24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3288/24 пров. № А/857/23737/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Світлика Олега Мирославовича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення дій (суддя суду І інстанції: Дерех Н.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 03.09.2024р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 03.09.2024р.),-
24.05.2024р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 27.05.2024р.) представник адвокат Світлик О.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Херсонській обл. зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи за записами трудової книжки від 26.03.1984р., виданій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дати виникнення права на таку пенсію - 17.09.2023р.;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача понесені судові витрати (а.с.1-8).
Згідно ухвали суду від 03.06.2024р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними матеріалами справи (а.с.24 і на звороті).
Відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов'язано відповідача ГУ ПФ України в Херсонській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2023р. про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахуванням правових висновків, зазначених судом в рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.34-37).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Херсонській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.50-55).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач пропустив строк звернення до суду із розглядуваним позовом; поважних причин останнім не наведено.
Також представлена трудова книжка, яка є основним документом про трудову діяльність, заповнена без дотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р.; при цьому позивач повинна бути обізнаною про записи в трудовій книжці.
Трудовий стаж позивача на території російської федерації /рф/ не може бути підтверджений по причині припинення участі останньої з 01.01.2023р. в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, укладеній 13.03.1992р.; також 19.06.2023р. Україна припинила участь в цій Угоді.
Наголошує на дискреційних повноваженнях пенсійного органу щодо вирішення питання про призначення пенсій.
Ухвалою апеляційного суду від 08.11.2024р. повернуто апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Тернопільській обл. по причині неусунення її недоліків в установлений строк (а.с.74-75).
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Ухвалою апеляційного суду від 03.02.2025р. з ініціативи апеляційного суду запропоновано ОСОБА_1 та її представнику адвокату Світлику О.М. навести поважні причини пропуску строку звернення до суду із розглядуваним позовом, про що подати до апеляційного суду відповідну письмову заяву з відповідним обґрунтуванням та доказами причин пропуску такого строку (а.с.77-82).
На виконання вимог вказаної ухвали представник адвокат Світлик О.М. скерував до апеляційного суду заяву щодо строків звернення до суду з позовом. подану заяву обґрунтовує тим, що позивач дізналась про оскаржуване нею у цій справі рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком 29.11.2023р., отримавши на її усне звернення лист ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 1900-0214-8/48037 від 10.11.2023р. Таким чином, з врахуванням приписів ст.122 КАС України, останнім днем звернення позивача до суду є 29.05.2024р. Позовна заява була надіслана до суду 24.05.2024р., тобто, в межах встановленого строку звернення до суду з позовом про захист порушеного права (а.с.85-87).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно з'ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 06.11.2023р. до територіального органу ПФ України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви позивачем додано відповідний перелік документів.
За принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Херсонській обл. розглянуло заяву позивача та 09.11.2023р. прийняло рішення № 191950023181 про відмову у призначенні пенсії (а.с.19 і на звороті).
Згідно спірного рішення страховий стаж ОСОБА_1 становить 14 років 02 місяці 14 днів. До страхового стажу не враховано:
* періоди роботи за записами трудової книжки від 26.03.1984р., оскільки на титульній сторінці трудової книжки дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » (мовою оригіналу) виправлено на підставі свідоцтва про шлюб, при цьому відсутнє посилання на номер і дату документа. Порушені вимоги пп.2.12 п.«б» розд.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., у редакції постанови Держкомпраці СРСР № 252 від 02.08.1985р., із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР № 412 від 19.10.1990р. (зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів). Враховуючи зазначене, періоди роботи відповідно до трудової книжки не можуть бути зараховані до трудового стажу. Для цього заявниці необхідно підтвердити весь трудовий стаж довідками про роботу або внести зміну запису в трудовій книжці про прізвище у відповідності з вимогами п.2.12 Інструкції № 162;
* запис № 3 - № 13 зазначеної трудової книжки про період роботи з 25.09.1986р. по 06.06.1998р. потребує уточнення, оскільки в підставі на прийняття неможливо ідентифікувати рік та наявне виправлення в підставі на звільнення. Одночасно зазначено, що в цей період заявниця працювала на підприємстві, яке розташоване на території рф. Пунктом 2 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, визначено, що для встановлення права на призначення пенсії враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Оскільки з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді, при призначенні пенсії до страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи (служби) на території РРФСР після 31.12.1991р.;
* період навчання з 01.09.1980р. по 27.06.1984р. згідно диплому НОМЕР_1 від 02.07.1984р., оскільки відсутній документ про підтвердження дошлюбного прізвища « ОСОБА_4 ».
Також позивачу рекомендовано надати свідоцтво про шлюб або витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про зміну прізвища « ОСОБА_4 » - « ОСОБА_3 ».
Про вказане рішення позивача повідомлено листом ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 1900-0214-8/48037 від 10.11.2023р. (зворот а.с.15).
Не погоджуючись із такими висновками пенсійного органу про відсутність страхового стажу у ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії відповідача щодо незарахування спірних періодів до її страхового стажу та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до обліків Тернопільського відділу № 1 УДМС у Тернопільській обл. позивачу оформлено паспорт колишнього СРСР зразка 1974 року 28.07.1986р. Тернопільським МВВС в Тернопільській обл. серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5 . Відповідно до інформації, внесеної до заяви про видачу паспорта, зазначений документ знищено 01.03.1991р. Туруханським РВВС Красноярського краю, у зв'язку із зміною прізвища на « ОСОБА_3 ». Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища 30.04.2010р. вчинено актовий запис про шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 ». Разом з тим, на титульній сторінці трудової книжки, заповненій 26.03.1984р., зазначено, що прізвище змінено на « ОСОБА_8 » на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 , виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції від 30.04.2010р., а вкладиш до трудової книжка серії НОМЕР_4 , заповнений 13.11.2020р.
Окрім цього, представленими доказами, зокрема, записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що позивач у спірний період з 25.09.1986р. по 06.06.1998р. працювала на підприємстві, що знаходиться на території рф.
При цьому формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів ПФ України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Отже, періоди роботи на території рф з 25.09.1986р. по 06.06.1998р., відповідно до записів трудової книжки від 26.03.1984р., підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.
Також період навчання позивача з 01.09.1980р. по 27.06.1984р. підтверджується належними та допустимими доказами, а отже з урахуванням приписів п.«д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Водночас, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання ГУ ПФ України в Тернопільській обл. повторно розглянути заяву позивача від 06.11.2023р. про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахуванням правових висновків, зазначених судом у рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Згідно зі ст.12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993р.).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду рф, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до ПФ тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно листа Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській обл. № М-94/6/6132-23/6132/3643-23 від 09.12.2023р., наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 02.12.2023р., відповідно до обліків Тернопільського відділу № 1 УДМС у Тернопільській обл., ОСОБА_1 оформлено паспорт колишнього СРСР зразка 1974 року 28.07.1986р. Тернопільським МВВС в Тернопільській області серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5 . Відповідно до інформації, внесеної до заяви про видачу паспорта, зазначений документ знищено 01.03.1991р. Туруханським РВВС Красноярського краю, у зв'язку із зміною прізвища на « ОСОБА_3 » (а.с.14).
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, 30.04.2010р. вчинено актовий запис про шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 » (зворот а.с.11).
Водночас, на титульній сторінці трудової книжки, заповненій 26.03.1984р., зазначено, що прізвище змінено на « ОСОБА_8 » на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 , виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції від 30.04.2010р., а вкладиш до трудової книжка серії НОМЕР_4 , заповнений 13.11.2020р., виданий ОСОБА_1 .
Апеляційний суд враховує, що на час прийняття позивача на роботу була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р.
Відповідно до вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Згідно з п.2.2 зазначеної Інструкції заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Отже, вперше трудова книжка заповнюється адміністрацією в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття його на роботу. На першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки записуються загальні дані про її власника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, фах, дата видачі книжки, підпис власника книжки, ставиться печатка установи, що видала вперше трудову книжку.
Згідно з п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, зат. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний листок) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнюється трудова книжка.
Таким чином, графу «дата заповнення» на першій сторінці трудової книжки заповнює особа, відповідальна за видачу трудових книжок на підприємстві.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки робітників і службовців» передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в п.4 постанови КМ України № 301 від 27.04.1993р. «Про трудові книжки працівників», згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р., встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Встановлено, що записами трудової книжки ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) від 26.03.1984р. підтверджуються періоди її роботи з 25.09.1986р. по 06.06.1998р. на підприємстві, що знаходиться на території рф.
Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.
Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі №593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Окрім цього, підставою для неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірного періоду роботи на території рф з 25.09.1986р. по 06.06.1998р. пенсійний орган вказує припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Однак, покликання апелянта на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність дій пенсійного органу, та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Таким чином, вказаний спірний період роботи позивача на території рф підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Враховуючи викладене, ГУ ПФ України в Херсонській обл. належним чином не були досліджені та враховані всі відомості (записи), які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 для підтвердження наявного страхового стажу для призначення пенсії за віком та, як наслідок, не надано їм належної оцінки.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1980р. по 27.06.1984р. згідно диплому НОМЕР_1 від 02.07.1984р., апеляційний суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) в 1980 році вступила до Тернопільського державного педагогічного інституту ім.Я.О. Галана; у 1984 році закінчила повний курс інституту, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 02.07.1984р.(зворот а.с.13).
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.«д» ч.3 ст.56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно п.8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Встановлено, що період навчання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) в Тернопільському державному педагогічному інституті ім.Я.О. Галана з 01.09.1980р. по 27.06.1984р. підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 02.07.1984р., який було видано за результатами її навчання (зворот а.с.13).
Отже, час навчання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) в Тернопільському державному педагогічному інституті ім.Я.О. Галана з 01.09.1980р. по 27.06.1984р. підтверджується належними та допустимими, а тому спірний період навчання повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.
Також колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов'язання ГУ ПФ України в Херсонській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2023р. про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахуванням правових висновків, зазначених судом в рішенні.
У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновує, що предметом є оскарження рішення відповідача ГУ ПФ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; з позовом до суду представник позивача звернувся 24.05.2024р. (дата вхідної реєстрації суду - 27.05.2024р.).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі.
Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку, суд повинен надавати оцінку всім доводам, викладеним заявником у клопотанні/заяві про поновлення строку та причинам, що зумовили пропущення такого строку.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які вона (сторона) вчиняла, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Із матеріалів справи вбачається, рішенням відповідача ГУ ПФ України в Херсонській обл. № 191950023181 від 09.11.2023р. відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком (а.с.18 і на звороті).
Згідно листа ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 1900-0214-8/48037 від 10.11.2023р. повідомлено позивача про відмову в призначенні пенсії згідно поданої заяви № 10725 від 06.11.2023р.; до вказаного листа додано копію рішення № 191950023181 від 09.11.2023р. (зворот а.с.15).
Таким чином, про відмову в призначенні пенсії за віком позивач дізналася в момент отримання та ознайомлення із спірним рішенням № 191950023181 від 09.11.2023р.
При цьому, із матеріалів справи неможливо встановити момент отримання позивачем вказаного листа; за твердженням представника позивача повідомлення про відмову в призначенні пенсії позивач ОСОБА_1 отримала від пенсійного органу 29.11.2023р. на її усне звернення; вказана обставина не спростовується відповідачами.
Відтак, враховуючи вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивачу строку на звернення до суду із цим позовом, оскільки такий пропущений з поважних причин.
Отже, апелянт в апеляційній скарзі не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, аргументи апелянта зводяться до переоцінки проаналізованих судом доказів, а тому не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ в Херсонській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2024р. в адміністративній справі № 500/3288/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 24.02.2025р.