вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"25" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/1560/24
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом: Приватного підприємства "Твітекс" (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, буд. 33, офіс 44)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Жабровець Миколи Володимировича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 186 548, 94 грн.
Приватне підприємство "Твітекс" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 07.06.2024, до Фізичної особи-підприємця Жабровця Миколи Володимировича про стягнення 186548,94 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 03.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).
Суд зауважує, що відповідач не скористався наданим ст. 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не надав, як і не надав жодних доказів у справі.
Водночас суд вчинив всі залежні від нього дії з повідомлення Фізичної особи-підприємця Жабровця Миколи Володимировича про розгляд цієї справи, зокрема копію ухвали Господарського суду Київської області у справі № 911/1560/24 про відкриття провадження у справі суд надсилав відповідачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (зі штриховим кодовим ідентифікатором №0600939055476) на його адресу місцезнаходження згідно наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) відомостей. Вказану ухвалу 10.07.2024 отримано особисто, що підтверджується повернутим поштовим відділенням на адресу суду повідомленням про вручення, яке долучено до матеріалів справи.
Крім того, ухвала про відкриття провадження у справі №911/1560/24 суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua (далі Реєстр), як наслідок, відповідні рішення суду знаходяться у вільному доступі, оскільки за змістом ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі «Судова влада України».
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, є днем вручення судового рішення.
Жодних інших поштових адрес відповідача, окрім адреси зареєстрованого місцезнаходження згідно даних ЄДР, матеріали справи не містять та суду не повідомлено.
З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачу надано право бути обізнаним із відповідним судовим провадженням та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку, із поданням заяв та / або письмових пояснень стосовно власної позиції по суті спору.
В розрізі зазначеного судом також враховано, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а відповідач є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи.
У відповідності до ч. ч. 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечення щодо її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 25.02.2025.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Позов мотивовано заборгованістю Фізичної особи-підприємця Жабровця Миколи Володимировича (далі - відповідач) перед Приватним підприємством "Твітекс" (далі - позивач), що утворилась внаслідок невиконання відповідачем досягнутої усної домовленості щодо поставки позивачу товару - тканини "Оксфорд 115 неон помаранчевий" в обсязі 3000,00 м. На підставі виставленого відповідачем рахунку фактури №1215 від 22.12.2023 та платіжної інструкції №658 від 26.12.2023, позивачем здійснено попередню оплату товару в сумі 161196,00,00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи засвідченої належним чином банківською випискою ПАТ АБ "Укргазбанк" по особовому рахунку станом на 26.12.2023. Однак, як стверджує позивач, товар - тканини "Оксфорд 115 неон помаранчевий" в обсязі 3000,00 м, поставлений відповідачем не був. У зв'язку з чим позивач з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 161196,00 грн. попередньої оплати, а також інфляційних нарахувань в розмірі 2268,21 грн., трьох процентів річних в розмірі 2167,08 грн. та 20917,65 грн. пені за період 27.12.2023 по 07.06.2024.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами судом враховано таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, та Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (постанова Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до положень статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 180 ГК України передбачено, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Як свідчать матеріали справи, 22.12.2023 ФОП Жабровець М.В. виставив Приватному підприємству "Твітекс" рахунок-фактуру №1215 від 22.12.2023 на суму 161196,00 грн. на оплату товару - тканини "Оксфорд 115 неон помаранчевий" в обсязі 3000,00 м.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що сторонами погоджено вид та найменування товару, його кількість, ціну товару, суму та загальну вартість товару.
26.12.2023 Приватне підприємство "Твітекс" перерахувало на користь ФО-П Жабровець М.В. грошові кошти в сумі 161196,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №658 від 26.12.2023 на суму 161196,00 грн. із призначенням платежу: «рахунок-фактура №1215 без ПДВ. а також копією банківської виписки ПАТ АБ "Укргазбанк" по особовому рахунку позивача станом на 26.12.2023.
Дослідивши зміст правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку-фактури на оплату товару № 1215 від 22.12.2023 на та його оплати.
За ствердженням позивача, оскільки відповідач не уклав договір з позивачем, не поставив товар, не повернув кошти, позивач вважає, що відповідач безпідставно отримав та утримує грошові кошти в сумі 161196,00 грн.
Проте, суд вважає помилковими твердження позивача стосовно того, що відповідач після отримання коштів договір з позивачем не уклав, оскільки фактично між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 662, ст. 663, ч. 1 ст. 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Суд зазначає, що оскільки між сторонами фактично укладено договір поставки у спрощений спосіб, а відтак зміст договору не дає змоги визначити цей строк, з урахуванням ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві обумовлений в рахунку-фактурі на оплату № 1215 від 22.12.2023 товар у строк відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази в розумінні ст. 76, 77 ГПК України звернення позивачем до відповідача (у період з дати перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 161196,00 грн, до дати звернення позивачем до суду із даним позовом) в порядку ст. 663, ч. 2 ст. 530 ЦК України, із вимогою про поставку обумовленого в рахунку-фактурі №1215 від 22.12.2023 товару із встановленням строку його поставки або повернення перерахованих кошів.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З матеріалів справи вбачається, що укладений між Приватепідприємстве"Твітекс" перерахувало на користь ФО-П Жабровець М.В. договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи по суті не припинив свою дію, сторонами не розірвано, доказів визнання його недійсним до матеріалів справи не надано. Протилежного суду не доведено. Жодних належних та допустимих доказів щодо припинення або розірвання договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, матеріали справи не містять.
Як було зазначено судом вище, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
У разі, якщо між сторонами у справі існують договірні відносини, договір, на підставі якого виникли між сторонами такі відносини, не розірваний ні в судовому порядку, ні в односторонньому порядку однією із сторін та після закінчення строку його дії залишилися невиконаними зобов'язання сторін, кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, є такими, що набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17, від 16.09.2022 року у справі № 913/703/20, у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч. 1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Отже, набуття однією зі сторін зобов'язання майна (грошей) за рахунок іншої сторони в порядку договірного зобов'язання не є безпідставним.
З матеріалів справи вбачається, сплата позивачем коштів на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури свідчить про виконання ним умов договору поставки, що був укладений у спрощений спосіб, а той факт, що договір сторонами укладений у спрощеній формі, не свідчить про те, що він не є укладеним.
Разом з тим, як зазначено судом вище, правила ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються лише тоді, коли майно передано без жодної правової підстави або така підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена.
З урахуванням зазначеного вище, оскільки відносини, які склались між сторонами, є договірними, а укладений між позивачем та відповідачем договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи не припинив свою дію, сторонами не розірвано, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ФОП Жабровця М.В. грошових коштів в сумі 161196,00 грн. як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки ці кошти були перераховані позивачем на виконання умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, чинного станом на день розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, з посиланням на приписи статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 2268, 21 грн., 3% річних в сумі 2167, 08 грн., та пені в сумі 20917, 65 грн.
Проте, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з ФОП Жабровця М.В. грошових коштів в сумі 161196,00 грн. як основного зобов'язання, тому решта заявлених позовних вимог також не підлягає задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Твітекс" до Фізичної особи-підприємця Жабровець Миколи Володимировича відмовити в повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення складено 25.02.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.