. 21 лютого 2025 року Справа № 440/15187/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки служби.
- зобов'язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки служби.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби у Територіальному управлінні Бюро економічної безпеки у м. Києві з нею не проведено повного розрахунку, зокрема: не виплачено одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що є порушенням прав позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
09.01.2025 року до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Зазначав, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби. Позивач, ознайомлюючись із наказом про звільнення, отримуючи відповідні виплати при звільненні, не висловлювала ні усних, ні письмових зауважень щодо невиплати одноразової грошової допомоги. Позивач також не зверталася із запитами, зверненнями, від її імені та в інтересах не надходило адвокатських запитів тощо щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки служби. У зв'язку з цим вважає, що в діях Територіального управління БЕБ у м. Києві відсутні ознаки протиправності, оскільки позивачу не було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги. Відсутність у наказі Територіального управління БЕБ у м. Києві від 14.11.2024 № 207-к/ДСК «Про звільнення ОСОБА_2 » положення щодо виплати одноразової грошової допомоги не свідчить про відмову у реалізації права позивача на її отримання та бездіяльність відповідача.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
28.06.2024 позивача наказом 61-к/ДСК Т.в.о. керівника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві прийнято з 29 червня 2024 року на службу до Бюро економічної безпеки України та призначити за результатами добору на зайняття вакантних посад гласних штатних працівників, які мають спеціальне звання Бюро економічної безпеки України, як переможця конкурсу, з випробувальним строком три місяці ОСОБА_1 .
29.06.2024 позивача наказом № 77-к/ ОСОБА_3 в.о. керівника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві призначено з 01 липня 2024 року, у порядку просування по службі , як переможця конкурсу на вищу посаду лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 на посаду начальника Управління (код посади -2.004).
14.11.2024 позивача наказом № 207-к/ДСК керівника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 , начальника Управління Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (код посади-2,004), 15 листопада 2024 року згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням).
Згідно вказаного наказу станом на 15 листопада 2024 року вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні становить 32 роки 02 місяці 01 день.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо виплати в повному обсязі одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки служби, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 № 1150-IX (далі - Закон №1150-ІХ).
Відповідно до статті 1 Закону №1150-ХІ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Згідно з частинами 1,2 статті 19 Закону №1150-ІХ до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Положеннями частини п'ятої статті 19 Закону №1150-ІХ визначено, що порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону №1150-ІХ особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно із статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється, зокрема, Національною поліцією за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частини четверта статті 9 цього Закону).
Норми аналогічного змісту, які зазначені у частині другій статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», містяться також і в пункті 10 Порядку №393, за текстом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Порядку №393).
Військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали (абзац другий пункту 14 Порядку №393).
В силу приписів частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що наказом № 207-к/ДСК керівника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві від 14.11.2024 звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 , начальника Управління Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (код посади-2,004), 15 листопада 2024 року згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням).
Згідно вказаного наказу станом на 15 листопада 2024 року вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні становить 32 роки 02 місяці 01 день.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач, як особа, яка звільнена зі служби в Бюро економічної безпеки України «за власним бажанням» за наявності календарної вислуги років 32 роки 02 місяці 01 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ.
З приводу посилань відповідача про те, що порушення ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних років служби спростовується обмеженістю фінансових ресурсів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та зобов'язання Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Позовна заява містить інші доводи на користь заявлених вимог, які взяті до уваги однак, не зазначені в даному рішенні, оскільки мають опосередковане відношення у питанні встановлення протиправності оскаржуваних рішень.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (код ЄДРПОУ 45075262) про визнання бездіяльністю протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зобов'язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
.
Суддя К.І. Клочко