ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.02.2025Справа № 910/11540/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-АВТО"
(49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра,
буд. 77,оф. 202/1; ідентифікаційний код: 37558013)
до Національної поліції України
(01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10;
ідентифікаційний код: 40108578)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у
Київській області
(01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд. 1;
ідентифікаційний код: 37955989)
про відшкодування завданої шкоди
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВ-АВТО" (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної поліції України (далі-відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 8 884 723,98 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 відкрито провадження у справі №910/11540/24; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.10.2024.
10.10.2024 від Національної поліції України через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту.
28.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВ-АВТО" подано відповідь на відзив на позовну заяву, в котрому вказує що ним на власний розсуд обрано належний спосіб захисту.
05.11.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
20.11.2024 позивачем подано додаткові письмові пояснення по справі.
13.12.2024 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшли письмові пояснення по справі.
18.12.2024 позивачем подано додаткові письмові пояснення по справі.
Протокольною ухвалою суду від 18.12.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.2025.
17.01.2025 позивачем подано додаткові письмові пояснення по справі.
Протокольною ухвалою суду від 22.01.2025 відкладено розгляд справи по суті на 05.02.2025.
У судове засідання, призначене на 05.02.2025, з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.
У судовому засіданні 05.02.2025 здійснювався розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 05.02.2025 судом заслухане вступне слово представників позивача та відповідача, третьої особи
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 05.02.2025 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представники позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.02.2025 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВ-АВТО» (далі - ТОВ «ТВ-АВТО») звертається до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі ГУ ДКСУ у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору) в рахунок відшкодування шкоди завданої Національною поліцією України (далі - НП України, Відповідач) у розмірі 8 884 723,98 грн., збитків понесених у зв'язку із не поверненням вилученого під час обшуку майна після скасування арешту з нього.
Головним слідчим управління Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні№42022000000000636 від 26.05.2022 внесеного до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 111-1 (Колабораційна діяльність), частиною 4 статті 110-2 (Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України), частиною 1 статті 367 (Службова недбалість) КК України.
З 20.03.2023 по 21.03.2023 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2023, відповідно до якої слідчим суддею надано дозвіл слідчому на відшукання та вилучення продукції під торговельними марками «LUXE», «OILRIGHT», «Аляsка», «Ярнефть», «Spectrol», «Чукотский», « 3ton», «Country», «КамаZойл», «Кама ойл», а також іншої продукції під торговою маркою «Delfin Group», проведено обшук у складах та приміщеннях за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 вилучено майно відповідно до переліку, що наведено у позовній заяві.
21 березня 2023 постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління (далі - ГСУ) Національної поліції України майором поліції Шарим О.І. зазначене майно, яке вилучено в ході обшуку у період з 20.03.2023- 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 визнане речовим доказом. 21 березня 2023 актом приймання передачі 20 палетів (піддонів) заповнених продукцією, які вилучені в ході обшуку у період з 20.03.2023- 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 передано на відповідальне зберігання до Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Чудінова, б/н про що складено акт, який підписано старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим, Т.в.о. директором Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України Олександром Старченко та головним механіком Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України Ярославом Галушкою.
21 березня 2023 актом приймання передачі продукцією, яка вилучена в ході обшуку у період з 20.03.2023- 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 передано на відповідальне зберігання до ПП «Чернігівнафтопродукт» розташованого за адресою м. Чернігів, вул І. Мазепи, буд. 59-А про що складено акт, який підписано старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим, директором ПП «Чернігівнафтопродукт» Олександром Ріпко та консультантом-експертом з оперативних питань Департаменту захисту національної державності СБУ Романом Каленським.
02 серпня 2023 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі 757/18394/23-к на зазначене майно, яке вилучено в ході обшуку у період з 20.03.2023- 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 накладено арешт. 18 березня 2024 року Ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/11160/24-к задоволено клопотання представника ТОВ «ТВ -АВТО» та скасовано арешт накладений 02 серпня 2023 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва у справі 757/18394/23-к на зазначене майно, яке вилучено в ході обшуку у період з 20.03.2023 - 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6.
22 березня 2024 прокурором Офісу Генерального прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, відомості про яке внесенні до ЄРДР № № 42022000000000636 від 26.05.2022 направлено лист та ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к про скасування арешту майна старшому слідчого в ОВС ГСУ НПУ майора поліції Олександру Шарому.
27 березня 2024 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим винесено постанову про передачу на зберігання речових доказів власнику майна - директору ТОВ «ТВ -Авто» Нещерет Олександру Івановичу.
29 березня 2024 старший слідчий в ОВС ГСУ НПУ Олександр Шарий направив лист № 46995-2024 до ТОВ «ТВ-Авто» в якому поінформував останнього про скасування арешту накладеного на його майно та необхідність прибуття до слідчого для ознайомлення із постановою про передачу майна на зберігання речових доказів та для подальшого безперешкодного отримання вказаного в ухвалі майна.
Крім того, листом від 29.03.2024 № 47068-2024 слідчим на виконання вимог частини 3 статті 169 КПК України повідомлено слідчого суддю Печерського районного суду міста Києва Білоцерківця О.А. про вжиття ним заходів щодо повернення майна ТОВ «ТВ-Авто», а саме про направлення листа від 29.03.2024 № 46995-2024.
29 березня 2024 слідчим направлено лист до директора ТОВ «ТВ-Авто» про задоволення клопотання ТОВ «ТВ-Авто» від 27.03.2024 про виконання рішення суду та повернення вилученого майна власнику. В цьому листі слідчий повідомив про необхідність прибуття директору ТОВ «ТВ-Авто» до слідчого за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд 16 каб. 5-17.
08 квітня 2024 листом слідчого № 50885-2024 повторно повідомлено директора ТОВ «ТВ-Авто» від 27.03.2024 про можливість отримати майно на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к та необхідність прибуття директору ТОВ «ТВ-Авто» до слідчого за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд 16 каб. 5-17.
15 квітня 2024 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим винесено постанову про проведення слідчих (процесуальних) дій на іншій території у кримінальному провадженні № 42022000000000636 від 26.05.2022, а саме: доручено старшому слідчому СУ ГУНП в Чернігівській області майору поліції Клименку В.П. або іншим слідчим СУ ГУНП, які входять до складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 42022000000000636 відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к виконати вимоги статті 169 КПК України та повернути директору ТОВ «ТВ-Авто» Нещерету О.І. майно про що скласти протокол, а також ознайомити його відповідно до вимог статті 100 КПК України із постановою про передачу речових доказів від 27.03.2024, вручивши йому копію цієї постанови (постанову направлено поштою з описом вкладення, трек номер конверту 0102419210894 та отримано ГУНП в Чернігівській області 25.04.2024).
16 квітня 2024 слідчим направлені листи № 54737-2024 та № 54738-2024 до Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України та ПП «Чернігівнафтопродукт» в яких поінформовано про скасування арешту майна, що знаходиться у них на зберіганні, можливість отримання його власником та прохання повідомити слідчому у разі звернення до них власника майна для проведення відповідних процесуальних дій та складання необхідних процесуальних документів.
17 квітня 2024 адвокату ТОВ «ТВ-Авто» Альбіні Бейгул направлено лист№ 56051-2024 у якому слідчий повідомив про вжитті заходи щодо повернення майна, а саме: направлені листи на адресу ТОВ «ТВ-Авто» від 29 березня 2024 та 08 квітня 2024. Крім того, слідчий зазначив представнику про необхідність прибуття 18 квітня 2024 о 10.30 директору ТОВ «ТВ-Авто» Нещерету О.І. за адресою розташування Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Чудінова , б/н.
Також 17 квітня 2024 слідчим направлено лист № 56052-2024 директору ТОВ «ТВАвто» Нещерету О.І., в якому повідомлено про вжитті заходи щодо повернення майна, а саме: направлені листи на адресу ТОВ «ТВ-Авто» від 29 березня 2024 та 08 квітня 2024. Крім того, слідчий необхідність прибуття 18 квітня 2024 о 10.30 директору ТОВ «ТВ-Авто» Нещерету О.І. за адресою розташування Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Чудінова , б/н.
Як вказує Позивач, на виконання вимог слідчого 18.04.2024 року директор та представник ТОВ «ТВ-Авто» прибули за вказаною адресою, що зафіксовано технічним засобом аудіо-відео фіксації, яка була організована слідчим Шарим О.І.
Перед поверненням тимчасово вилученого майна слідчим Шарим О.І. було вручено ТОВ «ТВ-АВТО» постанову про передачу на зберігання речових доказів від 27.03.2024 року, відповідно до якої речові докази у кримінальному провадженні, №. 42022000000000636, відповідно до переліку, вилучені за результатами обшуку, на територїї ТОВ «Зотік» за адресою: Чернігівська область, с.Рівнопілля, вул. Гомельське щосе, буд. 10 та вилучені за результатами обшуку на території ПрАТ «Чернігівська товарно-сировинна компанія» за адресою: Чернігівська область, с.Рівнопілля, вул.Гомельське шосе, буд.6, передані на відповідальне зберігання власнику майна ТОВ «ТВ-АВТО» та роз'яснено, що неналежне зберігання речових доказів, їх втрата, приховування, знищення чи пошкодження, які передані на відповідальне зберігання, тягне за собою відповідальність встановлену законом.
Водночас, звертаючись із позовом, Позивач вказує, що саме майно власнику передано не було.
Під час повернення майна представником Товариства було заявлено усне клопотання про забезпечення транспортування тимчасово вилученого майна в адресу Товариства для ідентифікації та перевірки якості товару за участю фахівця лабораторії. За результатом розгляду заявленого-усного клопотання, слідчим. Шарим О.І. було прийнятого рішення про зупинення повернення майна власнику, у зв'язку з чим здійснити розгляд заявленого усного клопотання впродовж трьох днів.
За твердженням Позивача, за вказаних обставин процес повернення майна власнику був зупинений та представник власника майна покинув територію, на якій зберігається тимчасово вилучене майно.
19 квітня 2024 до «ТОВ ТВ-Авто» направлено лист від 18.04.2024 в якому слідчий просить новопризначеного директора ОСОБА_1. або іншого представника товариства прибути протягом 19.04.2024 до майданчика ПП «Чернігівнафтопродукт» розташованого за адресою м. Чернігів, вул І. Мазепи, буд. 59-А.
Крім того, 19.04.2024 слідчим було направлено також листи від 18.04.2024 адресовані директора ТОВ «ТВ-Авто» ОСОБА_1 та адвокату Альбіні Бейгул в якому слідчий повідомляє, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к скасовано арешт на майно та про можливість безперешкодного отримання майна за адресою розташування Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Чудінова, б/н. та ПП «Чернігівнафтопродукт» розташованого за адресою м. Чернігів, вул І. Мазепи, буд. 59-А., а також що ним повідомлені підприємства де зберігається майно про скасування арешту та про можливість його отримання власником.
19 квітня 2024 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Шарим О.І. складено протокол про здійснення повідомлення щодо надання безперешкодного доступу власника майна-представником ТОВ «ТВ-Авто» до місця зберігання майна для його отримання відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к. Зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що слідчий перебуваючи на території складського майданчику ПП «Чернігівнафтопродукт» розташованого за адресою м. Чернігів, вул І. Мазепи, буд. 59-А. у присутності понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за участі спеціаліста криміналіста ВКЗ СУ ГУНП в Чернігівській області Нечепи Р.В. здійснив телефонний дзвінок за допомогою месенджера «Вотсап» на номер телефону директора ТОВ «ТВАвто» - ОСОБА_1, а саме: НОМЕР_1 , після чого під час телефонної розмови слічдим запорошено ОСОБА_1 прибути за адресою: АДРЕСА_1 . для отримання вилученого майна відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к, однак директор повідомила про необхідність зачекати та що вона передзвонить. Після чого слідчим здійснено телефонний дзвінок на номер мобільного телефону НОМЕР_2 адвокату т а представнику ТОВ «ТВ-Авто» Бейгул Альбіні Григорівні, якій повідомлено про можливість директора ТОВ «ТВ-Авто» та інших уповноважених осіб зазначеного підприємства безперешкодно отримати майно на виконання ухвали суду. Під час телефонної розмови адвокат Бейгул А.Г. повідомила, що не була завчасно попереджена про повернення вилученого майна, що вона перебуває у Києві та що для прибуття їй знадобиться 3 години. У відповідь слідчим повідомлено адвоката Бейгул А.Г., що він зачекає її на місці зберігання речових доказів.
Після чого о 12 год 50 хв. 19.04.2024 процесуальну дію та відеозапис призупинено. 19.04.2024 о 13 год 04 хв. процесуальну дію продовжено, відеозапис відновлено, після чого слідчим прийнято телефонний дзвінок від адвоката Бейгул А.Г., яка повідомила, що ніхто в цей день не приїде, у зв'язку із відсутністю в них можливості: вона не встигне приїхати з м. Києва, адвоката з міста Чернігова не має на місці, а директор сам не приїде, хоча також зайнятий. Після чого слідчим запропоновано погодити іншу зручну дату та час для отримання вилученого майна, на що адвокат повідомила про можливість прибути за адресою зберігання майна для його отримання 24.04.2024 року. На цьому процесуальну дію завершено.
23 квітня 2024 до ГУНП Чернігівській області направлено супровідний лист ГСУ НПУ №58565-2024 та постанову старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим винесено постанову про проведення слідчих (процесуальних) дій на іншій території у кримінальному провадженні № 42022000000000636 від 26.05.2022, а саме: доручено старшому слідчому СУ ГУНП в Чернігівській області майору поліції Клименку В.П. або іншим слідчим СУ ГУНП, які входять до складу слідчої групи у кримінальному провадженні №42022000000000636 відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к виконати вимоги статті 169 КПК України та повернути директору ТОВ «ТВ-Авто» ОСОБА_1 майно, що зберігається на складському майданчику ПП «Чернігівнафтопродукт» розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, буд. 59-А. про що з дотримання вимог статті 104КПК України скласти протокол. Час здійснення процесуальної дії, проведення якої заплановано на 24.04.2024., виконавцем зазначеної постанови узгодити з директором ТОВ «ТВ-Авто» ОСОБА_1 та її представником адвокатом Бейгул А.Г. за номерами мобільних телефонів: НОМЕР_3 . Матеріали виконаної постанови направити старшому слідчому в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександру Шарому за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 10.
Як вказує Позивач, після того як представники ТОВ «ТВ-АВТО» покинули територію складу їм стало відомо про примусове вилучення представниками ЗСУ майна ТОВ «ТВ-АВТО», що мало місце 19.04.2024 року на території ДО «Комбінат Айстра» м. Чернігів вул. Чудинова б/н., яке було прийняте на відповідальне зберігання від слідчого 21.03.2023р. ДО «Комбінат Айстра». Таке вилучення відбулося без участі представника ТОВ «ТВ-АВТО» та належного його повідомлення.
Листом ГУНП Чернігівській області від 02 травня 2024 № 5635/124/07/2024 ГСУ НПУ повідомлено про те, що в ході виконання постанови слідчим управлінням ГУНП Чернігівській області в межах компетенції виконано всі можливі слідчі дії, для належного виконання постанови, в частині повернення майну власнику - директору ТОВ «ТВ-авто» Нещерету О.І. або уповноваженому представнику зазначеного підприємства у відповідності до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к, яке зберігається на складському майданчику ПП «Чернігівнафтопродукт» за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, буд. 59-А., а саме: 24.04.2024 здійснено виїзд до місця зберігання речових доказів та проведено огляд місця події, під час якого у відповідності до вищевказаної ухвали майна не виявлено.
02 травня 2024 старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександром Шарим винесено та направлено до ГУНП Чернігівській області постанову про проведення слідчих (процесуальних) дій на іншій території у кримінальному провадженні № 42022000000000636 від 26.05.2022, а саме: доручено старшому слідчому СУ ГУНП в Чернігівській області майору поліції Клименку В.П. або іншим слідчим СУ ГУНП, які входять до складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 42022000000000636 відповідно виконати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 757/11160/24-к та повернути ТОВ «ТВ-Авто» Нещерету О.І. майно, яке було вилучено в ході обшуку у період з 20.03.2023- 21.03.2023 за адресою: Чернігівська область, с. Рівнопілля, вул. Гомельське шосе, буд. 6 про що скласти протокол. Також слідчим доручено вжити заходів із перевірки інформації про здійснення примусового відчуження вищевказаного майна представниками Збройних Сил України та у випадку підтвердження отриманої інформації, вилучити та оглянути відповідні документи, що підтверджують вказаний факт. Матеріали виконаної постанови направити старшому слідчому в ОВС ГСУ НПУ майором поліції Олександру Шарому за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 10. Факт вилучення майна Збройними Силами України майна ТОВ «ТВ-Авто» підтвердився.
03.04.2024 видано наказ Командувача сил логістики Збройних сил України (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.04.2024 № 96 «Про примусове відчуження майна», зі змісту пункту 1 якого слідує наступне: «командиру військової частини НОМЕР_4 примусово відчужити у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану від імені військового командування, майно яке зазначене в додатку 1 до наказу власником якого являється ТОВ «ТВ-АВТО» ( код ЄДРПОУ 37558013), 49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 77. Офіс 202/1 , яке фактично зберігається на складських майданчиках за адресою: - м. Чернігів, вул. І. Мазепи. Буд. 59 А, ПП «Чернігівнафтопродукт»; - м. Чернігів, вул. Чудінова, б/н склад №7, приміщення (секція) №8, територія Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України.
08 квітня 2024 наказ Командувача сил логістики Збройних сил України (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.04.2024 № 96 «Про примусове відчуження майна» був погоджений розпорядженням № 195 Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області.
Таким чином, обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач стверджує, що відомості про вилучене у рамках кримінального провадження №42022000000000636 від 26.05.2022 року майно ТОВ «ТВ-АВТО» та його перелік є комерційною таємницю, що охороняється Законом, та наявність такої інформації зберігається виключно, в рамках кримінального провадження № 42022000000000636 від 26.05.2022 року, відповідно передача такої інформації до ЗСУ могло мати місце виключно службовими особами ГСУ НП України, що є неприпустимим та протиправним.
На запити ТОВ «ТВ-АВТО» щодо обставин незаконного передання третім особам інформації з матеріалів кримінального провадження, слідчий ГСУ НП України Шарий О.І. повідомляв про наявність такої інформації в загальнодоступних реєстрах, зокрема Єдиному державному реєстрі судових ріщень (далі - ЄДРСР) Водночас, на переконання Позивача, в Єдиному державному реєстрі судових рішень дійсно наявна інформації про перелік вилученого майна ТОВ «ТВ-АВТО», відображеного в ухвалі Печорського районного суду м. Києва від 18.03.2024 року у справі №757/11160/24-к (за посиланням -https://revestr.court.gov.ua/ReviewZl 17824391). Інформація про місце зберігання такого майна ані у вказаній ухвалі, ані в інших рішеннях суду, що наявні в ЄДРСР не відображено.
Таким чином, на переконання Позивача, у дія службових осіб Головного слідчого управління, що діє у складі органу досудового розслідування, як структурного підрозділу Національної поліції України вбачаються порушення діючого законодавства в частині не виконання рішення суду, безпідставного неповернення майна та його втрати, а також у передачі третім особам відомостей, з матеріалів кримінального провадження, що виражено у протиправній бездіяльності, а також протиправних діях, а отже є елементом складу цивільного правопорушення.
Таким чином, звертаючись до суду позивач вказує, що у зв'язку із протиправними діями Національної поліції України ТОВ «ТВ-АВТО» понесено збитки на загальну суму 8884723,98 грн.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За змістом частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З огляду на положення статті 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Господарський суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).
Крім того, слід відзначити, що з метою процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).
За висновками Великої Палати Верховного Суду для витребування майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).
Аналогічні висновки є справедливими і у випадках витребування рухомого майна (п. 8.35. постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22).
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).
Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що підставою для визнання оспорюваного наказу протиправним та скасування позивач вказував ту обставину, що при виданні Наказу «Про примусове вилучення майна» ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_5 ) перевищено свої повноваження та видано наказ щодо майна, яке не є індивідуально визначеним і вилучення якого не передбачене Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Згідно з ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За змістом ч.2 цієї статті в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст.41 Конституції України (яка не належить до переліку прав і свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частини 2, 6 ст.353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлюють, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
За змістом ст.1 Закону "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.04.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
Згідно з п.3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону "Про правовий режим воєнного стану".
17.07.1997 був прийнятий Закон "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [далі - Конвенція], Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022, приписи ст.41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, щодо заборони протиправного позбавлення права власності узгіднені з приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.5 мотивувальної частини).
Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Крім того, статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
Повідомленням від 28.02.2022 Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
У п.2.4 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 №8-р(I)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Згідно з п.1 ст.1 зазначеного Закону примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна (ст.3 Закону "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
За правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією.
З огляду на те, що реквізиція застосовується за обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника зумовлений потребою швидкої реакції від органів державної влади на відповідні обставини.
На підставі викладеного вище суд зауважує, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (до таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 липня 2024 року у cправі № 910/14243/22 про визнання права власності, витребування майна з володіння та зобов'язання вчинити дії).
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Відповідно до ст.8 Конституції України у її взаємозв'язку з приписами ч.3 ст.22, ч.1 ст.64 Конституції України верховенство права (правовладдя) вимагає, щоб утручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним (п.2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.04.2023 №4-р(II)/2023).
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути обумовлені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушуватиме сутності такого права (пп.5.1 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 №3-р(II)/2023).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року № 14-рп/2011).
Відповідно до Конституції України та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права визнання, дотримання і захист права власності є обов'язком держави" (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008). Конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд" (друге речення абзацу одинадцятого пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи міститься наказ Командувача сил логістики Збройних сил України (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.04.2024 № 96 «Про примусове відчуження майна» відповідно до пункту 1 якого: «командиру військової частини НОМЕР_4 примусово відчужити у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану від імені військового командування, майно яке зазначене в додатку 1 до наказу власником якого являється ТОВ «ТВ-АВТО» ( код ЄДРПОУ 37558013), 49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 77. Офіс 202/1 , яке фактично зберігається на складських майданчиках за адресою:
- м. Чернігів, вул. І. Мазепи. Буд. 59 А, ПП «Чернігівнафтопродукт»;
- м. Чернігів, вул. Чудінова, б/н склад №7, приміщення (секція) №8, територія Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України. невідкладно провести усі необхідні заходи на виконання примусового відчуження майна.
З дотриманням вимог статей 8, 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 4.7.8, Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»;
забезпечити проведення оцінки примусово відчуженого майна.
Складання актів про примусове відчуження майна у порядку та за формою передбаченими Законами України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусове відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 31.10.2012 №988.відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану».
У додатку 1 до цього викладено перелік майна, що примусово відчужене.
Також до позовної заяви долучено висновок про ринкову вартість майна, яку здійснено ПП «Енергомакс» (оцінювач Чумаченко Максим Володимирович) на замовлення Військової частини НОМЕР_4 згідно з договором від 20.06.2024 року.
Згідно зазначеного висновку ринкова вартість примусово відчуженого майна ТОВ «ТВ-Авто» складає 8 884 723,98 грн.
Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акту.
Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п'яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, а також оплата витрат з оцінки майна, яке відчужується, здійснюються військовим командуванням, органом, що прийняв рішення про таке відчуження або вилучення, за рахунок коштів державного бюджету (ст. 10 Закону України № 4765-VI).
Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна. (ч. 1, 2 ст.11 Закону України № 4765-VI).
Отже, позивач має право на отримання повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно.
Суд зауважує, що реквізиція розглядається законодавцем як правомірна дія органів державної влади. Такий підхід зумовлює висловлення досить важливого висновку в контексті можливості відшкодування шкоди, заподіяної власнику майна при проведенні реквізиції. При цьому потрібно мати на увазі, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК України та іншим законом (частини 4 статті 1166 ЦК України). Тому відшкодування шкоди, заподіяної припиненням права власності на майно, при реквізиції виключається.
Таким чином, суд приходить до висновку, що майно ТОВ «ТВ-Авто» було відчужене Збройними Силами України у визначеному законом порядку та не було знищене або пошкоджене під час його зберігання органом досудового розслідування. Вказане не заперечується учасниками справи. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Суд також зазначає, що матеріали цієї справи містять наказ Збройних сил України «Про примусове відчуження майна» та Висновок про ринкову вартість майна, який складено ПП «Енергомакс» (оцінювач Чумаченко Максим Володимирович) на замовлення Військової частини НОМЕР_4 , що за висновками суду свідчить про те, що позивач має право на наступну повну компенсацію вартості майна відчуженого в умовах правового режиму воєнного стану за процедурою визначеною статтею 11 зазначеного закону та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Окрім того, на переконання суду, у випадку задоволення вимог позивача про відшкодування шкоди, позивач не втратить свого права щодо повної наступної компенсації вартості примусово відчуженого майна відповідно до закону, а це в свою чергу призведе до подвійного відшкодування вартості майна з Державного бюджету України.
Отже, з вищенаведеного вбачається, шо звертаючись із позовною заявою про відшкодування завданої шкоди до Національної поліції України, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту свого порушеного права, адже спеціальними нормативно - правовими актами: ЦК України та Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачено такого способу захисту порушеного права в таких правовідносинах, що є підставою для відмови у позові.
Аналогічна правова позиція Великої палати Верховного Суду викладена у постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).
За наведених обставин суд відзначає, що обраний позивачем спосіб захисту, що полягає у відшкодуванні Національною поліцією України шкоди у розмірі 8 884 723,98 за примусово відчужене на потреби ЗСУ майно ТОВ «ТВ-Авто» є неналежним.
Отже, задоволення вимоги про відшкодування Національною поліцією України шкоди у розмірі 8 884 723,98 за примусово відчужене на потреби ЗСУ майно ТОВ «ТВ-Авто» є неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, тому задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Також господарський суд звертає увагу на те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.02.2025
Суддя М.О. Лиськов