24 лютого 2025 року
м. Київ
справа №380/1987/24
адміністративне провадження № К/990/4459/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дзундза Юрій Романович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2025 року у справі №380/1987/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
26 січня 2024 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 6 травня 2018 року до 26 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - період з 6 травня 2018 року до 26 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року№100.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 88 481,28 грн 28 копійок.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 4 лютого 2025 року через систему «Електронний суд».
Скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2025 року у цій справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Проаналізувавши матеріали касаційної скарги та оскаржувані у цій справі судові рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 травня 2018 року до 26 грудня 2023 року.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не враховано висновки Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42524/22, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23, від 30 квітня 2024 року у справі №560/6962/23, від 1 травня 2024 року у справі №140/16184/23, від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 та інших щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року.
Так, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що у спірних правовідносинах остаточний розрахунок з позивачем здійснений 26 грудня 2023 року, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних останньому сум, є проміжок часу з 9 травня 2018 року (наступний день після виключення із списків особового складу) до 26 грудня 2023 року.
При ухвалені оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано правові висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постановах від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23 та від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22 про те, що у аналогічних правовідносинах належить застосовувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. При цьому, до суми виплати за період до 18 липня 2022 року суд, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір. Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосований Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Окрім того, судами попередніх інстанцій взято до уваги, постанови Верховного Суду у справах №460/42448/22, №560/831/23, №420/11416/23, №560/9586/22, №380/19103/22 та №560/11489/22, у яких указано, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже, у цій справі суди першої та апеляційної інстанції при стягненні середнього заробітку на користь позивача умовно поділили періоди на дві частини протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачу сум: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Так, за період з 9 травня 2018 року до 18 липня 2022 року судами при ухвалені оскаржуваних судових рішень враховано істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати та застосовано принцип співмірності і зменшено таку виплату.
При цьому, судами попередніх інстанцій взято до уваги, що період з 19 липня 2022 року до 26 грудня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Отже, помилковим є твердження скаржника щодо неврахування судами висновків викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду у справах №560/9586/22, №420/11416/23, №560/831/23, №560/6960/23, оскільки, як слідує із оскаржуваних рішень, вказані постанови були враховані судами при ухваленні рішень у цій справі.
До того ж, суд звертає увагу на те, що в інших постановах Верховного Суду, перелік яких не є вичерпним, неодноразово викладалися висновки у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у справі №440/6856/22.
Так, у справі №440/6856/22 судова палата констатувала, що у подібних правовідносинах належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналізуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Суд дійшов до висновку, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дзундза Юрій Романович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2025 року у справі №380/1987/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду