Справа № 243/902/25
Провадження № 1-кп/243/513/2025
25 лютого 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010003657 від 23.01.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Борівське Шевченківського району Харківської області, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом (стрілець 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, молодший сержант), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Слов'янським міськрайонним судом Донецької області розглядається кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010003657 від 23.01.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
На адресу суду від прокурора надійшло клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, з утриманням ОСОБА_4 на гауптвахті. В обґрунтування заявлених вимог сторона обвинувачення посилається на те, що молодший сержант ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді стрільця 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 11 січня 2025 року о 10 год. 00 хв., перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ на території АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойовий наказ №5 від 11.01.2025 командира стрілецької роти (резервної) НОМЕР_2 бригади Національної гвардії України в ОТУ «Луганськ» капітана ОСОБА_6 , який винесено на підставі бойового розпорядження командира НОМЕР_2 бригади військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_7 №17дск від 10.01.2025, згідного до якого особовому складу стрілецької роти (резервної), а саме: стрільцю 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) молодшому сержанту ОСОБА_8 , стрільцю 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) молодшому сержанту ОСОБА_4 , стрільцю 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) старшому солдату ОСОБА_9 , до 14:00 11.01.2025 року необхідно було висунутися за маршрутом Військове Містечко №1 - командно-спостережний пункт батальйонно-тактичної групи 18 бригади на службовому автотранспорті стрілецької роти (резерної) зі штатним озброєнням та індивідуальними засобами бронезахисту, по прибуттю поступити в розпорядження командира батальйонно-тактичної групи НОМЕР_2 бригади та доповісти командиру батальйонно-тактичної групи 18 бригади про прибуття та готовність до виконання бойових завдань в складі сил і засобів батальйонно-тактичної групи НОМЕР_2 бригади в районі Часів Яр - чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони. Тобто ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, - непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану. Вина обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується матеріалами кримінального провадження в їх сукупності та взаємозв'язку. Статтею 315 КПК України передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Зміна обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, може перешкодити кримінальному провадженню, у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які можуть настати, якщо останній буде залишатися на волі. Підстави для зміни запобіжного заходу та відмови в продовженні обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час відсутні, оскільки ризики, що обґрунтовували необхідність продовження запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, не зменшилися і жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою, не може запобігти заявленим ризикам. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України вказаний запобіжний захід застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобігти яким неможливо іншим чином, без продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, неможливо запобігти ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, як то переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду. Сукупність зібраних доказів дає достатні пістави обвинувачувати ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Обвинувачений розуміє, що він вчинив тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, може переховуватися від суду, чим перешкоджатиме виконанню процесуальних дій та рішень в розумні строки. Відповідно по п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Окрім цього, тяжкість інкримінованого правопорушення та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавлення волі вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого до втечі. Крім того, неможливо запобігти ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , отримавши доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, володіє інформацією стосовно свідків у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови від показів. У разі невжиття заходів обмеження комунікації та пересування відносно ОСОБА_4 , останній, будучивійськовослужбовцем, повинен буде повернутися до розташування військової частини, де матиме безпосередню можливість впливати на свідків вчиненого ним кримінального правопорушення, які є його співслужбовцями. Разом із цим, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, маючи досвід застосування зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, перебуваючи на волі, матиме усі можливості вплинути на свідків у вказаному кримінальному правопорушенні з числа інших військовослужбовців, зокрема, на своїх прямих начальників та командирів і співслужбовців. Про неможливість запобігти вказаному ризику свідчить і той факт, що з урахуванням принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) свідки обвинувачення ще судом не допитані, та надані ними під час досудового розслідування показання не можуть лягти в основу судового рішення. Також неможливо запобігти ризику, передбаченому п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за злочин, у вчиненні якого обвинувачується, як військовослужбовець, може ухилитися від військової служби, вчинивши злочини, передбачені ст. ст. 407, 408 КК України, в тому числі шляхом самокалічення або іншим способом, за що передбачена кримінальна відповідальність статтею 409 КК України. Продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не порушує його права на судовий розгляд упродовж розумного строку, оскільки відповідно до п. 110 Рішення Європейського суду з прав людини «Кудла проти Польщі», тривале тримання під вартою може бути виправдане у кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом із цим, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», вказаним у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2014 у справі «Чанєв проти України», оскільки в матеріалах справи існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів у відношенні до обвинуваченого чи зменшення ризиків заявлених прокурором на даний не встановлено. У рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. Розглядаючи скаргу у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, ЄСПЛ підкреслив також, що при визначенні «ступеня підозри» підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту може бути «більш низький поріг обґрунтованості підозри» при вчиненні особливої категорії злочинів». Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно ч. 7 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. З огляду на викладене, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, враховуючи наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправного діяння обвинуваченого, а також враховуючи відомості, які характеризують особу ОСОБА_4 , прокурор просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти Військової служби правопорядку строком на 60 діб.
В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити, посилаючись на зазначені в клопотанні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні не заперечували проти клопотання прокурора, захисник тільки просила визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшов наступного.
Частиною третьою статті 315 КПК України встановлено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2025 застосовано відносно ОСОБА_4 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 10.03.2025.
За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Так, оцінивши доводи учасників судового провадження, суд вважає реальним та таким, що продовжує існувати, ризик, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 достовірно обізнаний про тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, та може спробувати уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, при цьому наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнаними як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.
Крім зазначеного, прокурор також вважає ймовірним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.
Суд погоджується з доводами прокурора стосовно цього заявленого ризику, оскільки наразі свідки по кримінальному провадженню судом не допитані, крім того, обвинувачений знайомий зі свідками, вони разом проходять військову службу, тож ризик того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може здійснити спроби впливу на свідків з метою змусити їх змінити надані раніше, під час досудового розслідування, небажані для нього свідчення задля уникнення в подальшому кримінальної відповідальності, є досить реальним.
Як визначено статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Тож, враховуючи, що наразі судове провадження перебуває на підготовчій стадії, безпосередньо судом в судовому засіданні свідки допитані ще не були, вірогідність того, що вони можуть змінити свої свідчення під тиском зацікавленої особи, є досить реальною.
Окрім того, встановивши ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд також дійшов висновку про існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, адже дії ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину під час воєнного стану, щодо переховування від суду (у разі їх вчинення) можуть утворити склад іншого злочину, кваліфікованого за ч. 5 ст. 407 або ч. 4 ст. 408 КК України.
Так, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з огляду на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, частиною 8 статті 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Тож, з огляду на вік обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність доказів, які б свідчили, що стан здоров'я останнього виключає можливість його перебування в установі попереднього ув'язнення, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає реальними ризики, визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати на свідків кримінального правопорушення або може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи наведене вище, відомості про особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, суд вважає, що є підстави для продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.
Доказів того, що обставини, які були прийняті при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту суду не надано.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, відповідно до абз. третього частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Тобто, визначення розміру застави особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 КК України, є правом суду (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного/обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).
За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.
Такими обставинами є всі обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого, інші дані про його особу, ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями те, що розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та водночас не буде завідомо непомірним для нього.
Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.
В рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити ОСОБА_10 розмір застави.
Так, з огляду на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, будь-яких негативних характеристик відносно ОСОБА_4 суду не надано, з урахуванням сімейного та майнового становища обвинуваченого, зокрема рівня його матеріального забезпечення як військовослужбовця, що проходить службу в Збройних Силах України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке ОСОБА_4 інкримінується, враховуючи також позицію сторін у кримінальному провадженні, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому заставу в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму 121120,00 грн. Суд вважає, що застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
У разі внесення обвинуваченим у будь-який момент до 25.04.2025 застави, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки, визначені частиною 5 статті 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 26, 177-178, 181, 183, 194, 197, 199, 201, 202, 331, 371-372, 376, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти на строк 60 днів, тобто до 25 квітня 2025 року включно.
Обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти у разі внесення застави у розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 121120,00 грн. (сто двадцять одна тисяча сто двадцять гривень 00 копійок), яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в будь-який момент протягом дії цієї ухвали, до 25 квітня 2025 року включно.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
1) прибувати до суду із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому розташована або тимчасово розташована військова частина, де проходить військову службу обвинувачений, без дозволу командира військової частини, прокурора або суду;
3) повідомляти прокурора чи суд про зміну дислокації військової частини або місця несення служби;
4) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього вказаних вище обов'язків, до нього буде застосований інший запобіжний захід, а застава буде звернута в дохід держави.
Ухвала про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Копію цієї ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, - до відома, та до гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 , - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.
Ухвалу постановлено та підписано в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 25.02.2025 об 11-20 год.
Суддя ОСОБА_1