24 лютого 2025 року
м. Київ
справа №260/9197/23
адміністративне провадження № К/990/1412/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Естінко Тетяна Емілівна, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року у справі №260/9197/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнати дії Державної служби України з безпеки на транспорті в частині невиплати заробітної плати ОСОБА_1 в період з 1 лютого 2017 року до 21 жовтня 2023 року неправомірними;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті заборгованість з заробітної плати з 1 лютого 2017 року до 21 жовтня 2023 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, представниця позивача звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 10 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року та прийняти нове рішення.
Верховний Суд ухвалою від 27 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Естінко Тетяна Емілівна, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року у справі №260/9197/23 залишив без руху із наданням десятиденного строку на усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання уточненої касаційної скарги іншим учасниками справи.
В межах наданого строку скаржник надав уточнену касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Як на підставу касаційного оскарження представниця позивача покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду:
- щодо питання застосування вимог ДСТУ 2732:2004;
- щодо застосування Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що предметом спору у цій справі є оскарження дій відповідача в частині невиплати заробітної плати.
Вирішуючи спір та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи наявний наказ №114-к, згідно якого трудовий договір між відповідачем і ОСОБА_1 було припинено 31 січня 2017 року. Також колегія суддів вказала, що наказ від 27 січня 2017 року №114-к "Про звільнення ОСОБА_1 " не оскаржений, а позивач з вказаним наказом ознайомлений 27 січня 2017 року. Окрім того, судами попередніх інстанцій установлено, що розрахунок з позивачем при звільненні проведено у січні 2017 року. Апеляційний суд резюмував, що відповідач після припинення трудових відносин з позивачем не повинен нараховувати та виплачувати йому заробітну плату.
Так, при розгляді справи суди попередніх інстанцій керувалися статтями 21, 94, 98, 116 КЗпП України, частиною третьою статті 5 Закону України «Про державну службу», статтею 1 Закону України «Про оплату праці».
Отже, зазначені скаржником норми права не були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, є безпідставним.
Наступною підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень, скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та указує, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи та встановлення обставин справи, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів.
Згідно пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Тобто, зазначена норма застосовується лише у поєднанні із підставами, які встановлені у частині другій і третій статті 353 КАС України. Однак, належного обґрунтування таких обставин касаційна скарга не містить, що унеможливлює відкриття провадження з цих підстав.
З огляду на викладене, формальне посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС, як на підставу касаційного оскарження без зазначення конкретного підпункту частин другої та третьої статті 353 КАС України, без наведення обґрунтування такого посилання не може вважатись належним виконанням обов'язку скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження, встановленого КАС України.
Окрім того, Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, то надання судами неправильної оцінки, на думку скаржника, наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання скаржника на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 27 січня 2025 року про залишення її без руху у повному обсязі, а отже, касаційну скаргу належить повернути.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про залишення касаційної скарги без руху вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Естінко Тетяна Емілівна, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року у справі №260/9197/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду