Справа № 464/6906/24
пр.№ 2/464/625/25
25.02.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою у порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача: аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 жовтня 2024 року, і до досягнення ними повноліття; додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4450 грн. Вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо утримання неповнолітніх дітей.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду судової справи визначено суддю Тімченко О.В.
Суддя ухвалою від 15 жовтня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у зв'язку із малозначністю справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Заперечень проти такого письмового провадження не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється (ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України).
Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою беруться до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.
Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права.
З дотриманням вимог ст.272 ЦПК України відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою з додатками за зареєстрованим місцем проживання, отриманим з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.
Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) ст.ст.3, 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 01 грудня 2023 року у справі № 591/4832/22, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення у зв'язку «адреса відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судового повідомлення.
З огляду на викладене долучені до справи відомості трекінгу поштових відправлень та довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення з підстав - «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, що узгоджується із положеннями п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України.
До того ж у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Судом вжито передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін. Водночас, незважаючи на належне повідомлення, відповідач у визначений в ухвалі про відкриття провадження строк та до даного часу своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, жодних клопотань не заявлено.
Вирішуючи цивільно-правовий спір між сторонами, суд дійшов наступного висновку.
Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України).
При застосуванні норм права суд ураховує сформовану позицію Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року), за якою обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Сторони, які перебувають у шлюбі, є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживають разом з матір'ю. Такі обставини підтверджуються письмовими доказами: свідоцтвом про шлюб, свідоцтвами про народження, відомостями про адресу місця проживання, актом. Відповідачем жодним чином не заперечено перелічених вище доказів та не спростовано наведені позивачем аргументи щодо місця проживання спільних дітей матір'ю.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Виходячи з положень ст.ст.141,181,182 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд ураховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного зобов'язані розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Як регламентовано ч.2 ст.150 СК України, батьки піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Указане кореспондується із вимогами ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», якою передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Наведені положення закону дають підстави для висновку, що аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів та їх розмір, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом розміру прожиткового мінімуму на дитини, її потреб, зважаючи на обов'язок обох батьків брати участь в матеріальному утриманні дитини.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
З огляду на викладене у своїй сукупності, ураховуючи, що батьки зобов'язані забезпечити дитині належне виховання та утримання, навчання, розвиток, житло, приймаючи до уваги існуючі життєві витрати та вік дітей, керуючись принципами розумності, добросовісності та справедливості сімейного законодавства (ч.9 ст.7 СК України), з метою захисту прав та якнайкращих інтересів малолітніх/неповнолітніх дітей до їх повноліття, відсутності підтвердження виконання відповідачем обов'язків щодо утримання дітей, з відповідача слід стягувати аліменти на користь позивача на утримання їх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно. Указаний розмір не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину (мінімальний гарантований розмір аліментів).
Суд роз'яснює, що за приписами ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із положеннями ч.1 ст.191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову в порядку ч.1 ст.430 ЦПК України допускається негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 . Суд, ретельно досліджуючи такі, ураховує, що у силу вимог ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Виходячи із норм ст.185 СК України, додатковими витратами, які підлягають стягненню є: періодичні витрати на лікування дитини (в тому числі на оздоровлення); систематичні витрати, понесені у зв'язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами; витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Долучені позивачем квитанції про оплату за заняття художньою гімнастикою у розмірі 8900 грн не зумовлюють висновку про наявність у дитини особливих здібностей чи про розвиток таких здібностей, пов'язуються із загальним розвитком дитини, що повинні нести обоє батьків, при цьому витрати того з батьків, який проживає окремо від дитини, повинні покриватися, зокрема, за рахунок його аліментних зобов'язань.
З огляду на викладене вище позивачем не доведено наявність особливих обставин щодо стягнення додаткових витрат у розумінні ст.185 СК України.
Підсумовуючи наведене у своїй сукупності, позивачем з наданням переконливих письмових доказів, достовірність яких не оспорюється, доведено підставність вимог про стягнення аліментів. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку. В іншій частині про стягнення додаткових витрат на дитину позов є безпідставним, що слугує підставою залишення його без задоволення.
Відповідач знехтував своїми процесуальними правами, жодних пояснень та доказів, які б досліджувалися судом, не надав. За відсутності відзиву суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Водночас неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягаря доказування. Принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог (постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19).
При розподілі судових витрат суд ураховує, що позивач при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір». Тому на підставі вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Задоволити позов частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх/неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 09 жовтня 2024 року, до досягнення ними повноліття
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО