ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1660/25
провадження № 3/753/1499/25
"05" лютого 2025 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О., розглянувши адміністративну справу про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , приватного підприємця, до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 624215 від 23.01.2025 ОСОБА_1 23.01.2025 близько 12-00 год за адресою проживання: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру ві бік колишнього чоловіка ОСОБА_2 , а саме ображала нецензурною лайкою.
Дії ОСОБА_1 посадовою особою органу Національної поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не прибула, подала до суду клопотання про відкладення судового засідання.
Потерпілий ОСОБА_2 не з'явився без повідомлення причин неявки, жодних заяв, клопотань чи пояснень по суті правопорушення від нього не надійшло.
Суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 .
Дослідивши наявні матеріли справи, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не підтверджується належними доказами виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
До домашнього насильства недоречно відносити всі прояви непорозуміння між суб'єктами, якими охоплюється суб'єктний склад за ст. 173-2 КУпАП, що можуть супроводжуватися лайкою, образливими висловами на фоні особистого несприйняття побутової ситуації чи оцінки способу життя членів родини та інших пов'язаних між собою осіб, так само як і виявлення суб'єктивного зневажливого ставлення, прояви невихованості, нестриманості, надмірної безпідставної емоційності, зловживання нецензурними висловлюваннями у побуті та при сварці.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Ознаками психологічного насильства, зокрема, є: постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви; звинувачення, засудження, словесні образи; обзивання нецензурними словами, приниження; ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей); покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими; зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви; відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її; ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах; знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа, навіть повторювані сварки не можуть розцінюватися як психологічне насильство. Насильство - це свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Згідно ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Ст. 28 Конституції декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey) no. 33401/02 від 09.06.2009 Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що насильство в сім'ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також зазначив, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливішим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації.
Ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні га інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Разом з тим, жодних доказів, того що ОСОБА_1 чинила насильство в сім'ї, матеріали справи не містять.
Зокрема, відсутні достатні підтвердження наявності у ОСОБА_1 умислу на застосування домашнього насильства відносно ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також фактичних даних, які б дозволили визначити достеменно статус кривдника та потерпілого.
При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд враховує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Однак доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілому матеріали справи не містять. Більше того, наслідків діяння у виді можливості завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілого не зазначено і в протоколі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає закриттю за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1) ч. 1 ст. 247, ст.ст. 279, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя М.О. Заставенко