21 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4835/24 пров. № А/857/24537/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 у справі №140/4835/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Сорока Ю.Ю., час ухвалення - у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, місце ухвалення - м. Луцьк),-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 невідкладно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2024 з врахуванням висновків суду та звільнити його з військової служби в запас на підставі абз. 5, підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з наявністю дружини ОСОБА_2 , яка має ІІІ (третю) групу інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача згідно норм Закону України №2232 наявні підстави для звільнення позивача з військової служби у зв'язку із наявністю дружини III групи інвалідності, що підтверджується належними документами, позивач вважає, що відповідачі зобов'язанні розглянути рапорт позивача у встановлені строки, з врахуванням висновків суду, та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно поданого рапорту від 20.03.2024. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Вважає, помилковий висновок суду першої інстанції про наявність підстав про часткове задоволення позовних вимог позивача. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2023 №68 старший матрос ОСОБА_1 з 14.01.2023 по даний час перебуває на військовій службі під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач 20.03.2024 звернувся з рапортом «по команді» до ТВО командира РМ ГЗ сержанта ОСОБА_3 в/ч НОМЕР_1 про звільнення з лав ЗСУ, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у дружини інвалідності ІІІ групи, на підставі абз.5 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», також до рапорту було додано копії: паспорту позивача, ідентифікаційного коду позивача, свідоцтва про шлюб, паспорту дружини, ідентифікаційного коду дружини, довідки МСЕК, копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 22.06.2022 дружини. Рапорт позивача зареєстрований відповідачем за вх. №740/35 2702 від 22.03.2024.
Відповідач на адвокатський запит від 24.04.2024р. №24-04/24-5 повідомив, що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 №740/35/2702 від 22.03.2024 було розглянуто у встановленому законом порядку. За результатом розгляду рапорту повідомлено, що законні підстави для звільнення зазначеного військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами відсутні.
Позивач вважаючи бездіяльність щодо не звільнення з військової служби протиправною, звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що доводи відповідача ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з огляду на те, що за текстом статті законодавцем не зазначено наявність саме у дружини обов'язкової I - II групи інвалідності, а лише зазначено про наявність такого статусу, що уже є самостійною підставою для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Пунктом 4 Указу №69/2022 передбачено, що призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби унормовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно пункту 6 статті 2 Закону №2232-XII, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Пунктом 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
під час воєнного стану:
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у дружини позивача ОСОБА_2 інвалідності III групи довічно (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №679951 від 15.05.2022).
Доводи відповідача ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з огляду на те, що за текстом статті законодавцем не зазначено наявність саме у дружини обов'язкової I - II групи інвалідності, а лише зазначено про наявність такого статусу, що уже є самостійною підставою для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Проте, відповідач помилково ототожнює три окремі підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, які передбачені підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме :
1) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, за відсутності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
2) у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за відсутності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю;
3) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Відтак, наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Згідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Відповідно до абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав:
- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність);
- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно статті 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.
Основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо.
Військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду.
Сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби.
Враховуючи, що факт встановлення дружині позивача ІІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідь на рапорт в/ч НОМЕР_1 про те, що дружина позивача не є особою з інвалідністю I чи II групи, а тому відсутні підстави для звільнення з військової служби, суд оцінює критично, оскільки, як зазначалось вище, абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності.
Апеляційний суд звертає увагу, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт, то з урахуванням наведених вище висновків суду щодо права позивача на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», такий рапорт підлягав задоволенню.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не вчинив дій, які передбачені законом, чим допустив протиправну бездіяльність, тому суд визнає протиправну бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю згідно поданого рапорту від 20.03.2024.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №140/4835/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін