іменем України
18 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/5649/24
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/352/25, № 22-ц/4823/353/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів, повний текст рішення складено 20.11.2024) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 грудня 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів, повний текст додаткового рішення складено 05.12.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах. В обґрунтування позову посилався на те, що сторони від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , 2000 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н. У березні 2018 року відповідачка звернулась до суду з заявою про стягнення аліментів та у квітні судовим наказом з позивача було стягнуто аліменти. Проте позивач вказує, що про існування судового наказу про стягнення аліментів він дізнався лише в червні 2018 року від Прилуцького міськрайонного ВДВС, при цьому зазначає, що на виконання судового наказу позивачем проводились відповідні сплати боргів по аліментам починаючи з червня 2018 року. Наприкінці серпня 2018 року сторони почали проживати разом, та 28.10.2018 відповідачка звернулась до виконавчої служби з проханням повернути їй виконавчий лист без виконання у зв'язку з чим з листопада 2018 року позивач припинив примусові відрахування аліментів.
Позивач зазначає, що у червні 2022 року трапились чергові сварки у сторін і подружні відносини повністю припинились та 31.01.2024 відповідачка звернулась до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини. У своїй заяві відповідачка умисно зазначила термін щодо поновлення аліментів, саме з 23.03.2018, проте відповідачка знала, але не повідомила про добровільну оплату позивачем аліментів до жовтня 2018 року включно.
ОСОБА_1 посилається, що за період з 23.10.2018 по 18.06.2022 він забезпечував рівень життя достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Витрачав кошти на придбання одягу, взуття, канцелярських товарів, ліків, продуктів харчування, поповнення мобільного телефону, тощо. При цьому деякі оплати здійснювались з карткових рахунків чи банківського розрахункового рахунку ОСОБА_1 , який є батьком позивача.
Звернувшись у квітні 2024 до виконавчої служби щодо здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 23.10.2018 по 18.06.2022, відповідач отримав відповідь, що сума заборгованості зі сплати аліментів становить 76 285, 89 грн. Позивач вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, а в силу об'єктивних обставин, що мають істотне значення, тому наявні підстави для часткового звільнення від сплати заборгованості по аліментах (зменшення заборгованості).
З урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог ОСОБА_1 просить прийняти рішення про часткове звільнення (зменшення розміру) від нарахованої заборгованості по сплаті аліментів позивачем ОСОБА_1 у період з 23.10.2018 по 18.06.2022 на суму 45 181, 15 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.11.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами - задоволено частково. Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, що стягнуті на підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.04.2018 в справі № 750/2457/18, яка утворилася за період з 23.10. 2018 до 18.06.2022, у сумі 1 217 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32, 58 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог частково було встановлено, що у період з листопада 2018 року до лютого 2020 року позивачем було сплачено 1 217 грн за харчування дочки в школі, що визнається і відповідачем, які не враховані державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами, а тому суд вважає за можливе звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами у вказаній сумі, яка виникла в спірний період. Разом з тим, матеріали справи не містять інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, або утримання позивачем у спірний період дитини. Позивач не зазначив обставин, що мають істотне значення та які б давали підстави для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на підставі статті 197 Сімейного кодексу України.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.12.2024 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням від 18.11.2024 та додатковим рішенням від 05.12.02024 Деснянського районного суду м. Чернігова позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду від 18.11.2024 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та скасувати додаткове рішення від 05.12.2024 з прийняттям нового про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
За доводами апеляційної скарги оскаржувані рішення суду ухвалені з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а також прав людини та основоположних свобод, що призвело до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що суд першої інстанції залишивши без розгляду клопотання позивача від 13.11.2024 про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме копії виписок по витратам по карткам/рахункам в «ПриватБанк» за період 23.03.2018 по 31.01.2024, що належить особисто позивачу та його батьку - ОСОБА_1 , суд спростував участь позивача в утриманні неповнолітньої дитини за відсутності з його боку підтверджуючих доказів. Таким чином, суд упереджено і безпідставно не зважав на доводи позивача та виніс ухвалу від 18.11.20024, яка занесена до протоколу судового засідання, на підставі статті 126 ЦПК України.
Судом першої інстанції не враховано відзив відповідачки, який був поданий до суду першої інстанції, який підтверджує спільне проживання сторін у спірний період (з 23.10.2018 по 18.06.2022), де вона зазначила, що починаючи з 12.07.2007 сторони разом з дитиною постійно проживали як сім'я, а з 2011 року, після народження другої дитини, сім'я проживала в квартирі вже в чотирьох, та протягом всього часу спільного проживання не виникало будь-яких конфліктів або спорів щодо права власності на житло чи майно, а також щодо розподілу сімейних обов'язків та витрат пов'язаних з проживанням в квартирі.
Заявник у скарзі посилається, що у спірний період відповідачка ні разу не зверталась до позивача з будь-яким проханням щодо надання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини, та оскільки відповідачка 23.10.2018 забрала з виконавчої служби виконавчий документ підтверджує те, що позивач у добровільному порядку надає кошти на утримання неповнолітньої дитини.
Зазначає, що судом не правильно зроблено висновок, щодо оплати саме витрат у розмірі 51 317 грн, які пов'язані з сімейним відпочинком в Єгипті улітку 2019 року, оскільки згідно договору про надання туристичних послуг № 6043 від 1906.2019 замовником тур продукту є особисто позивач, частину грошей в сумі 35 664 грн від загальної вартості тур послуг було сплачено батьком позивача, решту витрат тур послуг готівкою у сумі 15 653,00 грн позивачем особисто сплачено тур агенту. При цьому апелянт посилається, що ФОП ОСОБА_1 є його роботодавцем та частину грошей було сплачено за позивача, як безвідсоткову фінансову поворотну допомогу із щомісячним погашенням ним шляхом утримання частини заробітної плати для погашення боргу на підставі поданої відповідної заяви. Таким чином, місцевий суд зробив неправильний висновок, що оплата відпочинку ФОП ОСОБА_1 не підтверджує виконання обов'язку щодо утримання дитини саме позивачем, бо дана витрата (фінансова операція) здійснена виключно в інтересах позивача і стосується утримання ним дитини.
У підтвердження позивачем витрат на неповнолітню дитину у спірний період апелянт посилається на те, що чимала кількість платежів (оплат) здійснювалась ним безпосередньо готівкою на місці проведення занять з ментальної арифметики, купівлі продуктів харчування, ліків, одягу тощо, тобто витрат по забезпеченню усім необхідним для повноцінного, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Знімалась готівка з банківської картки позивача, що пітверджується наданою до суду, але залишеною без розгляду, копією виписки по витратам по особистій картці/рахунку у АТ КБ «ПриватБанк». Крім того, у спірний період позивач використовував для оплат особисту картку/рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» свого батька, що судом не було досліджено, та суд прийшов до помилкового та передчасного висновку, що оплати здійснювались позивачем з картки/рахунку у АТ КБ «ПриватБанк», що належала його батьку, нібито як фізичній особі-підприємцю, за наданою ним довіреністю від 06.11.2019.
У скарзі апелянт не погоджується зі стягнутим судовим збором посилаючись на те, що судовий збір було сплачено позивачем з банківської карти його батька в розмірі 1211,20 грн, проте стягуючи з відповідачки на користь позивача 32, 58 грн відповідно до статті 141 ЦПК України судом не зазначено їх розрахунок або пропорційність стягнення.
В обґрунтування незаконності додаткового судового рішення ОСОБА_1 посилається на те, що відсутні правові підстави для ухвалення у справі додаткового рішення. Посилається на не співмірність витрат стягнутої суми правничої допомоги зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, стягнута сума правничої допомоги не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Посилається, що суд не використав принцип справедливості та верховенства права при визначенні витрат на адвоката, оскільки розмір гонорару, визначений стороною є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатами час. На думку апелянта витрати відповідачки на професійну правничу допомогу повинні були становити: 11,02 годин (затрачений час адвоката) х 43,75 грн на годину (статистика заробітної плати по м. Чернігову ставка становить 7 000 грн на місяць, 1 750 грн на тиждень або 43.75 грн на годину) = 482, 13 грн. Таким чином, саме таку суму суд повинен був взяти за основу при визначенні дійсного розміру, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог згідно статті 141 ЦПК України у відшкодуванні витрат на правничу допомогу або взагалі відмовивши відповідачу, як про це переконливо наполягав та аргументував позивач у своїх клопотаннях про зменшення розміру витрат на правову (професійну правничу) допомогу.
Не погоджуючись з додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.12.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко М.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення від 05.12.2024, та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 250, 00 грн.
За доводами апеляційної скарги додаткове рішення суду є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права в частині стягнутої суми на відшкодування витрат на правничу допомогу.
У скарзі апелянтка посилається, що з заявлених витрат на професійну правову допомогу в сумі 17 250,00 грн, на підтвердження оплати якої разом з відзивом було подано квитанцію на оплату витрат на правничу допомогу судом було стягнуто з відповідача лише 6 000 грн у відшкодування судових витрат, мотивуючи рішення тим, що відповідачем надано клопотання про зменшення суми витрат та враховуючи, що справа має незначну складність суд прийшов до висновку про зменшення розміру витрат. Проте, апелянтка вказує, що сам факт подання стороною клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для зменшення, оскільки суд зменшує витрати на правничу допомогу виключно у зразі доведення іншою стороною неспевмірності витрат, чого позивачем зроблено не було.
В обґрунтування витрат заявниця посилається на те, що матеріалами справи підтверджується, що витрати які понесено відповідачкою, пов'язані з правничою допомогою адвоката є реальними, що підтверджуються квитанцією про сплату витрат на правничу допомогу, та необхідними, а тому з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 250, 00 грн (фіксована сума за надані послуги з професійної правничої допомоги, встановлена договором про надання правової (професійної правничої) допомоги. Судом першої інстанції було прийняте рішення про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за відсутності обставин, що свідчать про наявність підстав для такого зменшення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просить повністю відмовити відповідачці у задоволенні її вимог щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 250, 00 грн. У відзиві заявник посилається на те, що для ухвалення у справі додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача були відсутні правові підстави. Зазначає, що у судовому засіданні сторона відповідачки не надала до закінчення судових дебатів у справі жодних доказів, які б підтверджували точний розмір понесених відповідачкою судових витрат, заяв та клопотань щодо цього не подавалось, матеріали справи не містили договору про надання правової (професійної правничої) допомоги. Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач має фінансову можливість відшкодувати витрати. Вважає, що такі витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано представником ОСОБА_2 - адвокатом Хоменко М.А. У відзиві заявниця просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду від 18.11.2024 залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, та стягнути з позивача на користь відповідачки понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 650, 00 грн. У відзиві заявниця посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що у сторін від шлюбу народилось двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що батько дітей обов'язок по їх утриманню не виконував ОСОБА_2 вимушена була звернутись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей. На підставі судового наказу Прилуцьким міськрайонним відділом ДВС ГТУЮ в Чернігівській області було відкрито виконавче провадження, проте у жовтні 2018 року ОСОБА_1 запевняючи ОСОБА_2 , що буде утримувати дітей в добровільному порядку, наполягав на тому, щоб ОСОБА_2 звернулась до відділу ДВС з заявою про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з чим 23.10.2018 ОСОБА_2 звернулась до Прилуцького міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Чернігівській області з заявою про повернення виконавчого документа стягувачу. Після того, як судовий наказ було повернуто стягувачу ОСОБА_1 продовжував ухилятись від виконання батьківського обов'язку по утриманню дітей, обов'язок по утриманню неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , не виконував, відповідачка вимушена була звернутись з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.04.2018 року. Проте платник аліментів продовжував ухилятись від виконання обов'язку по сплаті аліментів, тому станом на 15.04.2024 заборгованість по їх сплаті згідно розрахунку заборгованості у ВП № 74064742 складала 76 285,89 грн.
Заявниця у відзиві зазначає, що позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б надавали підстави вважати, що у зазначений позивачем період дитина перебувала на його утриманні та що він дбав про забезпечення потреб і інтересів дитини, зокрема потреб у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, чи, що позивач у спірний період здійснював утримання дитини. Разом з тим, місцевий суд прийшов до правильного висновку про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами у сумі 1 217, 00 грн, які сплачені були позивачем за харчування дитини ОСОБА_4 у шкільній їдальні, яка виникла в спірний період. Матеріали справи не містять інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, чи, що позивач у спірний період здійснював утримання дитини. Твердження ОСОБА_1 про те, що він у період з 17.10.2020 по 28.01.2021 оплачував заняття дитини по ментальній арифметиці не підтверджують виконання обов'язку щодо утримання дитини саме позивачем, оскільки судом було встановлено, що платником є не позивач, а дідусь дитини, ОСОБА_1 , та згідно довіреності від батька - ОСОБА_1 , у тому числі на розпорядження коштами, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси, як суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та саме для цього надав йому право вчинення певних дій з грошовими коштами.
Таким чином, жодних доказів на підтвердження того, що позивач в період з 23.10.2018 по 18.06.2022 дбав про дитину з урахуванням її найкращих інтересів, належно задовольняв її потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпеченні її речами, необхідними для розвитку і виховання, скасування заборгованості по аліментам, призведе до порушення права власності дитини, що не відповідає найкращим інтересам дитини, при цьому інтереси позивача в такому випадку будуть переважати над інтересами дитини, що є недопустимим, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстави для часткового задоволення позову, зокрема звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, що стягнуті на підставі судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.04.2018 року у справі № 750/2457/18, яка утворилася за період з 23.10.2018 до 18.06.2022, у сумі 1 217 грн.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 сторони з 24.07.1999 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.03.2024 було розірвано (а.с. 10 т. 1).
Позивач та відповідач є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18 т. 1) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно копії судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.04.2018 у справі № 750/2457/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 23.03.2018 та до досягнення дітьми повноліття (а.с. 15 т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Пилипенка О.М. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.05.2018 у виконавчому провадженні № 56432255 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с. 17 т. 1).
Згідно копії заяви від 23.10.2018 ОСОБА_2 звернулася до державної виконавчої служби м. Прилуки із заявою про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 в добровільному порядку надає кошти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 (а.с. 20 т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Пилипенка О.М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.12.2018 судовий наказ № 750/2457/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів повернуто стягувачу, а також припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 21 т. 1).
31.01.2024 ОСОБА_2 звернулася до начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шило Т.О. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просила прийняти на виконання судовий наказ № 750/2457/18, виданий Деснянським районним судом м. Чернігова 02.04.2018, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 29 т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мойсієнко Л.Д. від 06.03.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 74064742 при примусовому виконанні вказаного судового наказу накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми 51 000 грн (а.с. 30 т. 1).
01.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою, в якій просив здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 23.10.2018 до 18.06.2022, зменшивши відповідну заборгованість у зв'язку з тим, що в указаний період часу він проживав разом із дружиною та дочкою і забезпечував дитину всім необхідним для її повноцінного розвитку та надав документи, які просив врахувати при здійсненні перерахунку, а саме: довідку про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 01.01.2024, довідку про не проживання за місцем реєстрації від 18.02.2024, платіжну інструкцію від 20.01.2022 на суму 4 522, 61 грн, платіжні інструкції, що підтверджують оплату харчування дитини у школі та оплату занять з ментальної арифметики (а.с. 79 т. 1).
Листом від 05.04.2024 Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив ОСОБА_1 про те, що державним виконавцем враховано квитанцію на суму 4 522, 61 грн та здійснено перерахунок заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 80 т. 1).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 15.04.2024 заборгованість позивача по сплаті аліментів становить 76 285, 89 грн (а.с. 81 т. 1).
Матеріали справи містять копії платіжних інструкцій, з яких вбачаться, що у період з листопада 2018 року до лютого 2020 року позивачем ОСОБА_1 здійснено оплату за харчування дочки ОСОБА_5 в школі на загальну суму 1 217 грн (а.с. 40-48 т. 1).
Крім того, матеріали справи містять копії платіжних інструкцій, в яких платником зазначено ОСОБА_1 (батько позивача (а.с. 77)) згідно з якими ОСОБА_1 у період з жовтня 2020 року до липня 2021 року здійснював перерахування грошових коштів «за ОСОБА_6 » на рахунок ОСОБА_7 (а.с. 49-68 т. 1).
Згідно копії договору надання туристичних послуг № 6043 від 19.06.2019, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , який діє за усним дорученням від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (туристи), згідно з яким вартість туру та послуг візової підтримки за цим договором з урахуванням послуг турагента становить 51 317 грн (а.с. 70-76 том 1).
З копії платіжної інструкції № 86 від 01.07.2019 вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 35 664 грн за послуги згідно з рахунком-фактурою від 25.06.2019 № 3410 (а.с. 69 т. 1).
Згідно з копією довіреності від 06.11.2019, посвідченої приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовою Л.Л., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси, як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця та для цього надав право, зокрема, і на розпорядження всіма відкритими на його ім'я, як фізичної особи-підприємця, грошовими рахунками, одержувати необхідні грошові суми з рахунків, робити перерахування та всі інші операції з рахунками на його власний розсуд (а.с. 78 т. 1).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд прийшов до висновку, що у період з листопада 2018 року до лютого 2020 року позивачем було сплачено 1 217 грн за харчування дочки в школі, що визнається і відповідачем, які не враховані державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами, а тому суд вважає за можливе звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами у вказаній сумі, яка виникла в спірний період. Разом з тим, матеріали справи не містять інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, чи, що позивач у спірний період здійснював утримання дитини. Позивач не зазначив обставин, що мають істотне значення та які б давали підстави для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на підставі статті 197 Сімейного кодексу України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно із частиною другою статті 197 Сімейного кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Указана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 381/1553/19-ц.
Відповідно до частини першої статті 194 Сімейного кодексу України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Згідно із частиною третьою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Враховуючи викладене, пред'явлення до виконання виконавчого документа про стягнення аліментів через довготривалий період після ухвалення судового рішення та нарахування заборгованості за аліментами за минулий час не суперечить вимогам закону.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у спірний період з 23.10.2018 по 18.06.2022 він забезпечував рівень життя достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Витрачав кошти на придбання одягу, взуття, канцелярських товарів, ліків, продуктів харчування, поповнення мобільного телефону, тощо. При цьому деякі оплати здійснювались з карткових рахунків чи банківського розрахункового рахунку ОСОБА_1 , який є батьком позивача. У підтвердження вказаних вимог позивачем було надано платіжні інструкції та виписки по карткам/рахункам позивача та його батька ОСОБА_1 .
Дослідивши надані позивачем докази суд першої інстанції, з чим погоджується колегія апеляційного суду, прийшов до правильного висновку, що у період з листопада 2018 року до лютого 2020 року позивачем було сплачено 1 217 грн за харчування дочки в школі, що підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 40-48 т. 1), та які не були враховані державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами, у зв'язку з чим місцевий суд прийшов до висновку про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами у вказаній сумі, яка виникла в спірний період.
Разом з тим, судом встановлено, що надані позивачем платіжні інструкції у підтвердження обов'язку з утримання дитини містять відомості де платником зазначено не позивача, а його батька - ОСОБА_1 , у тому числі як фізичною особою-підприємцем, таким чином вказані обставини не підтверджують виконання обов'язку щодо утримання дитини саме позивачем.
Посилання ОСОБА_1 , як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, на те, що судом не правильно зроблено висновок, щодо витрат, які пов'язані з сімейним відпочинком в Єгипті улітку 2019 року та те, що чимала кількість платежів (оплат) здійснювалась ним безпосередньо готівкою на місці проведення занять з ментальної арифметики, купівлі продуктів харчування, ліків, одягу тощо, не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, чи, що позивач у спірний період здійснював утримання дитини.
Крім того, судом встановлено, що згідно копії довіреності ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси, як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця та саме для цього надав йому право вчинення певних дій з грошовими коштами, таким чином посилання ОСОБА_1 на те, що він має довіреність від батька, у тому числі на розпорядження коштами, а тому саме ним здійснювалося перерахування коштів на утримання дитини та оплату відповідних послуг, які мають бути зараховані на погашення заборгованості, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Не знайшли свого підтвердження для задоволення апеляційної скарги доводи позивача про те, що у спірний період сторони проживали разом, про що у своєму відзиві на позов не заперечувала відповідачка, що дитина перебувала на його утриманні, а відповідачка не зверталась за спірний період до позивача з будь-яким проханням щодо надання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини, оскільки як вже було встановлено, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували чи добровільне виконання позивачем судового рішення у спірний період, чи сплату аліментів на користь відповідача, чи, що позивач у спірний період здійснював утримання дитини, а сама по собі обставина спільного проживання сторін у спірний період не є достатньою підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами та не свідчить про виконання позивачем свого обов'язку з утримання дитини.
Крім того обставини, на які посилається позивач також заперечувала, як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 , яка пояснила, що позивач у спірний період проживав у фактичних шлюбних відносинах з іншими жінками, що підтверджується також даними судових рішень у спорах за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, про виселення (справа № 750/2969/24, № 750/12869/24) (а.с. 128-132 т. 3 ), де ОСОБА_1 посилався, що спільне життя з відповідачем не склалося і шлюбні відносини між ними припинені
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції на підставі посилання апелянта на те, що місцевим судом залишено без розгляду клопотання позивача від 13.11.2024 про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме копії виписок по витратам по карткам/рахункам в «ПриватБанк» за період 23.03.2018 по 31.01.2024, що належить особисто позивачу та його батьку - ОСОБА_1 .
Перевіривши вказані доводи судом встановлено, що вказане вище клопотання вирішено місцевим судом у відповідності до норм ЦПК України, а саме на підставі ст. 126 ЦПК України клопотання було залишено без розгляду, таким чином порушень судом процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.
Не є підставою для скасування рішення місцевого суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо не зазначення судом в рішенні розрахунку пропорційності стягнення судового збору, оскільки в рішенні суд вказавши на підстави для часткового задоволення позову послався на ст. 141 ЦПК України зазначив, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог, при цьому визначивши суму яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32, 58 грн, яка становить 2,6 % від заявленої суми позову, позивачем не спростовано правильність розрахунку, а посилання щодо оплати з платіжної карки батька не впливає на правильність висновків суду першої інстанції з врахуванням правильного зазначення призначення платежу у платіжній інструкції та фактичного платника ОСОБА_1 , який є позивачем по справі.
Крім того, не спростовують правильного висновку суду першої інстанції доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо скасування додаткового рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.12.2024 враховуючи наступне.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходив з того, що оскільки позов задоволено частково, інтереси відповідачки представляв адвокат, яким під час розгляду справи було зроблено заяву про стягнення понесених стороною відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 17 250 грн, у підтвердження чого було надано договір № 20/50/24/1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 20.05.2024 (а.с. 213-215 т. 2), копія акту надання послуг № 242 від 18.11.2024, згідно якого загальна вартість робіт (послуг), наданих Адвокатським об'єднанням «Лігал Айк'ю Груп» Бойко Л.М., склала 17 250 грн (а.с. 216 т. 2), копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 21.05.2024 в розмірі 17 250 грн за надання правової допомоги (а.с. 117 т. 1), враховуючи заперечення позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, виходячи з критерію розумності та співмірності, місцевий суд прийшов до правильного висновку зменшивши заявлений розмір витрат на правову допомогу, з чим погоджується колегія апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу - п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності правових підстав для ухвалення у справі додаткового рішення не знайшли свого підтвердження, як і не є підставою для скасування додаткового рішення посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині стягнутої суми на відшкодування витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко М.А., крім іншого, просила стягнути з позивача на користь відповідачки понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 650, 00 грн. У підтвердження правничої допомоги заявницею надано: копію ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_2 адвокатом Хоменко М.А. (а.с. 81 т. 3), копію договору № 27/12/24 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 27.12.2024, згідно якого вартість послуг становить 12 650, 00 грн (а.с. 105-106 т. 3), копію рахунку на оплату № 333 від 27.12.2024 (а.с. 107 т. 3), копію платіжної інструкції на суму 12 650 грн, де платником зазначено Бойко Л.М., призначення платежу: … договір № 27/12/24 від 27.12.2024 (а.с. 106 зворот т. 3).
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
З урахуванням критерію розумності та справедливості розміру витрат на правову допомогу, клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правову (професійну правничу) допомогу (а.с. 109-116 т. 3), колегія суддів апеляційного суду вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2024 року та додаткове рішення цього суду від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5000, 00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 24.02.2025.
Головуючий Судді: