальником умов договору поставка товару не відбулась, відповідно, на думку суду, це свідчить про протиправність поведінки відповідача, при цьому між такою поведінкою наявний причинний зв'язок із заподіяними збитками. Водночас щодо самого розміру збитків слід зазначити, що з листа перевізника - ТОВ "Персей-Логістик" від 29 жовтня 2024 року за вих. № 291 випливає, що згідно акту наданих послуг надання послуг № 643 від 30.07.2024 р. фактично компенсації замовником - позивачем підлягали послуги подачі машини Степківка - Одеська область, Одеський район, Одеса Новотех-Термінал, Митна площа. Однак, доказів на підтвердження вартості послуг подачі машини Степківка - Одеська область, Одеський район, Одеса Новотех-Термінал, Митна площа матеріали справи не містять. До того ж позивачем не надано доказів саме понесення ним витрат, зокрема, на оплату вказаних послуг. Надана позивачем до суду копія виставленого перевізником рахунку № 643 від 30.07.2024 на сплату компенсації подачі машини Степівка-Чорноморськ не є безумовним доказом понесення позивачем вказаних витрат. З урахуванням того, що позивачем визначено заявлену суму збитків як додаткові витрати по залученню ТОВ "Персей-Логістик" для перевезення товару, відповідно на позивача покладається обов'язок довести понесення ним таких витрат.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводам сторін, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.
За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем дійсного розміру витрат за послуги подачі машини Степківка - Одеська область, Одеський район, Одеса Новотех-Термінал, Митна площа, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді витрат позивача по залученню ТОВ «Персей-Логістик» для перевезення товару у заявленому розмірі.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшеної судом суми неустойки та штрафу, що складають 2145,32 грн. (143021,17 х 10372,87/ 691524,50).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, е-mail: o.savchenko@fenix-agro.com; код ЄДРПОУ 44540408) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» (55274, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6; e-mail: alternat83@gmail.com; код ЄДРПОУ 32390326) про стягнення заборгованості в сумі 691524,50 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива» (55274, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6; e-mail: alternat83@gmail.com; код ЄДРПОУ 32390326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, е-mail: o.savchenko@fenix-agro.com; код ЄДРПОУ 44540408) неустойку в розмірі 3416/три тисячі чотириста шістнадцять/грн. 94 коп., штрафу в розмірі 111000/сто одинадцять тисяч/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2145/дві тисячі сто сорок п'ять/грн. 32 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Грейн» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 21.02.2025 року у зв'язку з тривалими повітряними тривогами в умовах воєнного стану.
Суддя Л.М. Ільєва