Справа №206/3/25
2-о/206/52/25
25.02.2025 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретарі Богатько Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 та Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей, -
06 січня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей. В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на те, що 08 серпня 2024 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №573. ОСОБА_2 має трьох малолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти батька не мають, відомості про батька дітей було внесено відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України. Згідно висновку Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради №6/11-288 від 11.12.2024 року, вважається усиновлення малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільним та таким, що відповідає інтересам дітей. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 10.12.2024 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_2 та дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За місцем проживання сім'ї створені задовільні умови для розвитку, навчання та утримання дітей. Протипоказань для усиновлення не виявлено. Діти проживають разом з ним та його дружиною, більше року, до реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності бабусі його дружини ОСОБА_6 , відповідно свідоцтва про право на спадщину, виданого державного нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С., зареєстровано в реєстрі за №2-1889. Він проходить службу в в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 та за місцем служби отримує постійний дохід, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 №2586 від 19.09.2024 року та довідкою про доходи №412. Просить суд, встановити факт перебування малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
07 січня 2025 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
21 січня 2025 року від представника заінтересованої особи - Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради Воднєвої Н.В. через систему «Електронний суд» надійшла заява з проханням розглядати справу за її відсутності та відмовити у задоволенні заяви.
Від представника заявника ОСОБА_7 надійшла заява з проханням розглядати справу за її відсутності, заяву підтримала та просила її задовольнити.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи позицію представника заявника та представника заінтересованої особи, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступні підстави.
В судовому засіданні було встановлено, що 08 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Дніповським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №573 (а.с.9).
ОСОБА_2 має трьох малолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10, 12, 13).
Відомості про батька дітей було внесено відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Згідно висновку Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради №6/11-288 від 11.12.2024 року, вважається усиновлення малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільним та таким, що відповідає інтересам дітей (а.с.14-18).
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 10.12.2024 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_2 та дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За місцем проживання сім'ї створені задовільні умови для розвитку, навчання та утримання дітей. Протипоказань для усиновлення не виявлено (а.с.19).
ОСОБА_1 проходить службу в в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 та за місцем служби отримує постійний дохід, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 №2586 від 19.09.2024 року та довідкою про доходи №412 (а.с.22).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як зазначено в ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
За зальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.
У порядку окремого провадження суд може розглянути і вирішити питання встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У заяві про встановлення такого юридичного факту обов'язково має бути зазначено з якою метою заявник просить встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).
Таким чином, справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц та в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17.
Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
Системний аналіз вищевикладених норм ЦПК України дає суду підстави для висновку про те, що справам окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення, притаманні такі ознаки, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження, конкретна мета встановлення факту, а також його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Тобто, заявник повинен надати докази того, що станом на час розгляду справи встановлення певного факту має юридичне значення для його суб'єктивних матеріальних прав.
ОСОБА_1 в заяві не обґрунтував підстав встановлення юридичного факту - перебування дітей на його утриманні та не вказав, які саме юридичні наслідки породжуватиме факт, встановлений у судовому порядку. Крім того, заявник не підтвердив належними, достатніми та допустимими доказами будь-якої участі у вихованні та фінансовому утриманні дітей.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 року №160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір'ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Доказів того, що мати неповнолітніх дітей не могла надавати утримання своїм дітям або таке утримання було недостатніми, матеріали справи не містять.
18 травня 2024 року набрав чинності Закон України № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, серед іншого, внесено зміни до пункту 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який викладено в наступній редакції: «1. не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу в в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , яку залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи.
Зважаючи на наведене, заява про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей фактично пред'явлена військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Заявник у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
Вказаний висновок суду кореспондується із висновком, викладеним у Постанові Верховного Суд від 13 березня 2024 року у справі №495/2284/23.
За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей задоволенню не підлягає в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.155, 157, 160 СК України, ст.ст. 6-13, 33-34, 76-81, 83, 141, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 315 ЦПК України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд.51, код ЄДРПОУ 44378972) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.П.Румянцев