24 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3820/24 пров. № А/857/17990/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Нор У.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Рівненській області, ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області про відмову у призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) та зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити, провести нарахування та виплачувати йому пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 цього Закону з 19.03.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення та зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 з 19.03.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оспорюване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що початкова величина до ОСОБА_1 не застосовується, оскільки доказів, які підтверджують постійне проживання або постійну роботу у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять, а тому він не має права на початкову величину зниження пенсійного віку. Факт проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю в с. Малинськ у період з 26.04.1986 по 01.01.1993, не може бути підтверджений судовим рішенням.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 14.12.1992.
19.03.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796, яку за принципом екстериторіальності разом із доданими до неї документами було передано ГУ ПФУ в Херсонській області для вирішення питання про призначення пенсії.
27.03.2024 ГУ ПФУ в Херсонській області було прийнято рішення №172450007333 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, у зв'язку з тим, що документами не підтверджено відповідно до ч.2 ст.55 Закону №796 період його роботи (проживання) станом на 01.01.1993 не менше 4 років необхідного періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи документи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивач має право на застосування початкової і додаткової величини зниження пенсійного віку (2 роки + 3 роки (1 рік за 3 роки проживання)), оскільки станом на 01.01.1993 та після цього він прожив у зоні посиленого радіологічного контролю необхідний проміжок часу, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку, передбаченого ст.55 Закону №796 на 5 років.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спір у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.
Відповідно до ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді : а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом п'ятим пункту другого частини першої статті 55 Закону №796 передбачено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку : 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Абзацом шостим пункту другого частини першої статті 55 Закону №796 передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, з приміткою, що початкова величина - 2 роки зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Системний аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 по справі №556/1153/17, від 11.04.2018 по справі №565/1829/17.
Судом встановлено, що питання щодо необхідного страхового стажу для призначення пенсії у відповідача не виникало, оскільки за поданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку, до страхового стажу позивачу зараховано всі періоди.
Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку було не підтвердження факту проживання позивачем у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки.
Зокрема, в оспорюваному рішенні відповідач визнає період проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 3 роки 2 місяці 18 днів.
Натомість, відповідачем не взято до уваги рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 08.02.2024 по справі №555/135/24, яким встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Малинськ Березнівського району Рівненської області, постійно проживав у с.Малинськ Березнівського району Рівненської області у період з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Крім того, згідно довідки Малинської міської ради №2168 від 04.11.2019, ОСОБА_1 з 20.11.1964 по 10.05.1983, з 21.06.1985 по 01.10.1985, з 28.09.1987 по 12.12.1987, та з 27.12.1989 по даний час зареєстрований та проживає в с.Малинськ, Рівненської області.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 с.Малинськ до 2015 року відносилося до зони посиленого радіологічного контролю.
Відтак, позивач має право на зниження пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 з 19.03.2024, оскільки період його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить не менше 4 років.
Стосовно доводів скаржника з посиланням на те, що встановлення рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 08.02.2024 по справі №555/135/24 факту проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю певного проміжку часу, не може бути підтвердженням проживання у цій зоні та підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796, суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки згідно ст.1291 Конституції України, рішення є обов'язковим до виконання, а ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року по справі №460/3820/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук