іменем України
17 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 734/1039/24
Головуючий у першій інстанції - Іванюк Т.І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/178/25
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого- судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
треті особи: Орган опіки та піклування Кіптівської сільської ради
Чернігівського району Чернігівської області, Служба у справах дітей
Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Іванюк Т.І. від 21 жовтня 2024 року, місце ухвалення рішення - с-ще Козелець, дата складання повного рішення - 25 жовтня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, треті особи: Орган опіки та піклування Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Служба у справах дітей Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, зазначивши третіми особами: Орган опіки та піклування Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та Службу у справах дітей Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що вони із ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була народжена в шлюбі та проживала спільно з ними. Проте, 20.06.2017 року ОСОБА_2 залишила сім'ю та пішла жити до своєї матері. За доводами позивача, з дня народження та по цей час дитина проживає та зареєстрована разом з ним. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 не піклується про дитину, не приділяє їй належної материнської турботи та ласки, не приймає участі у її матеріальному забезпеченні і фактично зовсім не спілкується із дочкою, самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов'язків. Шлюб між сторонами спору розірвано. Позивач вказує, що весь тягар батьківського піклування за дитиною він прийняв на себе особисто. За доводами позивача, матір дитини, ОСОБА_2 , залишила її у дворічному віці, вихованням не займається, матеріально не допомагає, а позивач працює, матеріально повністю забезпечує дитину всім необхідним, дитина вихована, ходить до школи. Позивач стверджує, що він допомагає дитині у навчанні, і до нього немає зауважень з боку фахівця із соціальної роботи. Позивач зазначає, що поведінка матері дитини свідчить про нехтування нею батьківськими обов'язками та про ухилення від їх виконання. Згідно рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 07.11.2023 року, місце проживання дитини визначено із батьком. Позивач вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде сприяти інтересам дитини, оскільки донька постійно проживає з ним, він повністю піклуюся про неї, виховує та матеріально забезпечує. При цьому, матір дитини взагалі не цікавиться її життям, а повноцінний догляд за дочкою вимагає участі другого із батьків у вирішенні певних побутових питань щодо лікування, щорічного оздоровлення, навчання тощо. Позивач стверджує, що без позбавлення матері дитини батьківських прав він не може захистити дитину від негативного впливу з боку родичів. ОСОБА_2 проживає наразі із своєю матір'ю, в родині проживають двоє дітей: ОСОБА_5 , 2016 р.н., ОСОБА_6 , 2014 р.н., разом з ними також проживає співмешканець матері ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . За доводами позивача, ОСОБА_2 не працює, не має державної соціальної підтримки та захисту, стабільних джерел власного існування, має кредити, які не погашає. Натомість, з боку позивача, для дитині створені не лише базові необхідні умови для її повноцінного життя, навчання та розвитку, а роками побудоване стабільне спокійне родинне середовище, оскільки він проживає разом зі своєю матір'ю, бабусею ОСОБА_9 . За доводами позивача, дочка ОСОБА_9 має друзів за місцем свого мешкання, він ретельно слідкує за здоров'ям дитини, у разі необхідності забезпечує належне медичне лікування. Оскільки ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов'язки, передбачені законом та моральними засадами суспільства, вона самоусунулась від спілкування із дитиною та її виховання і утримання, позивач вважає, що матір дитини має бути позбавлена батьківських прав відносно дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.10.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.10.2024 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року є незаконним через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Апелянт зазначає, що у оскаржуваному рішенні від 21.10.2024 року суд першої інстанції вказує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про умисне нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми батьківським обов'язками, проте, дані твердження суперечать обставинам, які встановлено судом, та матеріалам справи. Апелянт стверджує, що ухилення ОСОБА_2 від своїх батьківських обов'язків засвідчено висновком органів опіки про доцільність позбавлення батьківських прав, свідками, про що суд першої інстанції зазначає, на підставі інформації Прогресівського ЗЗСО I-III ст., відповідно до якої, ОСОБА_2 не приймає участі у освітньому процесі дитини, а її вихованням займається батько. Апелянт вказує, що судом першої інстанції ретельно перелічено всі підстави для висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, проте, із незрозумілих підстав суд дійшов висновку, який є діаметрально протилежним щодо встановлених обставин справи, якими підтверджено злісне, тривале, навмисне ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків матері. За доводами апелянта, показаннями свідків підтверджено обґрунтованість вимог заявленого ним позову, а також органами опіки підтверджено, що ОСОБА_2 не відвідує дитину, і рішення про встановлення графіку зустрічей із дитиною не виконує із власної ініціативи. Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 не приймала участі навіть в жодному засіданні про позбавлення батьківських прав. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги сам факт заперечення ОСОБА_2 проти позбавлення її батьківських прав, i лише із наявності її заперечення проти задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові. Така позиція прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду, висловленим в постанові від 29.09.2021 року у справі №459/3411/18, провадження №61-10531св21, в яких вказано, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. За доводами апелянта, суд першої інстанції, всупереч правилам доказування, приймає до уваги, в якості поважної причини невідвідування ОСОБА_2 дитини те, що ОСОБА_2 була вагітна та у подальшому народила дитину. Проте, доказів даних обставин не було долучено до матеріалів, оскільки був порушений порядок їх надання, і суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо приєднання до матеріалів справи доказів, а потім послався на дані докази. Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції вказав у оскаржуваному рішенні від 21.10.2024 року, що ОСОБА_2 не викликали до органів опіки для вирішення питання про доцільність позбавлення її батьківських прав, але, у матеріалах справи містяться докази направлення та отримання відповідачем ОСОБА_2 виклику на комісію служби у справах дітей щодо вирішення питання по доцільності позбавлення її батьківських прав, і вона проігнорувала виклики та не з'явилась у призначений час. Апелянт вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків, які підтверджують необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . За доводами апелянта, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , не вказавши мотивів недостатності даного висновку для задоволення вимог заявленого позову. Апелянт вважає, що матеріалами справи повністю підтверджено обставини того, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам саме дитини.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , його представники - адвокат Підмогильна Я.Я., адвокат Морозов О.В. (в режимі відеоконференції), підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковалюх В.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року залишити без змін.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 , представники третіх осіб: Органу опіки та піклування Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Служби у справах дітей Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду даної справи, не з'явились. Від третіх осіб на адресу апеляційного суду надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представників (а.с.281,283).
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 23.04.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції у Чернігівській області за актовим записом №34, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_11 , жінки - ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 22.07.2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_4 , актовий запис №04. Батьки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12, зворот).
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03.01.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано (а.с.22).
06.07.2023 року ОСОБА_2 зверталася до голови органу опіки і піклування Кіптівської сільської ради, із проханням призначити їй дні та години спілкування із дочкою ОСОБА_9 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з батьком, та зобов'язати ОСОБА_1 не чинити у цьому перешкоди (а.с.64).
Заочним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 07.11.2023 року було визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком - ОСОБА_1 , в АДРЕСА_1 (а.с.5-6).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_1 від 29.02.2024 року, складного комісією у складі начальника служби в справах дітей Кіптівської сільської ради Бриль О.М., директора центру надання соціальних послуг Лось Г.А., фахівця із соціальної роботи ОСОБА_12 , у сім'ї теплі, дружні відносини. Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. В будинку чисто. Кімнати умебльовані. В наявності побутова техніка. Дитина забезпечена одягом, взуттям, засобами гігієни. Сім'я в повній мірі забезпечена продуктами харчування. Для дитини є окреме спальне ліжко, стіл для виконання домашніх завдань. Вихованням та матеріальним забезпеченням дитини займається батько. Мати не приймає участі у вихованні дитини, проживає окремо від сім'ї. ОСОБА_13 любить свого батька. В сім'ї ОСОБА_1 створені всі належні умови для проживання, повноцінного розвитку та виховання дитини (а.с.7).
Згідно довідки Кіптівської сільської ради №228 від 04.03.2024 року, ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом із батьком - ОСОБА_14 , матір'ю - ОСОБА_15 , дочкою ОСОБА_4 (а.с.8).
Відповідно до висновку оцінки потреб сім'ї ОСОБА_1 , яка проводилася із 01 березня по 04 березня 2024 року, "…Складні життєві обставини зумовлені тим, що дитина проживає в неповній сім'ї. Мати, ОСОБА_2 , залишила сім'ю ще в 2017 році. Життям доньки не цікавиться, матеріально не забезпечує. 08 липня 2023 року відбулося засідання органу опіки та піклування за участю батьків, де визначалися дні відвідування дитини матір'ю. Але після засідання матір тільки один раз відвідала дитину. Тобто очевидно, що матір не цікавить донька та її життя. Таке відвідування тільки засмутило дитину. Дитина відчуває себе обманутою та непотрібною мамі. ОСОБА_13 очікувала, що мама привітає її з зимовими святами, але вона не з'явилася і навіть не зателефонувала. З 2017 року дитиною опікується, виховує та матеріально забезпечує тільки батько ОСОБА_1 . Батько дитини має постійну роботу. Стабільні заробітки. Дитина дуже любить батька. При зустрічі з фахівцем з соціальної роботи постійно розповідає про те, де вони були з татом, що він їй подарував, як вони разом читають та вчать уроки. З мамою наодинці залишатися не хоче, після того, як мама у її присутності погрожувала тату, що забере її назавжди і тато її більше ніколи не побачить. Матір на контакт з фахівцем не йде, проблеми у дитини не бачить. Рекомендована послуга: консультування. … ОСОБА_13 матеріально повністю забезпечена. Емоційну потребу в материнській любові вона отримує від бабусі, яку вона називає мамою. … Батько повністю забезпечує потреби дитини. … Мати не має бажання турбуватися про дитину. … ОСОБА_15 та ОСОБА_14 - бабуся та дідусь ОСОБА_16 , допомагають ОСОБА_17 виховувати доньку (а.с.8, зворот - 9, зворот).
Згідно висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кіптівської ради від 15.04.2024 року №290, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до малолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , "…до Служби у справах дітей Кіптівської сільської ради звернувся громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до малолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Службою у справах дітей Кіптівської сільської ради розглянуто та вивчено документи, представлені громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який виховує малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо позбавлення батьківських прав її мами, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , року народження, серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області від 22.07.2015 року, батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак, сімейне життя у громадян не склалося через відсутність взаєморозуміння між батьками. Відповідно до рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 січня 2023 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_19 розірвано. Рішенням виконавчого комітету Кіптівської сільської ради "Про участь мами у вихованні малолітньої дитини" від 14.08.2023 року №100, було надано дозвіл ОСОБА_3 на участь у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : чотири рази на місяць. Мама від 14.08.2023 року по березень місяць 2024 року зустрічалася з дитиною лише 1 раз. Спілкуючись з дитиною відомо, що мама з дитиною не спілкується. … Згідно висновку оцінки потреб сім'ї від 04 березня 2024 року відомо, що складні життєві обставини сім'ї зумовлені тим, що дитина проживає в неповній сім'ї. Мати, ОСОБА_2 , залишила сім'ю ще в 2017 році. Життям дитини не цікавиться, матеріально не забезпечує. … Зі слів ОСОБА_1 , відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживає з сім'єю майже 7 (сім) років, мама стала проживати окремо від дочки та чоловіка, займається виключно своїм життям. Мама не виявляє жодного бажання займатися вихованням своєї доньки та матеріальної допомоги на утримання малолітньої доньки не надає. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 один займається вихованням та матеріальним забезпеченням дочки. Мама не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу. … Згідно інформації з Прогресівського 33СО 1-3 ст., який відвідує ОСОБА_4 підтверджує той факт, що за період навчання дитини в закладі, шкільним життям займається батько ОСОБА_1 , який допомагає їй у навчанні, бере участь у батьківських зборах, позакласних заходах. Батько приділяє належну увагу навчанню й вихованню дитини. Мама, ОСОБА_2 участі в освітньому процесі дочки не бере. … Враховуючи наведене, вважаємо, що доцільно позбавити ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ." (а.с.89-92).
Відповідно до характеристики ТОВ "Комфітрейд" №21/03-02 від 21.03.2024 року, ОСОБА_2 працює на підприємстві з 28.07.2023 року на посаді комірника в підрозділі Склад. За час роботи ОСОБА_20 зарекомендувала себе як відповідальна і дисциплінована працівниця, яка проявляє ініціативу і показує себе лише з позитивних сторін. Відповідально виконує свої обов'язки, активно бере участь в усіх заходах підрозділу. Працює старанно. Підходить до виконання завдань з відповідальністю, дотримується термінів виконання. Мотивована до кар'єрного зростання. Взаємовідносини з колективом склались хороші. Готова допомогти у будь-якій ситуації, ввічлива і чемна. Порушень трудової дисципліни в період роботи на підприємстві не було (а.с.57).
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з'ясувавши фактичні обставини справи, вислухавши пояснення учасників судового розгляду даної справи, надавши відповідну оцінку показанням свідків, дійшов висновку, що позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому саме полягає захист інтересів дитини, у разі позбавлення її матері батьківських прав. Також суд першої інстанції вказав щодо відсутності по справі відповідних доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків відносно її дитини ОСОБА_4 . Судом при вирішенні даного спору по суті прийнято до уваги ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, при цьому, вона зверталася до Служби в справах дітей Кіптівської сільської ради із заявою, у якій просила призначити їй дні та години побачення із дочкою ОСОБА_9 , та можливість забирати її до себе, оскільки проживає в іншому населеному пункті. При цьому, ОСОБА_2 просила Службу у справах дітей ухвалити рішення про зобов'язання її колишнього чоловіка, ОСОБА_1 , не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною. Судом першої інстанції встановлено, що після прийняття рішення компетентним органом за вказаною заявою, ОСОБА_2 хоч і рідко, але ж відвідувала дитину, ті обставини, що ОСОБА_2 рідко бачиться із дитиною, сторона відповідача пов'язує з тим, що матір дитини проживає в іншому населену пункті та постійно працює. Крім того, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 народила дитину, і вагітність перешкоджала певним чином відвідувати їй дочку ОСОБА_9 . На переконання суду першої інстанції, викладене вище свідчить про те, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до участі у вихованні дочки ОСОБА_9 . Щодо особи відповідача ОСОБА_2 , судом першої інстанції враховано те, що вона має постійне місце роботи, та характеризується виключно позитивно. До висновку, затвердженого виконавчим комітетом Кіптівської сільської ради від 15.04.2024 року №40 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_9 , суд першої інстанції поставився критично, зазначивши, що мотиви даного висновку ґрунтуються на твердженнях позивача ОСОБА_1 , без врахування позиції матері дитини, яка при складанні даного висновку вислухана не була. Доказів виклику ОСОБА_2 для надання пояснень Службі в справах дітей, позивачем та третьою особою суду не надано. Як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 21.10.2024 року, висновок органу опіки та піклування не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. При цьому, суд першої інстанції вказав, що даний висновок має рекомендаційний характер, та не є обов'язковим для суду. Інші подані позивачем докази, зокрема, висновок оцінки потреб сім'ї, показанні свідків, тощо, суд першої інстанції визнав недостатніми для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_9 . На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що доведеність необхідності застосування до відповідача ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та доцільність вжиття такого заходу ні позивачем, ні органом опіки та піклування належним чином не аргументовано, і тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року ухвалено судом із неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи; має місце недоведеність обставин, які мають значення для справи, і які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам права, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 стверджує, що ухилення ОСОБА_2 від своїх батьківських обов'язків засвідчено висновком органів опіки про доцільність позбавлення батьківських прав, свідками, про що суд першої інстанції зазначає, на підставі інформації Прогресівського ЗЗСО I-III ст., відповідно до якої, ОСОБА_2 не приймає участі у освітньому процесі дитини, а її вихованням займається батько. Апелянт вказує, що судом першої інстанції ретельно перелічено всі підстави для висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, проте, із незрозумілих підстав суд дійшов висновку, який є діаметрально протилежним щодо встановлених обставин справи, якими підтверджено злісне, тривале, навмисне ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків матері. За доводами апелянта, показаннями свідків підтверджено обґрунтованість вимог заявленого ним позову, а також органами опіки підтверджено, що ОСОБА_2 не відвідує дитину, і рішення про встановлення графіку зустрічей із дитиною не виконує із власної ініціативи. Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 не приймала участі навіть в жодному засіданні про позбавлення батьківських прав. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги сам факт заперечення ОСОБА_2 проти позбавлення її батьківських прав, i лише із наявності її заперечення проти задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові. Така позиція прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду, висловленим в постанові від 29.09.2021 року у справі №459/3411/18, провадження №61-10531св21, в яких вказано, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. За доводами апелянта, суд першої інстанції, всупереч правилам доказування, приймає до уваги, в якості поважної причини невідвідування ОСОБА_2 дитини те, що ОСОБА_2 була вагітна та у подальшому народила дитину. Проте, доказів даних обставин не було долучено до матеріалів, оскільки був порушений порядок їх надання, і суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо приєднання до матеріалів справи доказів, а потім послався на дані докази. Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції вказав у оскаржуваному рішенні від 21.10.2024 року, що ОСОБА_2 не викликали до органів опіки для вирішення питання про доцільність позбавлення її батьківських прав, але, у матеріалах справи містяться докази направлення та отримання відповідачем ОСОБА_2 виклику на комісію служби у справах дітей щодо вирішення питання по доцільності позбавлення її батьківських прав, і вона проігнорувала виклики та не з'явилась у призначений час. Апелянт вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків, які підтверджують необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . За доводами апелянта, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , не вказавши мотивів недостатності даного висновку для задоволення вимог заявленого позову. Апелянт вважає, що матеріалами справи повністю підтверджено обставини того, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам саме дитини.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статті 3 (ч.1) Конвенції про права дитини, 20.11.1989 року, (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), Конвенцію ратифіковано Постановою ВР №789-XII від 27.02.91, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до приписів статті 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно положень статті 27 Конвенції про права дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч.1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Частина 1 статті 141 Сімейного кодексу України регламентує, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ч.2 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.1 статті 164 Сімейного кодексу України, яка регламентує підстави позбавлення батьківських прав, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених вище положень статті 164 Сімейного кодексу України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей), і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні даної категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати, як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 20 березня 2024 року у справі №204/2097/22, провадження №61-951св24, від 07 лютого 2024 року у справі №455/307/22, провадження №61-16965св23, від 22 листопада 2023 року у справі №1915/2789/12, провадження №61-14726св23, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, провадження №61-4014св20, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, провадження №61-13752св19.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду: від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, провадження №61-16164св23, від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, провадження №61-14340св23, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження № 61-1544св21.
Європейський Суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07.12.2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Європейський Суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення Європейського Суду з прав людини від 16.07.2015 року у справі "Мамчур проти України", заява №10383/09, рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі "М.С. проти України", заява № 2091/13).
У справі від 30.06.2020 року (заява №70879/11) Європейський Суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується із висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, провадження №14-327цс18, та Верховним Судом у постановах: від 21 лютого 2024 року у справі №404/9387/21, провадження №61-13425св23, від 19 лютого 2024 року у справі №159/2012/23, провадження №61-15840св23, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, провадження №61-1682св22.
Апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що особистісні відносини між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, які стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення, і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду: від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22, провадження №61-18610св23, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, провадження №61-1682св22, від 06 жовтня 2021 року у справі №320/5094/19, провадження №61-7357св21).
Приписами ч.5, ч.6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду: від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, провадження №61-5203св23, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, провадження №61-10115св23, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження №61-1544св21, від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, провадження №61-13690св20).
Виходячи із положень ч.6 статі 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, такий висновок має рекомендаційний характер. При цьому, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо. Аналізуючи встановлені факти, у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Приймаючи до уваги наведене вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Апеляційний суд вважає, що на підставі встановлених обставин справи та наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності у матеріалах даної справи належних та достатніх доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення матері дитини ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, та втрату нею інтересу до участі у вихованні її дочки ОСОБА_9 , що свідчить про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом першої інстанції надано критичну оцінку висновку, затвердженому виконавчим комітетом Кіптівської сільської ради від 15.04.2024 року №40 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_9 , оскільки мотиви даного висновку ґрунтуються на твердженнях позивача ОСОБА_1 , без врахування позиції матері дитини ОСОБА_2 , яка при складанні цього висновку вислухана не була. Також судом першої інстанції зазначено, що належних доказів виклику ОСОБА_2 для надання пояснень Службі в справах дітей, ні позивачем, ні третьою особою суду не надано. Із врахуванням ч.6 статті 19 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції вважав, що вказаний вище висновок органу опіки та піклування не містить в собі однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 зазначає, що показаннями свідків у суді першої інстанції було засвідчено злісне, винне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, але суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги даних показань свідків.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Виходячи із приписів статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів у справі. При цьому, згідно ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року, судом надано належну оцінку показанням в судовому засіданні свідків: ОСОБА_21 , ОСОБА_15 , ОСОБА_22 . При цьому, суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки судом першої інстанції в ході розгляду даної справи було вислухано показання вказаних вище свідків, та надано відповідну оцінку їх показанням у оскаржуваному рішенні суду від 21.10.2024 року, апеляційний суд не вбачає підстав для повторного їх допиту, про що просить апелянт у апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги пояснення представника ОСОБА_2 відносно того, що матір дитини рідко бачиться із дочкою, оскільки проживає в іншому населену пункті, постійно працює, а ІНФОРМАЦІЯ_5 народила дитину, і відповідно, перебування у стані вагітності перешкоджало ОСОБА_2 відвідувати дочку, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року, оскільки дані доводи сторони відповідача є документально підтвердженими.
За доводами апелянта, суд першої інстанції, всупереч правилам доказування, приймає до уваги, в якості поважної причини невідвідування ОСОБА_2 дитини те, що ОСОБА_2 була вагітна та у подальшому народила дитину. Проте, доказів даних обставин не було долучено до матеріалів, оскільки був порушений порядок їх надання, і суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача щодо приєднання до матеріалів справи доказів, а потім послався на дані докази.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах даної цивільної справи, а саме, на аркуші справи - 192, міститься копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , матір'ю якого зазначено: ОСОБА_2 . Згідно матеріалів справи, даний доказ було подано представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Ковалюхом В.М. через систему "Електронний суд" 21.10.2024 року (а.с.190,191). При цьому, згідно матеріалів даної цивільної справи (а.с.163-167), представником відповідача - адвокатом Ковалюхом В.М. через систему "Електронний суд" 18.09.2024 року було сформовано та подано клопотання, із направленням його копій учасникам справи, про приєднання до матеріалів справи медичного висновку про народження за результатом огляду пологів від 17.09.2024 року про народження ОСОБА_2 дитини, дата народження дитини: 2024-09-16, стать дитини: чоловіча (а.с.165).
До апеляційного суду стороною позивача було подано клопотання про заслуховування в судовому засіданні думки дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд дійшов висновку про недоцільність заслуховування в судовому засіданні думки дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_2 , виходячи із наступного.
У постановах Верховного Суду від 20.10.2020 року у справі №333/1013/17, від 14.02.2019 у справі №377/128/18 міститься висновок відносно того, що суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів, які стосуються її життя, зазначено, зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18.12.2020 року у справі "Савіни проти України".
Згідно Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган: - визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності; - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки; - приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
Приймаючи до уваги наведене вище, приписи статті 171 Сімейного кодексу України, практична реалізація принципу "забезпечення якнайкращих інтересів дитини" вимагає в тому числі, і з'ясування судами думки дитини під час вирішення спорів, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Враховуючи вік дочки сторін спору ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також те, що заслуховування думки дитини такого віку в судовому засіданні у приміщенні суду безумовно буде для дитини додатковим психотравмуючим фактором, чого апеляційний суд допустити не може, суд вважає за необхідне врахувати при розгляді даної справи актуальну інформацію щодо думки дитини з даного приводу, яка наявна у матеріалах даної справи.
До матеріалів даної справи стороною позивача надано висновок оцінки потреб сім'ї ОСОБА_1 (додаток 1 до акта оцінки потреб сім'ї/особи), складений з 10 грудня по 11 грудня 2024 року, за підписом директора ЦНСП Кіптівської ТГ (а.с.251-253), в якому зазначено наступне: "…Складні життєві обставини сім'ї зумовлені тим, що дитина відчуває глибокі душевні переживання та має великий страх, що ОСОБА_20 офіційно залишиться її мамою, а тата заберуть на війну і він там загине, то її віддадуть ОСОБА_24 …".
Згідно акту оцінки потреб сім'ї/особи ОСОБА_1 (а.с.254-259), зазначено: ''… Інформація від дитини: Дитина з страхом в голосі розповідає, що якщо ОСОБА_20 офіційно залишиться її мамою, а тата заберуть на війну і він там загине, то її віддадуть ОСОБА_24. Вона дуже сумує, що через війну, тато вже не може кожного вечора бути з нею після роботи.
… Інше: Вона також знає про суди, які мають позбавити ОСОБА_25 права на неї, але кожну відмову суду, дитина сприймає як загрозу проти себе. Загрозу, що тата заберуть і вб'ють на війні, а її віддадуть ОСОБА_24 , яка її не любить. ''
До матеріалів даної справи стороною позивача також надано висновок оцінки потреб сім'ї ОСОБА_1 (додаток 1 до акта оцінки потреб сім'ї/особи), складений з 10.02.2025 року по 13.02.2025 року за підписом директора ЦНСП Кіптівської ТГ (а.с.275-276), в якому зазначено наступне: '' … Складні життєві обставини сім'ї зумовлені тим, що дитина відчуває глибокі душевні переживання та має великий страх, що якщо її біологічна мами ОСОБА_20 офіційно залишиться її мамою, а тата заберуть на війну і він там загине, то її віддадуть ОСОБА_24 . Від самої такої думки у дитини психологічна травма, яка заставляє дитину постійно перебувати в стресі та запитувати тата і бабусю чи її не віддадуть ОСОБА_24 …".
У акті оцінки потреб сім'ї/особи ОСОБА_1 , початок: 10.02.2025, завершення: 13.02.2025 року (а.с.277-280), зазначено наступне: ''… Інформація від дитини: Дитина з страхом в голосі розповідає, що якщо ОСОБА_20 офіційно залишиться її мамою, а тата заберуть на війну і він там загине, то її віддадуть ОСОБА_24. Вона дуже сумує, що через війну, тато вже не може кожного вечора бути з нею після роботи.
... Інше: … Вона також знає про суди, які мають позбавити ОСОБА_25 права на неї, але кожну відмову суду, дитина сприймає, як загрозу проти себе. Загрозу, що тата заберуть і вб'ють на війні, а її віддадуть ОСОБА_24, яка її не любить."
Відповідно до приписів ч.1, ч.3 статті 171 Сімейного кодексу України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Необхідно зазначити, що зі змісту думки дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом не встановлено обставин, які, відповідно до вимог чинного вказаного вище Законодавства, є підставами для позбавлення батьківських прав.
За результатами розгляду справи, судом першої інстанції проведено розподіл судових витрат між сторонами, із врахуванням положень статей: 137, 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 21.10.2024 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих обставин, на які сторони спору посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду справи.
За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.10.2024 року, підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 24.02.2025 року.
Головуючий: Судді: