24 лютого 2025 року
м. Київ
справа №600/8117/23-а
адміністративне провадження №К/990/4037/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Чернівецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, завданої пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, які визнанні неконституційними рішеннями Конституційного Суду України № 60р/2020 від 26 березня 2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, за період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року у сумі - 5060574.07 гривень.;
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року в порядку та в розмірах визначених статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
- зобов'язати Чернівецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року, із врахуванням положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. без повідомлення учасників справи.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року в порядку та в розмірах визначених статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 14 вересня 2023 року по 16 листопада 2023 року, із врахуванням положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою заробітною платою.
В решті позову відмовлено.
03 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій представник скаржника просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року в частині відмови у стягненні з Держави Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, завданої пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року, які визнанні неконституційними рішеннями Конституційного Суду України № 60р/2020 від 26 березня 2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, за період з 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року у сумі - 5060574.07 гривень скасувати. Справу № 600/8117/23-а направити на новий судовий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не застосували частину статті 152 Конституції України та статті 1175 Цивільного кодексу України, оскільки позивачу завдана матеріальна шкода у період 01 липня 2015 року по 13 вересня 2023 року та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 420/24821/21, № 340/2839/20, № 420/18759/21, №200/12290/20-а, № 420/7717/21, № 420/9554/20.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У тексті касаційної скарги заявник лише цитує уривки з вищезгаданих постанов Верховного Суду, наводить низку нормативно-правових актів без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з положеннями статті 328 КАС України та наводить власну оцінку обставин справи, що свідчить про їхню переоцінку.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а скаржник обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами.
Тобто, скаржник, обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично зазначає про незгоду із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Так, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Як вказує скаржник, у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права, рішення прийнято за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає наступне.
Порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження, визначений Главою 10 КАС України.
Так, частинами першою - другою статті 257 КАС України ( тут і далі - в редакції чинної на момент відкриття провадження у цій справі) установлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Такі самі положення містить також частина четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 згідно із законами України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII і від 13 травня 2020 року № 590-IX відповідно ( 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу).
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів дійшла таких висновків:
у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);
якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 12 КАС України та частині четвертій статті 257 КАС України);
за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи тільки за правилами загального позовного провадження суд може дійти висновку про розгляд адміністративної справи як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального позовного провадження з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС.
Водночас Верховний Суд наголошує, що в силу приписів процесуального законодавства суд першої інстанції не мав жодних вищевказаних процесуальних обмежень стосовно розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, України,
Касаційну скаргу адвоката Романюка Валерія Ілліча, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду