18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4857/24 пров. № А/857/1984/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Мельника Павла Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.12.2024р. про залишення без розгляду позовної заяви представника адвоката Мельника Павла Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення про відмову у закінченні виконавчого провадження, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Ващилін Р.О., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 24.12.2024р., м.Ужгород, дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.12.2024р. (із урахуванням ухвали суду від 24.12.20204р. про виправлення описок в судовому рішенні) позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування рішення про відмову у закінченні виконавчого провадження, спонукання до вчинення певних дій, залишено без розгляду (а.с.211-215, 216-217).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив представник адвокат Мельник П.П., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового залишення позову без розгляду (а.с.228-229).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що дії, які вчинені державним виконавцем у рамках виконавчого провадження ВП № 64991864, не мають відношення до розглядуваної справи. Обставини оскарження пов'язані виключно з постановою приватного виконавця Ярошевського Д.А. від 02.04.2024р. у виконавчому провадженні ВП № 66521655 про закінчення виконавчого провадження, після прийняття якої державний виконавець зобов'язаний був закінчити виконавче провадження ВП № 64991864, однак такого не вчинив.
Докази виконання рішення суду приватним виконавцем надані державному виконавцю у виконавчому провадженні ВП № 64991864 разом з клопотанням від 17.06.2024р.
Звідси, починаючи з 17.06.2024р., відповідач вчиняє протиправну бездіяльність щодо продовження примусового стягнення виконавчого збору.
Відповідь на вказане клопотання вручена представнику позивача під розпис 19.07.2024р., позовна заява подана до суду 26.07.2024р., через строк звернення до суду дотриманий.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) ВП № 64991864 від 30.03.2021р. відкрито виконавче провадження з виконання постанови державного виконавця ВП № 60138015 від 29.03.2021р. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. № 2/0707/665/12 від 07.12.2012р. (а.с.12).
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської обл. Ярошевського Д.А. ВП № 66521655 від 17.08.2024р. про стягнення з боржника основної винагороди в рамках примусового виконання виконавчого листа Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. № 2/0707/665/12 від 07.12.2012р. вирішено стягнути з боржника ОСОБА_1 основну винагороду в сумі 112085 грн. 82 коп. (а.с.138-140).
Згідно з постановою ВП № 64991864 від 14.02.2023р. державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з метою виконання виконавчого документа - постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ВП № 60138015 від 29.03.2021р., накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення даної постанови, та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с.13).
22.04.2023р. представник адвокат Мельник П.П. звернувся до керівника Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з клопотанням № 118, в якому просив закінчити виконавче провадження № 64991864 з мотивів відкриття виконавчого провадження за цим самим виконавчим листом приватним виконавцем, що унеможливлює подвійне стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.130-132).
За результатами розгляду вказаного клопотання листом № 16403 від 02.05.2023р. державний виконавець повідомив про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження (а.с.142).
03.01.2024р. представник адвокат Мельник П.П. подав до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції клопотання аналогічного змісту, в якому просив закінчити виконавче провадження № 64991864 (а.с.149-151).
Вказане клопотання було розглянуте державним виконавцем та листом № 8978 від 09.01.2024р. повідомлено про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження (а.с.156).
В подальшому представник адвокат Мельник П.П. подав до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. скаргу на дії/бездіяльність органу державної виконавчої служби, в якій просив зобов'язати державного виконавця закінчити виконавче провадження № 64991864 від 30.03.2021р. (а.с.157-161).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.03.2024р. у справі № 303/1433/24 провадження закрито, а заявника повідомлено, що така вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.170-172).
02.04.2024р. представник адвокат Мельник П.П. подав до Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції клопотання, в якому також просив закінчити виконавче провадження № 64991864 (а.с.173-175).
Листом № 27574 від 04.04.2024р. державний виконавець відмовив у закінченні спірного виконавчого провадження, з огляду на відсутність підтверджуючих документів про сплату виконавчого збору приватному виконавцю (а.с.180).
17.06.2024р. представник адвокат Мельник П.П. повторно подав до державного виконавця клопотання про закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору (а.с.181-184).
У відповідь державний виконавець скерував лист № 49073 від 21.06.2024р., яким відмовив у закінченні спірного виконавчого провадження з огляду на відсутність підтверджуючих документів про сплату виконавчого збору приватному виконавцю (а.с.189).
26.07.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 29.07.2024р.) представник адвокат Мельник П.П., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
скасувати рішення державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фельдеші К.С. № 49073 від 21.06.2024р. про відмову у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в розмірі 112085 грн. 82 коп. з ОСОБА_1 ;
зобов'язати державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фельдеші К.С. закінчити виконавче провадження № 64991864 від 30.03.2021р. щодо виконання постанови № 60138015 від 29.03.2021р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 112085 грн. 82 коп. з ОСОБА_1 (а.с.1-5).
Ухвалою суду від 29.11.2024р. позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено 5-денний строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску (а.с.200-203).
04.12.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 05.12.2024р.) представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків, згідно якої позивач дізналась про порушення свого права із змісту відповіді державного виконавця, яка вручена її представнику 19.07.2024р. Оскільки звернення до суду із позовом мало місце 26.07.2024р., тому строк звернення до суду не пропущено (а.с.209).
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що із врахуванням правової позиції Верховного Суду у постанові від 21.07.2022р. у справі № 320/6215/19 строк на оскарження дій/бездіяльності державного виконавця в частині не закриття виконавчого провадження слід пов'язувати саме з накладенням арешту постановою від 14.02.2023р.
Неодноразові звернення представника позивача із клопотанням аналогічного змісту про закриття виконавчого провадження, на думку суду, спрямовані на штучне продовження процесуального строку на оскарження бездіяльності державного виконавця.
За таких умов суд не вбачає підстав для початку обрахунку перебігу строку звернення до суду з розглядуваним позовом заявленою позивачем датою - 19.07.2024р. При цьому, про порушення своїх прав позивач дізналася ще в 2023 році.
Також лист-відповідь державного виконавця № 49073 від 21.06.2024р. не є рішенням державного виконавця.
На думку суду, пасивна поведінка позивача, що проявилася у невчиненні жодних активних дій для своєчасного звернення до суду з оскарження протиправності дій відповідача не може слугувати достатнім обґрунтування для визнання причин пропуску до суду поважними.
Між тим, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими щодо правильності визначення початку відліку строку звернення до суду із розглядуваним позовом (з огляду на характер триваючих правовідносин) та стосовно оцінки поважності причин пропуску строку, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч.ч.1 і 2 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду колегія суддів виходить з наступного.
При вирішенні питання про поновлення строку в межах кожної конкретної справи суд надає оцінку й оцінює в сукупності обставини, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду: тривалість пропущеного строку; поведінку особи протягом цього строку; учинені дії та чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Як слідує з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є відмова державного виконавця № 49073 від 21.06.2024р. щодо закінчення виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору, а також зобов'язання останнього закінчити спірне виконавче провадження.
Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує уникненням подвійного стягнення виконавчого збору органами та особами, які здійснюють примусове виконання судового рішення.
Звідси, заявлений позов стосується конкретно визначеної відмови державного виконавця (викладеної у листі № 49073 від 21.06.2024р.).
Відповіді державного виконавця на попередні звернення не оскаржуються представником позивача в цій справі, а відтак не мають значення для обчислення строку звернення щодо оскарження спірної відмови відповідача.
Інша позовна вимога спрямована на закінчення виконавчого провадження, оскільки, на думку позивача, підстави для продовження такого провадження відпали через стягнення приватним виконавцем основної винагороди. Аналіз доводів представника позивача в цій частині вказує на те, що він фактично оскаржує триваюче правопорушення зі сторони відповідача.
В чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».
Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Відтак, звертаючись до суду із заявленими позовними вимогами, представник позивач не пропустив 10-денний строк звернення до суду, через що спірна ухвала суду від 24.12.2024р. про залишення позовної заяви без розгляду прийнята судом першої інстанції помилково.
Також покликання суду першої інстанції на ч.15 ст.171 КАС України є помилковим, оскільки вказана норма стосується неусунення недоліків позовної заяви. Водночас, причиною залишення позову без розгляду слугував факт пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин; така підстава для залишення позову без розгляду визначена п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за сукупності наведених умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.123, ч.15 ст.171 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, а відтак не відповідає вимогам закону, через що підлягає скасуванню.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення Європейського Суду з прав людини «Іліан проти Туреччини»).
Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що залишення позовної заяви без розгляду в розглядуваному випадку призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.п.1, 4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення позовної заяви без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315, 320 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, ч.2 ст.313, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Мельника Павла Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.12.2024р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 260/4857/24 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 24.02.2025р.