Дата документу 18.02.2025
Справа № 334/8800/24
Провадження № 1-кп/334/348/25
18 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України,
установив:
у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заявив про відмову від захисника адвоката ОСОБА_7 . В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_6 вказав на те, що адвокат ОСОБА_7 отримав доручення на представництво його інтересів 13 грудня 2024 року, однак з того часу так і не мав конфіденційної бесіди із захисником у приміщенні в якому відсутні звуко- та відео-записуючи пристрої. Так, у судовому засіданні, яке відбулось 16.12.2024 року сам обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про надання йому можливості провести конфіденційну бесіду із захисником. Вказане клопотання суд задовільнив та оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 24.12.2024 року. У судовому засіданні, яке відбулось 24.12.2024 року вже адвокат ОСОБА_7 заявив клопотання про перенесення судового засідання для спілкування із підзахисним, адже до цього часу через зайнятість в інших процесах та повітряні тривоги під час яких до приміщення СІЗО не пускають відвідувачів, він не зміг особисто зустрітись із ОСОБА_6 . Судом знову було задоволене клопотання та оголошена перерва до 25.12.2024 року. До цього судового засідання адвокат ОСОБА_7 так і не прибув до СІЗО для зустрічі із ОСОБА_6 . Однак, до наступного судового засідання (25.12.2024 року) адвокат так і не зустрівся із ним.
Незважаючи на вищевказане, адвокат ОСОБА_7 прийняв участь у судовому засіданні, яке відбулось 25.12.2024 року, хоча сам ОСОБА_6 відмовився від виходу на відеоконференцзв'язок, а в подальшому навіть не подав апеляційної скарги на ухвалу суду, яка була прийнята у судовому засіданні 25.12.2024 року, хоча сам ОСОБА_6 таку скаргу подав.
Ураховуючи вищенаведене, ОСОБА_6 заявив, що адвокат ОСОБА_7 перебуває у змові із судом та лише шкодить його захисту.
Адвокат ОСОБА_7 підтримав позицію обвинуваченого та просив суд задовольнити його заяву.
Прокурор ОСОБА_5 висловився проти задоволення заяви обвинуваченого, вказавши на те, що ОСОБА_6 постійно відмовляється від призначених йому адвокатів з різноманітних причин, так адвокат ОСОБА_7 є вже його 14 чи 15 адвокатом із липня 2024 року. Підстави наведені самим ОСОБА_6 лише частково відповідають дійсності, адже конфіденційна бесіда із захисником у нього була у приміщені суду.
Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дійшла до таких висновків.
Частиною першою статті 52 КПК України визначено, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Положеннями частини третьої статті 54 КПК України визначено, що відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Дорученням від 13.12.2024 року Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги призначено адвоката ОСОБА_7 для здійснення захисту обвинуваченого ОСОБА_6 .
За цей час адвокат ОСОБА_7 приймав участь в усіх судових засіданнях, призначених судом, крім судового засідання призначеного 06.02.2025 року, у якому він не взяв участь з поважних причин (хвороба, факт якої підтверджений листком непрацездатності). В усіх засіданнях адвокат ОСОБА_7 висловлював свою позицію щодо питань, які ставились на вирішення та не ухилявся від здійснення захисту підзахисного.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього. Таку позицію висловив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2024 року по справі №748/1972/19.
В обґрунтування позиції Верховний Суд вказав, що право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти.
Під час реалізації державної гарантії у вигляді безоплатної вторинної правової допомоги особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КПК захисник такій особі призначається за постановою слідчого/прокурора або ухвалою судді чи суду.
Тому особа, що отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника за призначенням з особистих мотивів за відсутності обґрунтованих підстав для цього.
Висловлені захисником позиції узгоджувалися з позицією самого засудженого, який підтримував свого захисника в питаннях, щодо яких суд приймав рішення після заслуховування думки учасників судового провадження.
Реалізація положень кримінального процесуального закону про обов'язкову участь у кримінальному провадженні захисника є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження. І така гарантія нерозривно пов'язана із принципом недопустимості втручання суду у відносини адвоката та його підзахисного (зобов'язання адвоката провести конфіденційну бесіду у визначений час та місці чи погодити правову позицію до певного періоду часу), тому суд не може надавати оцінку «якості» послуг адвоката, і має право втрутитись лише у прямо визначених законодавством випадках.
Слід також вказати, що за період з 29.10.2024 року по 12.12.2024 року адвокат ОСОБА_7 є вже четвертим адвокатом, якому доручено здійснення захисту ОСОБА_6 у відповідності до вимог КПК України та Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та другим від якого він відмовляється.
Також в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 228) у якій він зазначає, що хоче здійснювати свій захист самостійно і не довіряє жодному з адвокатів, яких «нав'язують», та забороняє приймати адвокатам участь у судових засіданнях від його імені.
У судовому засіданні ОСОБА_6 на запитання суду повідомив, що у нього є укладена угода з іншим адвокатом і ця угода укладена в 2001 році. Проте, ані прізвища адвоката, ані інших даних обвинувачений згадати не зміг. Також обвинувачений не надав самої угоди із адвокатом.
Слід вказати проте, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказував, що обмеження права на вільний вибір захисника у випадках призначення безоплатного адвоката від держави само по собі не порушує питання за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи (див. рішення від 20 січня 2005 року у справі «Майзіт проти Росії» (Mayzit v. Russia), заява № 63378/00, п. 68) та безперешкодного функціонування системи правосуддя (див. рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» (Meftah and Others v. France) [ВП], заяви №№ 32911/96, 35237/97та 34595/97, п. 45, ECHR 2002-VII).
Водночас, ОСОБА_6 має право надати в майбутньому суду відповідну угоди із іншим адвокатом, а такий адвокат має право прибути у судове засідання.
Керуючись ст.42, 48, 49, 372, 376 КПК України, суд
ухвалив:
заяву обвинуваченого ОСОБА_6 про відмову від захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Резолютивна частина виготовлені у нарадчій кімнаті 18.02.2025 року.
Повний текст виготовлений та підписаний 20.02.2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3